У державців немає місця для філософії.
Томас Мор, англійський письменник, філософ, державний діяч, лорд-канцлер, Святий Римо-католицької церкви

Остання летючка

10 жовтня, 2006 - 00:00

У неділю на Байковому цвинтарі Києва зібрав колег на свою останню редакторську летючку Олег Іванович Ситник. Наперекір рокам і втратам, їх прийшло чимало — тих, хто працював з Олегом у газетах «Київський ком сомолець», «Молода гвардія», «Молодь України», «Радянська Україна», «Вечірній Київ», «Прапор комунізму», «Сіль ське життя» (додаток до газети«Киевские Ведомости»)...

Уже деякі з цих видань зникли з нашого інформаційного про стору, окремі змінили назви й суть. Але для тих, хто працював у них, на все життя залишилися гарт і професіоналізм школи Олега Ситника. Це, на моє переконання, і є найвищим мірилом редакторського таланту, яким поцінує історія української журналістики його діяльність.

Справжні редактори — не лише творче ядро колективу, а й остання надія кожного, хто шукає правду, потребує допомоги. Ті, хто прийшов віддати останню шану своєму друговi й наставнику, згадували, що двері його кабінету не зачинялися: він знаходив час вислухати людину, вирішити її проблеми.

Провівши Олега Івановича в інші світи, ми завжди пам’ятатимемо його редакторські й житейські уроки.


Ігор ЛУБЧЕНКО,
голова Національної спілки журналістів України


«Перша сторінка — для начальства, друга — для людей»

Євген ЯКУНОВ, перший заступник редактора газети «Киевские Ведомости»:

— Iз Олегом Івановичем ми працювали в газеті «Прапор комунізму». Потім ця газета була перейменована на «Київський вісник». Я прийшов туди у 1979 році зовсім молодим журналістом. І перше, що мене вразило, так це, звичайно ж, сам Олег Іванович. На ті часи він був дуже сучасною людиною. Це часи «застою». Керівники газет були специфічної зовнішності. Як правило, товсті, червоновиді. Олег Іванович виділявся серед них: красивий, чорнобровий, сивий. Але найголовніше, що було в Олегові, так це те, що він нас учив сучасної журналістики, тому що в ті часи можна було писати те, що накажуть, і цим обмежуватися. А він говорив, що перша сторінка для начальства, а друга — для людей, щоб вони могли читати. Ситник був журналістом за покликанням. Для нього головний Бог — це читач. На ті часи це була ризикована позиція. І нас, молодь, він налаштовував писати саме для читачів. У якийсь момент він на нас, молодих, зробив ставку і дав поштовх до нових перемог. А головне — завжди захищав нас. Тому, що ми були молоді, дуже сміливі, могли щось не те написати. Ситник ніколи не «здавав» своїх людей. Завжди сам приймав удар, відстоював свою і нашу позицію. Таких людей тоді, та й зараз теж, було дуже мало. Ще він мене вразив своєю енергійністю. Він до кінця життя залишався таким собі вічним двигуном. Коли я працював у «Прапорі», написав таку епіграму:

«Всегда говорят, что вечных двигателей нету.
Рычит, дымит, по телефону цыкнет,
И носится дымясь по кабинету,
И как-то все же делает газету
Реактор Сытник».

Він справді був як ядерний реактор, який постійно всіх смикав, примушував працювати. Він не просто ходив по коридору, він бігав, літав.

Ми з ним працювали майже дванадцять років. У нього була дуже хороша риса — він дуже піклувався про людей. Якщо хтось захворіє — шукав лікарів, у когось проблеми з квартирою — додзвонювався до самих верхів. До нього можна було прийти і попросити допомогу. Зараз я розумію, що це дуже важливо. Тому що, якщо ти хочеш, щоб людина була в твоїй команді, треба не просто платити зарплату, а дати людині відчути, що ти нею дорожиш.


«Ми називали його «папа»

Володимир МОСТОВИЙ, редактор газети «Дзеркало тижня»:

— Перш за все, мені дуже дорога школа Ситника. То була дійсно самодостатня і загальновизнана журналістська школа. Зазначу, що з «Прапора комунізму» вийшла ціла плеяда чудових журналістів, редакторів. А виховав їх саме Олег Іванович. Ця людина володіла унікальним талантом бачити людину, виявляти її приховані таланти. У нього ніколи не було промахів у доборі кадрів. Олег Іванович дуже плекав наші таланти. Таким чином ми називали його «папа». Адже він намагався для кожного бути не лише керівником, а й батьком. При всіх протиріччях характеру, а він був дуже вибуховий, емоційний, Ситника не можна було звинуватити у байдужості. Це стосувалося і людей, і журналістики, і суспільних проблем. Я йому особисто вдячний, бо свого часу він взяв мене з вулиці. І лише завдяки йому я увійшов у велику журналістику.


Редактор усіх редакторів

Лариса ІВШИНА, головний редактор газети «День»:

— Олег Іванович зробив багато добра. В той час, коли багато хто робив собі кар’єру, Ситник показував, як можна залишатися живим в тодішній номенклатурній обстановці. І не випадково до нього приходили за порадою чи з проханням співробітники всіх інших газет. І Ситник (який мав репутацію партійного консерватора, а може, в багатьох очах — і ретрограда) знаходив сили і час, щоб подзвонити своїм численним друзям і допомогти: кому охрестити, кому розлучитись, кому переселитися... На мою думку, перше, що залишилося від Олега Івановича Ситника, — це великий заповіт добра, який, якщо змогли, то засвоїли його учні. Цей заповіт добра важливий, тому що зараз у гонитві за привидами люди забувають, що це найбільша наука. І ще — той, хто має намір робити добро, повинен знати, що добро і вдячність не завжди супроводжують одне одного.

Олег Іванович часто приймав сміливі та неординарні рішення. В редакції працювали двоє людей, історія яких могла скласти сюжет фільму. Це — племінник Лазаря Кагановича та Іван Федорович Коваль. Знаю, що останнього виключили з університету за те, що він жбурнув черевиком у портрет Лазаря Кагановича. Хтось «стукнув», виключили з університету і посадили. Коли Іван Коваль прийшов після ув’язнення, дорога до журналістики для нього мала б бути закритою. А особливо — до партійної газети. Але Коваль працював у газеті з дивовижною для теперішніх часів назвою «Прапор комунізму». Тому, що там був особливий редактор — Ситник.

Олег Іванович категорично не хотів перескакувати через себе, свої переконання і вписуватися в нові реалії. Він не став діячем нового часу, не став депутатом, бізнесменом. Він залишився Редактором всіх редакторів.

Колектив «Дня» висловлює щирi співчуття рідним і близьким Олега Івановича.

Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments