Доля випробовує тих, хто намірився іти до великої мети, але сильних духом не спіймає ніхто, вони зі стиснутими руками вперто і сміливо ідуть до наміченої мети.
Катерина Білокур, українська художниця, майстер народного декоративного живопису

Сергій ГАЛУШКО: «Наша головна зброя проти росіян — це правда

І рано чи пізно у нас буде свій День Перемоги
6 лютого, 2015 - 10:21

У сонмі різного штибу новин в умовах війни, які захлеснули наш інформаційний простір, дуже важливо почути зважений аналіз компетентної людини. Нещодавно в ефірі одного із всеукраїнських телеканалів нашу увагу привернув заступник начальника Департаменту інформаційних технологій Міністерства оборони України Сергій Галушко. На тлі інших учасників програми він виділявся коректністю, спокійною поведінкою і ясним баченням стану речей. Для глибшої розмови про проблеми в армії і нинішню ситуацію ми запросили Сергія Олександровича в редакцію. У якому стані сьогодні перебуває армія? Які особливості четвертої хвилі мобілізації? Які існують проблеми з матеріально-технічним забезпеченням ЗСУ? Наскільки адекватно ми протистоїмо російській пропаганді в інформаційному просторі? На ці та інші запитання дає відповіді Сергій ГАЛУШКО.

«СИТУАЦІЯ КЕРОВАНА — ЗІРВАТИ МОБІЛІЗАЦІЮ НЕ ВДАСТЬСЯ»

Іван КАПСАМУН: — Сьогодні в країні складна ситуація — війна, відповідно, як ніколи, увага прикута до армії. Враховуючи проблеми, що накопичилися за багато років у Збройних силах України, сьогодні представникам ЗСУ часто доводиться відбиватися від нападок громадськості. На якому рівні сьогодні є престиж армії? Що змінилося за останній рік?

Сергій ГАЛУШКО: — Ми регулярно проводимо дослідження настроїв у суспільстві, зокрема і щодо ЗС України. І за останній рік ставлення людей до військових змінилося на декілька порядків. Наша професія вже фактично не потребує реклами. Людиною року оголошують «кіборга», громадськість запускає соціальну рекламу «Одружуся з військовим». Що ще потрібно?

З початком подій у Криму наш противник по той бік кордону намагався моделювати ситуацію в Україні. Там чітко знали наші вразливі місця, по яких треба бити, щоб змінити ситуацію у бік анексії Криму, а потім проектів «Новоросії», «ДНР», «ЛНР» тощо. Є декілька ліній розлому. Перша — волонтери, громадські організації і добровольці. Друга — силові структури і суспільство. Третя — молодший командний склад, командири середньої і вищої ланки. Коли за допомогою наших спецслужб ми отримали документи щодо проведення росіянами інформаційних операцій проти нас, всі наші прогнози підтвердилися.

Як щодо АТО, так і щодо мобілізації — ситуацію в інформаційному просторі, зокрема іміджеву, ми прогнозували. Наші очікування від четвертого етапу часткової мобілізації були гірші, ми свою роботу будували від гіршого прогнозу. Але реальність показала, що нам вдається переграти ситуацію. Перша перемога сталася на рівні взаємин суспільства і Збройних сил, ставлення людей до армії. У нас зараз кількість добровольців перевищила три тисячі осіб. Це нормальна, повнокровна механізована бригада. Більше того, сповіщення призовників виконане на 95 %, при тому, що на це у нас виділено 90 днів, а з початку етапу пройшло два тижні. Отже, розповіді про те, як хтось кинувся на заробітки, почав ховатися і палити повістки — є страшилками і міфами. Так, є різні випадки. Але люди працюють, ситуація керована — зірвати мобілізацію не вдасться.

Нам важливий результат. А суспільство потім само висловить людям, які ховалися від мобілізації, своє ставлення. Рано чи пізно у нас буде свій День Перемоги, порівнянний із 9 Травня. Хтось надіне форму бійця АТО з нашивками «кіборга», а інші йому аплодуватимуть. Я застав покоління ще ветеранів Великої Вітчизняної війни і тих, які були поліцаями або в підвалі просиділи всю війну. І пам’ятаю ставлення суспільства до цих громадян. Не думаю, що наші підходи до захисників вітчизни кардинально змінилися.

Марія ПРОКОПЕНКО: — У ЗМІ з’явилася інформація, що в інтернет виклали відомості про людей, яких планують мобілізувати в Маріуполі. Які існують механізми протидії «зливу» такої інформації?

С. Г.: — У нас немає автоматизованої системи обліку військовозобов’язаних, тому доступ до такого роду інформації технічними засобами неможливий. Значить, відіграв роль людський чинник конкретного військкомату. Але я б не став перебільшувати цю проблему. Мало вірогідно, що диверсанти працюватимуть щодо бійців, які й так оприлюднені, або членів їхніх сімей. Крім того, у нас є правоохоронні органи, які розв’язуватимуть такі проблеми.

Валентин ТОРБА: — Нещодавно я спілкувався з «кіборгом», він потрапив у першу хвилю мобілізації — пішов добровольцем, був два з половиною місяці без ротації в аеропорту. Він водій, але його визначили як стрілка. І навпаки, в його підрозділі була людина, яка значилася як водій, але ніколи не була за кермом. Чи зроблені відповідні висновки щодо грамотного розподілу людей на місцях?

С. Г.: — Щодо спеціальностей є проблеми. Наприклад, є п’ять фахівців, які знають одну бойову машину, а їх потрібно три, але не вистачає фахівців на бойову машину іншого типу. Відповідно, ми збільшили на декілька тижнів термін підготовки. Якщо людина служила до цього на системі одного типу, а доводиться перенавчатися на інший, то терміни навчання теж збільшені. Якщо раніше на все бойове налагодження йшло до місяця, і вважалося, що можна йти на фронт, то зараз одиночна підготовка займає стільки ж часу, плюс підготовка для високотехнологічних спеціальностей, плюс підготовка підрозділів. Вже повірте, що за два місяці людину, яка має хоч якусь військову підготовку, можна вивчити, все залежить, зокрема, від майстерності командира.

А ситуація з «кіборгом» в аеропорту Донецька — це проблема командирів підрозділів. Якщо до мене приходить десять солдатів, я повинен як командир зі своїм кадровиком правильно їх розставити. Командир полку має право вирішувати, якщо ти водій — будь водієм, якщо ти стрілець — будь стрільцем. Ті підрозділи, якими мені доводилося командувати, практикували, що бійці за час служби опановували певну кількість суміжних спеціальностей. У екіпажі БТРа три людини: командир, навідник, водій. Вони за декілька місяців служби один одного могли підмінити, те ж саме в екіпажі інших бойових машин. Це нормальна практика. Це питання, яке розв’язується на рівні здорового глузду.

«ІНФОРМАЦІЙНУ АГРЕСІЮ З БОКУ РОСІЯН МИ ВІДБИВАЄМО»

І. К.: — Росіяни давно готувалися до агресії, зокрема в інформаційному плані, — атакують постійно. Що ми протиставляємо? Що конкретно нам вдалося змінити в цій галузі за час конфлікту?

С. Г.: — Деякі експерти стверджують, що Україна програє інформаційну війну. Але давайте заглибимося  в суть цієї фрази. Програє інформаційну війну з ким? Ми оголошували Росії інформаційну війну? Ні. За великим рахунком, у нас два найголовніші завдання в інформаційному протиборстві. По-перше, аби наше суспільство підтримувало Збройні сили. По-друге, аби бійці на передовій, відчуваючи цю підтримку суспільства, не побігли з фронту додому. Це — головні напрями, за якими працюють росіяни. Але українське суспільство підтримує армію, і вона воює. Я постійно на прямому зв’язку з командирами 25-го батальйону «Київська Русь», справжніми бійцями «Айдару», багатьма іншими підрозділами — втікати ніхто не збирається. Це і є головна відповідь на запитання, програли ми інформаційну війну чи ні. Інформаційну агресію з боку росіян ми відбиваємо.

Ми домоглися — не лише завдяки військовим, але і з допомогою дипломатії, недержавного сектора — величезної підтримки в інформаційному плані світової спільноти. Зараз не стоїть питання, погана Україна чи хороша. Питання в світі стоїть — як зупинити російського агресора.

Олена БЕРЕЖНЮК: — Міноборони не раз просила користувачів соцмереж і журналістів не публікувати інформацію про пересування нашої техніки. Але, на жаль, громадяни продовжують публікувати закриту інформацію. Як з цим можна боротися?

С. Г.: — Якщо забороняти публікувати таку інформацію, то користувачі і журналісти почнуть обурюватися. Люди самі повинні замислитися, що вони роблять — це питання до здорового глузду. Можливо, треба провести медійний захід з підключенням громадськості, аби пояснювати людям, що в знятій колоні військової техніки може бути ваш друг або однокласник, який може постраждати. Що ж до певних заходів стосовно заборони і обмеження публікації такої інформації, то їх буде вжито у разі потреби.

І. К.: — На сьогоднішній день більш-менш вже налагоджена робота спікерів, які щодня повідомляють оперативну інформацію про ситуацію в АТО. Але цього недостатньо. Чи готуєте ви додатково спікерів?

С. Г.: — Біля витоків інформаційно-аналітичного центру при РНБО стояло Міністерство оборони ще за Ігоря Тенюха. З приходом же на посаду міністра оборони генерала Степана Полторака ми перезавантажили цей напрям. З’явився, перш за все, офіційний представник прес-служби Генерального штабу Владислав Селезньов. З’явилися радники міністрів з інформаційних питань. Є Вікторія Кушнір — прес-секретар міністра оборони, яка щоранку проводить брифінг. Держава повинна говорити одним голосом, але ми не хочемо віщати пропаганду. Для нас важливий рівень довіри до нас. Наша головна зброя проти росіян — це правда. Це нехай вони займаються спецпропагандою і придумують фейки. Нам же досить побудувати нормальну комунікацію, аби люди знали реальну ситуацію.

І. К.: — Що можете сьогодні сказати про військову журналістику, адже за попередні роки вона теж прийшла до занепаду?

С. Г.: — У нас є відомчі ЗМІ, в яких певна цільова аудиторія, перш за все це військовослужбовці. Вони прагнуть оперативно реагувати на події. З’явилися спецвипуски газети «Народна армія», зокрема для населення звільнених територій. Зрозуміло, що для роботи з останнім сегментом аудиторії відомчих ЗМІ недостатньо. Тому 95% нашої роботи є в галузі взаємодії із загальнодержавними, національними і зарубіжними ЗМІ. Наприклад, у грудні ми зібрали пул з кількох десятків провідних світових ЗМІ... Звозили їх у район АТО. З вітчизняними ЗМІ також працюємо по максимуму.

«У РОСІЇ НЕДООЦІНИЛИ НАШЕ ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО, ЯКЕ    ПЕРЕТВОРИЛОСЯ НА СТЕРЖЕНЬ СТІЙКОСТІ ДЕРЖАВИ»

І. К.: — Щодо психологічного чинника. Ви неодноразово згадували радянські часи, коли українцям і росіянам доводилося служити і воювати разом. Сьогодні ж з вини Кремля ситуація зовсім інша?

С. Г.: — Скажу особисто про себе — я швидко здолав цей чинник. Багато було листів від моїх колишніх товаришів по службі, які  живуть зараз у Росії. Наприклад, був лист такого характеру від мого колишнього товариша по службі, «що, мовляв, росіяни, вам такого поганого зробили...» і далі за текстом. І це один із найбільш свідомих моїх однокашників по військовому училищу. Я не став відповідати на його запитання в принципі, щоб не опускатися до рівня базарної розмови. Існує «внутрішня кнопка». Для мене сьогодні це противник.


ФОТО АРТЕМА СЛІПАЧУКА / «День»

Наші соціологічні дослідження показали, що на початковому етапі була невелика проблема з формуванням образу ворога. Тому потрібно було пояснювати солдатам, що ми воюємо з набагато сильнішим противником, ніж «ДНР» і «ЛНР».

Помилка російського керівництва в тому, що вони недооцінили роль громадянського суспільства. Думали, що проведуть цілеспрямовану роботу з певними елітами, і ті швидко «зіллються», а суспільство скаже: «Моя хата скраю», відповідно, бійці, відчувши відсутність підтримки, втечуть із фронту. План цього бліцкригу розвалився. У Росії недооцінили, що наше громадянське суспільство перебуває на високому рівні і перетворилося на стержень стійкості держави, її незалежності. Цей стержень — у конкретних волонтерах, громадських організаціях, позиції ЗМІ. Нам зараз не треба просити телеканали розповісти щось про Збройні сили України. Абсолютно адекватне ставлення ЗМІ, незалежно від форми власності.

І. К.: — А які зміни в самих структурах, зокрема в Міністерстві оборони?

С. Г.: — Силові структури вчаться разом з усією державою, разом з усім народом.

В. Т.: — Ми мали критичну ситуацію у Вуглегірську і до цього у Донецькому аеропорту, пов’язану, зокрема, з проблемою техніки. З десяти БТРів вісім зупинилося, причому не в бою, а під час пересування. Чи буде знайдено винних, вжито заходів, проведено розслідування? Що робиться для забезпечення армії нехай не сучасною, але стабільною технікою?

С. Г.: — Щоб у вас не було сумнівів, тільки-но в Збройних силах, незалежно від рівня, відбувається щось, що виходить за межі допустимого або дозволеного — великий рівень втрат, вихід з ладу техніки, одразу є реакція командування і правоохоронних органів. Військова служба правопорядку працює безпосередньо в зоні АТО — це спеціальне правоохоронне формування Збройних сил України. Є військова контррозвідка, у них теж завдання виявляти подібні факти. Є органи військової прокуратури тощо.

Щодо озброєння армії. Цього року фінансування закладено гідне. Можна було написати в два-три рази більше, але цифра обґрунтована можливостями наших підприємств ОПК. Наприклад, якщо якийсь завод може випустити десять машин, то йому ніхто не пише 50 і не дає під це гроші. У бюджеті закладені цифри реальних можливостей з виробництва, модернізації, ремонту машин, що вийшли з ладу. Ще ми сподіваємося на іноземну допомогу. Нелетальну зброю і техніку ми отримуємо. Величезна допомога також іде від волонтерів — наприклад, транспортні засоби високої прохідності нам зайвими не бувають. Ми модернізуємо старі зразки, інколи у збиток створенню нових, оскільки нове озброєння може створюватися багато років і у війську воно з’явиться нескоро, а БТР, який можна модернізувати при певному вкладенні засобів, — це реально. Краще згаяти час на цей БТР зараз, ніж отримати щось якісніше, але через три роки.

Перед Новим роком були три масові хвилі передачі техніки за участю Президента, коли цілі батальйони техніки передавалися у війська, а не порошилися на складах. Відносне затишшя після Мінських домовленостей дозволило переламати ситуацію з озброєнням в наш бік. Я не ідеалізую, проблем тут багато, і за допомогою колег, які зараз в АТО, я це відчуваю. Хотілося б мати кращий автомат, коліматорний приціл, але немає доки «навороченого» автомата американського спецназу, натомість хороший «калашников». Повірте, коли у мене в Іраку був вибір зброї і я «працював» в «червоній зоні» Багдада, я вибрав «калашников», оскільки в умовах міста і роботі проти транспортних засобів краще АКМ важко було знайти.

«ЯКЩО БУДЕ ПОЛІТИЧНЕ РІШЕННЯ ДІЯТИ НА ДОНБАСІ ПО-ІНШОМУ, ВІЙСЬКОВІ ГОТОВІ»

І. К.: — Чи взято сьогодні курс на побудову професійної армії?

С. Г.: — Що таке професійна армія? Це люди, які професійно підготовлені і на потрібному рівні виконують своє завдання. Зараз у нас є три складові комплектування армії. Перше — люди, які йдуть служити за контрактом. На сьогодні вже є форма короткострокового контракту, коли люди не зобов’язані підписувати контракт на три-п’ять років. Вони йдуть служити добровольцями і підлягають демобілізації, коли закінчиться АТО. Друга складова — це мобілізація. І третя — строкова служба. У планах на цей рік є призов солдатів-строковиків. Ті строковики, які зараз в армії, служать вже більше року. Зважаючи на здоровий глузд, ми повинні відправити їх додому. Але одразу виникають питання: раптом нових строковиків відправлять до АТО. Ні, є рішення РНБО про те, аби не відправляти солдатів-строковиків в АТО.

І. К.: — Ведеться робота з підготовки резерву?

С. Г.: — Цього року заплановано призов до 40 тисяч осіб. Можливо, буде менше. З термінами ми ще визначатимемося. Спочатку треба розв’язати питання з мобілізацією, оскільки і мобілізовані, і строковики повинні пройти через одні й ті ж навчальні центри. Спершу через них пройдуть мобілізовані, потім ми демобілізуватимемо людей, яких мобілізували ще в березні минулого року, а потім займатимемося закликом строковиків.

І. К.: — На якому рівні сьогодні є співпраця з НАТО?

С. Г.: — Розширюємо. Вчимо своїх людей там і тут. Отримуємо матеріальну допомогу, комплекти обмундирування йдуть на тисячі.

І. К.: — Чи доходить вся допомога до місця призначення, адже багато говориться про те, що майно розкрадається?

С. Г.: — Ми ніколи не можемо виключити людський чинник. Якщо хтось побачить на ринку, що якийсь прапорщик торгує краденою військовою формою і притягне його в міліцію, ми будемо вдячні. Позиція міністра оборони чітка — воєнком, якого буде спіймано на хабарі, — повинен отримати за всією суворістю закону. Те ж саме щодо матеріального забезпечення — величезну кількість людей було усунено з посад, оголошено в розшук або взято під варту через те, що вони неправильно скористалися своїм доступом до ресурсів.

Повертаючись до співпраці. Є програми в межах НАТО, а є двосторонні програми — військова, військово-технічна співпраця з конкретною країною. Ми звернулися до світу, і багато країн відгукнулися. Але найголовніше питання — в летальній зброї. Я сподіваюся, що росіяни «допоможуть» цивілізованому світу зрозуміти, що нам потрібна така допомога. Що стосується  допомоги нелетальними засобами, то в цьому напрямі процес іде. Наприклад, ми вже отримали комплекси контрбатарейної стрільби — станції радіолокацій, які виявляють позиції стріляючих систем.

І. К.: — Летальна зброя нам передаватиметься, чи ми її купуватимемо?

С. Г.: — На Заході є величезна кількість надлишків військової техніки, які вони теоретично готові нам передати (це дешевше за утилізацію) і таким чином захистити свої ж кордони. У всіх країнах є ці надлишки, бо скорочення озброєнь відбувалися не лише у нас. Наприклад, в Афганістані активні дії  антиталібської коаліції закінчилися — там залишилися лише радники й інструктори. Після цієї війни залишилося багато техніки. Тепер питання — хто може надати ці машини, перевезти їх і правильно юридично оформити. Зараз ми працюємо і в цьому напрямі.

І. К.: — Зараз знову відновилися активні бойові дії на сході України. Російські війська і бойовики наступають. Ми поки обороняємося. Але яка наша стратегія — як ми збираємося повертати українські території?

С. Г.: — Війна — це продовження політики, але вже іншими засобами. Військові виконують політичні рішення. Якщо Президент вирішив, що ми реалізуємо Мінські домовленості, і доки є шанс домогтися розв’язання питання мирним шляхом, відповідно і діють військові. Якщо ж буде політичне рішення діяти по-іншому, діятимемо відповідно.

Іван КАПСАМУН, Валентин ТОРБА, Марія ПРОКОПЕНКО, Олена БЕРЕЖНЮК, «День»

Газета: 
Рубрика: