Істина - пробний камінь самої себе та брехні.
Бенедикт Спіноза, нідерландський філософ, науковець, політичний та релігійний мислитель

«У нього душа літає у вітрі…»

Чому Боб Дилан став новим Нобелівським лауреатом із літератури
14 жовтня, 2016 - 10:50
Фото Reuters

13 жовтня із запізненням майже на тиждень відбулось оголошення переможця Нобелівської премії з літератури. Лауреатом 2016 року став Боб Дилан (Bob Dylan — Ділан в іншому транслітеруванні), кумир 1960-70-80-х рр., творець рок-текстів і їх культовий виконавець, володар «Греммі», «Золотого глобусу» та «Оскара». Нобелівську премію йому присуджено «за створення нових поетичних експресій в американській пісенній традиції».

Роберт Аллен Циммерман, він же Боб Дилан, народився в сім'ї євреїв-емігрантів із Російської імперії. Його дідусь і бабуся були змушені тікати з Одеси від єврейських погромів у 1905 році. Батько Абрахам Циммерман і мати Беатриса Стоун були активними учасниками єврейської громади міста Дулут, штат Міннесота, де народився цьогорічний Нобеліант. З дитинства Роберт любив музичні радіопередачі, де крутили багато блюзу. У 10-річному віці пише перші вірші. Проживаючи в Міннеаполісі, музикант-початківець почав активно виступати у нічних клубах. Там і з'явився його перший (і основний) музичний псевдонім — Боб Дилан.

Рішення цьогорічного Нобелівського комітету викликало дискусії у професійних колах, можливо, ще більші, ніж у 2015 р., коли літературного Нобеля здобула С.Алексієвич. І справді, нагороджено нетипового «письменника», який став відомим не через літературні твори, скажімо, за специфічний експериментальний роман «Тарантул» (написано упродовж 1965-1966 рр., надруковано в 1971 р.), а за тексти пісень. Сам автор навряд чи бачить себе письменником. Згаданий роман Боба Дилана — твір слабкий, у ньому митець так і не вийшов із-під літературного впливу (а, за Г.Блумом, для справжнього письменника — це завдання №1) Дж.Керуака, У.Берроуза, А.Ґінзберґа, зрештою, і Дж.Леннона, чия книжка «In His Own Write» мала значно схвальніші відгуки. «Тарантул» Б.Дилана став провальним у оцінках критиків.

Музична творчість Боба Дилана була формою соціального протесту. Апокаліптичні відчуття й описи ядерної зими наявні в трекові «A Hard Rain's a-Gonna Fall». Ці відчуття збіглися в часі з «карибською кризою». Значний вплив на борців за права чорношкірих мала пісня «Blowin' in the Wind», яку переспівали різні відомі виконавці. Платівка «Достукатися до небес» вплинула не тільки на любителів і виконавців фольку, а й на рок-зірок світового масштабу, наприклад, на гурт «Бітлз». Свої версії цієї пісні записали Марлен Дітріх, Елвіс Преслі, Стіві Вандер, Доллі Партон.

Боб Дилан протягом 1978 року виступає у США. Під кінець року 37-річний музикант оголошує, що йому заново відкрилися істини християнства. У його альбомах починають переважати пісні, в яких відображена релігійна проблематика. У нових роботах виконавець негативно ставиться до проституції та  порнографії. Багато хто сприйняв це як святенництво. Наприклад, Джон Леннон написав одну зі своїх останніх пісень «Служи собі самому» («Serve Yourself») як відповідь на диланівський заклик «Треба служити комусь» («Gotta Serve Somebody»). У 1985 році він чи не першим із західних рокерів виступав у Радянському Союзі, на становлення рок-музики в якому справив значний вплив завдяки таких шанувальників своєї творчості, як Борис Гребєнщиков.

Восени 1997 р. співак відвідує Болонью, де Папа Римський виголосив перед двохтисячним натовпом проповідь, яка була побудована на тематиці пісні Боба Ділана «Blowin' in the Wind». А в грудні 97-го музикант зустрівся з тодішнім президентом США Біллом Клінтоном, який представив його до нагороди «Центру Кеннеді». Клінтон зазначив: «Дилан вплинув на людей мого покоління більше, ніж будь-хто інший». Один оглядач «Chicago Tribune» порівняв своє враження від прослуховування «Time Out Mind» із тим, яке залишає перегляд фільму Девіда Лінча або читання роману Семюела Беккета.

У квітні 2008 р. Дилан здобув Пулітцерівську премію «за визначний вплив на популярну музику й американську культуру за допомогою ліричних композицій виняткової поетичної сили».

2016 р. Нобелівський комітет обрав того, кого без перебільшення можна назвати «зіркою» маскультури. Напевно, не тексти, а саме життєтекст Боба Дилана схилив думку Комітету до остаточного рішення. За його життям можна писати історію американської музики. Проте яким чином це має стосунок до літератури?

Рішення Нобелівського комітету на перший погляд видається безпрецедентним і несподіваним, оскільки в питанні «текст чи автор?» переміг автор. Можливо, Нобелівський комітет у такий спосіб прагне привернути до себе увагу, хоча щороку рішення Комітету з літератури набуває чималого резонансу. Та цього року 10 грудня за виступом Боба Дилана на церемонії вручення йому диплома, напевно, стяжатимуть мільйони людей у різних країнах.  

Перемога Боба Дилана — це легітимація масліту з боку Нобелівського комітету на чолі з професоркою Сарою Даніус. В академічному літературознавстві твори масової літератури і культури, на жаль, не завжди є предметом серйозної розмови. В Україні можу назвати лише одну захищену докторську дисертацію з цієї проблематики — роботу Софії Філоненко.

Знаю від однієї людини, причетної до внутрішніх дебатів у колі Нобелівського комітету, що в епіцентрі дискусій були такі імена, як (цитую з імейлу) «Adonis, Ngugi Wa Thiong’o, Jon Fosse, Ko Un, Haruki Murakami, John Banville, Milan Kundera, William Trevor, Rohinton Mistry, Margaret Atwood, Paul Muldoon, Salman Rushdie, Tom Stoppard, Colm Toibin, Julian Barnes, Don Paterson, A.S. Byatt, James Kelman, Hilary Mantel». Безперечно, і Фоссе, і А.С. Байатт, і С.Рушді, і Г.Мантел, і Дж.Барнз, і Т.Стоппард — представники якісної літератури, «високої» літератури з точку зору академічного літературознавства і класичного філологічного виховання. Усі вони — творці оригінальних текстів, які провокують рефлексії над надзвичайно складними феноменами нашого буття. Їхні твори естетично довершені й художньо виразні, від них залишається найкращий післясмак.

Сьогодні мені доводилося чути від колег-літературознавців запитання «а хіба Дилан ще живий?». І справді, хіба він «живий» як митець, здатний спонукати до розмислів про час теперішній, спонукати до постановки життєво важливих питань? Але ж для цього є Кундера, Рушді, Барнз…

Погодьмося: у світі є чимало виконавців, авторів чудових текстів. Проте Боб Дилан  — людина епохи. Чи варто за це вручати Нобеля?

Що ж, масова культура, наскільки б контроверсійною не була, давно стала тим чинником, який формує публічний, соціальний, приватний простір, принаймні у США. Зрештою, свого часу рішення про присудження літературного Нобеля А.Берґсону, Б.Расселу чи В. Черчиллю також сприймалося доволі неоднозначно. Дилан — це своєрідний Берґсон, тільки вже в іншому часі. Часі, в якому володарями думок стають не філософи… І для людини, виплеканої на творах високої літератури, цьогорічне рішення видається малоприйнятним або й узагалі «непристойним».

Простенькі, незугарні, часто естетично непретензійні твори Б.Дилана позначені особливою категорією — «художньою виразністю». На певному етапі у житті США виразність цих творів беззаперечна, вони мали визначний вплив на формування поколінь і музичної культури. Дилан — це нобелівський літературний не-формат, як Черчилль, Берґсон, Рассел. Дилан – поетичний не-формат на кшталт Артюра Рембо, одного з улюблених поетів цьогорічного Нобелівського лауреата.

Рішення цьогорічного Нобелівського комітету, напевно, непросто сприйняти тим, хто бачить літературу в категоріях суто естетичних. Безперечно, проза Пінчона, Барнза, Кундери… — вершинний літературний продукт, і ми можемо знайти безліч аргументів на користь того, що саме ці автори гідні Нобеля в 2016 р. Але цьогорічне рішення Комітету вводить до сучасного літературного канону тексти маскультури, рок-культури, тексти, які перетворили андеграундне і маргінальне на мейнстримне й культове у США.

Навіть у сучасній українській літературі починають з’являтися переклади Боба Дилана. Журнал «Всесвіт» став першим серйозним літературним виданням, на сторінках якого у 2011 р. було представлено літературну іпостась Боба Дилана. Саме у «Всесвіті» в числі 9-10 вийде в перекладах Миколи Байдюка (він переклав вірші Боба Дилана в 2011 р.), який зараз перебуває на війні, друкуватиметься нова добірка. І ця публікація буде не стільки «на догоду» Нобелівському рішенню, скільки відгуком журналу на те, що сучасна література  — це не лише Фоссе, Кундера чи Муракамі, якого також «звинувачують» у масовості та комерційній успішності, а й Боб Дилан, культовий рок-співак молодості наших батьків.

Дилан — це бренд, а отже, товар комерційно зорієнтованого глобалізованого світу. Проте його шлях у мистецтві — це шлях, далекий від гоніння за комерційним зиском. Його твори ліричні, прості, їх легко схоплюєш. Звісно, вони можуть не подобатися, і це цілком нормально. Але цьогорічне рішення Нобелівської капітули засвідчує, що наше уявлення про мистецтво й літературу — категорія змінна. Рок-поезія — не антипод філософській або інтимній ліриці, а продукт певного часу, який нині спромігся на свою маленьку канонізацію в історії Нобелівської премії ХХІ століття. Ба й викликавши чимало дискусій і подивувань серед літературно небайдужих людей. Але спробуймо без упереджень відкрити для себе Боба Дилана як поета, скажімо, розпочавши з цього, як на мене, вельми непоганого українського перекладу:

 

У нього душа літає у вітрі,

Він чує звуки небесних послань,

Шукає розраду десь в повітрі,

Відкриє досі невидиму грань...

 

Самотня гітара через плече,

Хриплий голос серед облуд,

Весь світ кудись у прірву несе,

А в нього свій магічний талмуд...

 

Акорди збираються в щільне кільце,

Щоб розбити нарешті стіну,

І завжди знайдеться красиве слівце,

Щоб збудити дрімаючих з сну... "

 

Десь по дорозі до власного додому,

Можна сотні разів помилятись,

Набити на цьому велику оскому,

Та все ж нізащо, нізащо не здатись"... («Блюз», переклав «Мандрівник»).

Дмитро Дроздовський
Рубрика: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments