Врятувати кожного

Поки влада роздумує над тим, як вивести Донбас з інформаційного вакууму та побороти російську пропаганду, волонтери на місцях відкрили власний фронт. До прикладу, лікарі Першого добровольчого мобільного шпиталю імені Миколи Пирогова (ПДМШ) упевнені: переконувати населення Донбасу в тому, що Україна готова прийти їм на допомогу, варто не словами, а діями. Тому поряд з основними завданнями — евакуацією поранених із поля бою та наданням першої медичної допомоги, медики допомагають мирним громадянам, які звертаються до них. Часто навіть трапляються ситуації, коли лікарі-добровольці — єдині, на кого можуть розраховувати місцеві жителі.

«ТЕПЕР НАШІ ЛІКАРІ — ЄДИНІ В МІСТІ»

«Коли почалися обстріли у Попасній, медичні працівники виїхали звідси і не повернулися, — розповідає парамедик шпиталю Олена Максименко. — Тепер наші лікарі — єдині у місті. Вони надають допомогу як військовим, так і мирному населенню».

Олена перша, кого ми зустріли на головній базі ПДМШ у колишній залізничній лікарні Артемівська. Сьогодні дівчина — на вахті. Вона розповідає, що лікарі дислокуються ближче до лінії фронту, на базі бувають не часто, але й тут без діла не сидять.

ЖУРНАЛІСТКА ОЛЕНА МАКСИМЕНКО НЕЩОДАВНО ВИРІШИЛА, ЩО ІНФОРМАЦІЙНОЇ РОБОТИ ДЛЯ НЕЇ ЗАМАЛО. ДІВЧИНА ПРОЙШЛА ДЕСЯТИДЕННИЙ КУРС ПАРАМЕДИКА ТА ВИРУШИЛА НА ПЕРЕДОВУ

«Тут ми ведемо прийом цивільного населення, — ділиться Олена. — Для місцевих — це велика вдача. У нас є якісне обладнання та кваліфіковані кадри. Більшість людей не звикли до безкоштовної медицини такого рівня. До нас часто звертають із кардіологічними та іншими проблемами. Сьогодні, до прикладу, буде складна операція на черепі».

Сама Олена до війни із медициною не мала справ, вона довгий час працювала журналістом, але згодом вирішила, що інформаційної роботи для неї замало. «Мені довгий час хотілося поїхати на фронт. Я обдумувала різні варіанти того, як саме можу допомогти. Зокрема, мене кликали репортером у ДУК «Правий сектор». Але репортером я можу бути будь-де, навіть робота парамедика мені в цьому не завадить. У шпиталі я зможу бути корисна не лише як журналіст, інформаційної роботи для мене замало. Зараз про війну пишуть багато та цікаво, як журналісти так і звичайні бійці з фронту. А вміти надавати першу допомогу — корисні навички  в будь-яких обставинах».

«ПІД ЧАС ЗАТИШШЯ З’ЯВЛЯЮТЬСЯ НЕХОРОШІ ЯВИЩА»

У період затишшя лікарям роботи не меншає. Часто у військових внаслідок перебування на передовій загострюються старі травми. Серед поширених проблем також грипозні захворювання, грижі (особливо в артилеристів) та пияцтво.

«Під час затишшя з’являються нехороші явища, — ділиться Олена Максименко. — Коли на передовій днями не стріляють, бійці не знають, чим себе зайняти. З’являється багато військових, котрі місяцями не виходять із запоїв. У кращому разі такі люди потрапляють до нас із «білочкою». У гіршому ж — все може закінчитися самострілом, травмуванням. Бувають історії з фатальним кінцем. Вчора, коли мені сказали, що виїжджаємо за 300-м, думала, що врятую комусь життя. Виявилося, черговий п’яничка, який не пам’ятає навіть, як його звуть...»

У батальйоні Олена займається здебільшого журналістською роботою. На позиції виїжджає не часто, але наголосила, що місцеві до лікарів ставляться прихильно. «Мене справді здивувала одна мешканка Станиці Луганської. Вона — корінна росіянка, похилого віку, дуже інтелігентна. З самого початку жінка підтримувала Україну, при тому, що у цьому селищі віщує виключно російське телебачення. Вона запевнила, що залишатиметься у Станиці Луганській, незважаючи на будь-які обстріли, і допомагатиме нашим хлопцям. А мені, ось, подарувала кільце з написом «ангел-хранитель». Я спочатку не могла прийняти цей подарунок, оскільки не вважаю, що заслужила його. Але ця жінка так зворушливо просила, що відмовити їй не можна було».

«НАЙСКЛАДНІШЕ В НАШІЙ РОБОТІ — ЦЕ ЧЕКАТИ»

Тим часом на подвір’ї готувалися до виїзду. Водія Костянтина ми застали за роботою. Він лагодив  свого бойового товариша — машину  «Орел». Загалом у розпорядженні шпиталю — 15 автівок. Серед них: дві операційні та машини для евакуації. Сам Костянтин за кермом понад 20 років. У шпиталі вже другий тиждень. Чоловік запевняє: навіть під час перемир’я виїзди — часті.

«І мирні жителі звертаються, й аварії трапляються, тут же на виїзд «швидких» практично немає. Найскладніше в нашій роботі — це чекати. Ти нікуди не рухаєшся і не розумієш, що буде далі. Коли виїхав на дорогу — якось легше. Але, на щастя, очікування не довге. Буває півдня без роботи, зате потім як піднімуть по тривозі — всі можуть роз’їхатися».

НЕЙРОХІРУРГ ОЛЕКСАНДР МАРКОВ ГОТУЄТЬСЯ ДО ОПЕРАЦІЇ — ВСТАНОВЛЕННЯ ЗАЛІЗНОЇ ПЛАСТИНИ У ЧЕРЕП ПОТЕРПІЛОГО

На цьому ж подвір’ї зустрічаємо харківського нейрохірурга Олександра Маркова. Він саме прямує на операцію, про яку розповідала Олена, — встановлення залізної пластини у череп потерпілому. За словами Олександра, робота в зоні АТО нічим не відрізняється від буднів у звичайній клініці.

«Спочатку в мене був антураж та піднесений внутрішній стан, і це впливало на сприйняття об’єктивної реальності. А коли вже звикаєш, то розумієш, що загалом нічого не змінилось. Я двадцять років пропрацював в ургентній медицині у лікарні «Швидкої допомоги», тому особисто для мене немає жодної різниці у виконанні операцій у військових чи мирних умовах, особливо під час затишшя. Травми, з якими я працюю, практично завжди однакові. Зважаючи на те, що у зв’язку з політичними подіями кількість кримінальних травм, зокрема вогнестрільних поранень, збільшилася, то порівняно з Харковом я жодної різниці не відчуваю».

На базі ПДМШ операції — не новина. Окрім нейрохірургів тут є спеціалісти з хірургії черевної порожнини, судинний хірург та травматологи.

НЕЗВИЧНІ ПАЦІЄНТИ... — ЧОТИРИЛАПІ

Разом із військовими та цивільними у ПДМШ бувають і досить незвичні пацієнти. З передової лікарі часто привозять поранених та хворих... собак, яких поступово виходжують і лишають у себе:

«У прифронтових зонах дуже багато скалічених собак: із перебитими лапами, або й без них, — розповідає Олена Максименко. — У Станиці Луганській бігала ціла зграя з осколками у кінцівках. Наші медики намагаються їх виловлювати. Якщо вдається, — виходжуємо в себе. У перші дні, коли я приїхала, ми привезли з передової собачку Барбару, вилікували її від бронхіту. Зараз, ніби, все добре, вона у нас лишилася».

У ПРИФРОНТОВИХ ЗОНАХ ДУЖЕ БАГАТО СКАЛІЧЕНИХ СОБАК: ІЗ ПЕРЕБИТИМИ ЛАПАМИ АБО Й БЕЗ НИХ. ПО МОЖЛИВОСТІ, МЕДИКИ ВІДЛОВЛЮЮТЬ ЇХ ТА ЛІКУЮТЬ

До слова, зараз роботу в зоні АТО виконує вже третя ротація мобільного шпиталю. Перед виїздом лікарі проходять десятиденний тренінг на базі в Києві. Добровольцями йдуть як медики, так і представники інших професій. Але в кожному разі бувають і ті, кому не під силу місцеві навантаження. За словами голови правління ПДМШ Геннадія Друзенка, майже в кожній ротації трапляються випадки, коли люди після тренінгу відмовляються від подальшої роботи на передовій.

«Це не залежить від того, чи має людина медичну освіту. Відсіювання трапляються радше через психологічну неготовність чи хибне уявлення про те, чим займається шпиталь на передовій. Це не залежить від того, має людина необхідну підготовку чи ні. Радше це трапляється від нестиковки сподівань і реальності. Це невеликий відсоток, одна-дві особи за ротацію», — підсумовує пан Друзенко.