Обирати собі уряд має право лише той народ, який постійно знаходиться в курсі того, що відбувається
Томас Джефферсон, видатний політичний діяч, дипломат і філософ епохи Просвітництва, один з авторів Декларації незалежності США, 3-й президент США в 1801-1809 роках

Космічні прогулянки як крок у невідворотне майбутнє

14 липня, 2021 - 14:26
ФОТО REUTERS

Люди люблять першовідкривачів та винахідників, і це, взагалі, є правильним, бо віддзеркалює повагу до людського генію і спроможності кинути виклик світові. Втім, якщо ми говоримо про загальний поступ людства, то його визначають не тільки і не стільки окремі проривні здобутки, скільки інші показники.

Наприклад, ми розуміємо, що міфічний цар скіфів Прометей не винаходив вогню – вогонь був наявним і до і окрім Прометея, але він зробив іншу річ – він зробив вогонь доступним людям. Чим і заробив статус титана, бога другого порядку, дарувавши людям досі не бачені можливості.

Власне, цей міф віддзеркалює сучасну парадигму управління соціальними та природними ресурсами, яка полягає в тому, що треба одночасно аналізувати показники не лише наявності певних ресурсів, але і їхньої доступності та можливості їхнього застосування, треба зауважити – доступності та застосування різними соціальними групами та спільнотами.

Жодні наявні ресурси – від природних ресурсів до технологій – не допоможуть розвитку людства, якщо вони недоступні суспільству, якщо вони залишаються надбанням вузького кола втаємничених вождів чи шаманів.

Тому люди також захоплюються тими, хто робить наявні ресурси доступними – проводить електрику в кожен дім, розпочинає масове виробництво дешевих і простих пристроїв, як то радіоприймачів чи автомобілів, відкриває для широкого загалу школи, університети та лікарні, запроваджує дешеві і розгалужені системи громадського транспорту чи пасажирського сполучення тощо. Бо зміна доступності певного ресурсу, особливо в поєднанні з іншими видами ресурсів, є якісною зміною, що впливає на стан суспільства, вмикаючи зворотні і розвиваючи горизонтальні зв’язки та соціальні інститути, сприяючи еволюції соціокультурних практик та розвитку суспільно-значимих навичок.

Саме це – збільшення доступності наявного ресурсу технологій – сталося завдяки відкриттю ери космічного туризму Річардом Бенсоном, що про цю подію сказано і написано вже стільки, що, мабуть, нема сенсу повторювати технічні деталі польоту ракетоплану Unity з ракетним двигуном Virgin Galactic. Варто, гадаю, сконцентруватися на дещо іншому.

Наприклад, на тому, що сталася ця подія, треба сказати, цілком закономірно. Бо саме так і виглядає процес: спочатку ми відкриваємо для себе якісь ресурс, забезпечуючи його наявність, потім – поступово робимо його доступним для суспільства, потім вчимося ним користуватися – у всьому різноманітті наявних спільнот і притаманних нам соціокультурних практик, і лише тоді він стає справжнім і незворотним рушієм нашого розвитку.

І саме тому безглуздими є дискусії про те, що саме «винайшов» чи «відкрив» Річард Бенсон або Ілон Маск. Бо мова не йде про те, «що» вони зробили, не про забезпечення наявності ресурсу, а про те, «як» і «навіщо» це було зроблене, – тобто про забезпечення доступності взаємопов’язаного технологічного ресурсу для розв’язання тих чи інших завдань, що стоять чи можуть незабаром постати перед людством.

І отже, постає інше, вже наступне питання: як ми скористаємося вже досить давно наявними, а тепер вже більш-менш доступними технологічними ресурсами, ми – у всьому своєму наявному різноманітті.

Це питання, насправді, не є простим чи тривіальним. Відповідь на нього залежить від багатьох соціальних, громадянських, комунікативних та політичних показників, притаманних різним соціальним спільнотам та групам, від параметрів фракціонованості нашого суспільства.

Досвід показує, що багато спільнот свідомо чи вимушено відмовляються від використання наявних і доступних у сучасному суспільстві соціальних ресурсів, замикаючись у своєму штучно збудованому світі. Ми бачимо це на прикладах окремих релігійних громад, зокрема, так званих деструктивних культів, чи то замкнених спільнот мігрантів в країнах Західної Європи, які виключають себе з соціального життя суспільства, відмовляючись від наявних і доступних освітніх, медичних, комунікативних, технологічних та інших ресурсів, на користь вузькогрупових, переважно штучних поведінкових патернів, чи то на прикладах цілих країн, які намагаються будувати «окремі цивілізації» на зухвалому відкиданні загальнолюдських уявлень про добро і зло і просуванні власних штучних псевдоцінностей.

Також окремим викликом є неспроможність вбудувати наявні і навіть доступні ресурси в наявне усталене різноманіття соціокультурних практик і колективних навичок. Так сталося, наприклад, в Китаї, де насправді було вперше зроблено багато винаходів, навіть іноді доведених до стану технологій, – від технології буріння і сейсмографу до глибинних бомб і туалетного паперу, – але все це не допомогло запобігти низці повторюваних соціальних, економічних і політичних катастроф, бо фактично ніколи не було широко використаним в наявному протягом багатої і складної історії соціальному контексті.

Така неможливість, неспроможність чи відмова від використання ресурсів може призводити і часто призводить до продукування насильства і поширення тероризму, відтворення корпоративістських моделей управління, пригнічення і навіть геноциду цілих груп, соціального та економічного занепаду. Бо саме замкнені спільноти, які відмовляються від використання наявних і доступних ресурсів, стають джерелами терористів і соціальною базою для міжнародних радикальних насильницьких рухів, як показує досвід останніх років, і зокрема, приклади Ісламської Держави чи «русского міру».

І така кластеризація сьогодні, в добу глобальних соціальних трансформацій, стає все більш швидкою і драматичною. Її індикаторами стають, зокрема, прояви агресивного ресентименту, в першу чергу стосовно агентів змін, показове невігластво, цинізм і нігілізм, прояви кричущої неповаги до свого і чужого життя, що виявляються в агресивному нехтуванні правилами особистої і колективної безпеки, відмова від раціональних критеріїв і нормативів і відповідна тотальна брехня і поширення конспірологічних теорій.

Отже, не так вже і важко подивитися на реакції окремих спільнот на досягнення Ілона Маска чи Річарда Бенсона, щоб зрозуміти, хто крокує в майбутнє, а хто намагається збудувати потворні антиутопії на базі своїх архаїчних страхів, забобонів та минулих образ.

Втім, соціальні процеси є об’єктивними, і збільшення доступності ресурсів як прояв загального поступу людства, є одним з них. І кожному з нас сьогодні обирати, в якому кластері ми опинимося – розвитку чи занепаду.

 

Юрій КОСТЮЧЕНКО
Газета: 
Рубрика: