Всяка денаціоналізація зводиться до поганого виховання, до моральної недуги...
Олександр Потебня, видатний український мовознавець, філософ, фольклорист, етнограф

Загреб ближчий, ніж Париж

6 грудня, 2012 - 00:00
ГОЛА АНДРІЯ ЯРМОЛЕНКА НЕ ВИСТАЧИЛО, ЩОБ ПЕРЕМОГТИ У ОСТАННЬОМУ МАТЧІ ЦЬОГО РОКУ / ФОТО РЕЙТЕР

Перед останнім для київського «Динамо» матчем Ліги чемпіонів згадалося жеребкування групового турніру, перед яким усі зазвичай говорять про перспективи тої чи іншої команди на продовження боротьби за головний трофей європейського клубного футболу. У групі, куди потрапило наше «Динамо», опинились дві безсумнівно достойні команди в особі португальського «Порту» та французького «ПСЖ», а також «Динамо» із Хорватії, яке перебуває у такій компанії лише завдяки оновленій в останні роки формулі відбору до Ліги чемпіонів. Торік команда із Загреба програла у такому ж груповому турнірі усі шість матчів, і подібному результату цієї осені ніхто б не здивувався. Нас цікавило інше — ким є у цій компанії «Динамо» українське?

Сподівання на те, що кияни складуть конкуренцію французькому та португальському клубам, розвіялися ще у вересні-жовтні. Залишалась лише одна втіха — хоч ми і не пройшли далі, але ж ми — не Загреб, у якого всі виграють без проблем. Довести те, що київське «Динамо», яке за своїм матеріальним потенціалом на кілька поверхів вище за «Динамо» загребське, насправді є командою більш високого класу, мав останній матч групового турніру між названими командами, який не мав жодного турнірного значення. Обидва «Динамо» грали виключно за власний престиж, який нині далекий від бажаного. І що ми побачили?

Почалося усе з того, що за тиждень до гри із табору київської команди почали лунати заяви, чий загальний зміст можна передати коротко: скоріше б відпустка — втомилися! Як це пов’язати з гучними заявами тих самих футболістів та тренерів про свій винятковий професіоналізм і з тим, що цей професіоналізм дуже щедро оплачується власником клубу? Наслідком стало те, що до гри проти загребського «Динамо» під різними приводами виявились неготовими півтора десятка київських професіоналів. А тим, хто таки поїхав до Хорватії, тренери публічно дякували за мужність і відданість. Ніби це не є їхньою звичайною роботою, яку слід робити якісно та на совість. У нашому випадку проявом цієї якості стала б упевнена перемога над відверто найслабшою командою групи.

Перед грою не хотілося згадувати, що виграш у загребців, здобутий киянами вдома, був не таким вже й переконливим. Тим більше, що цей виграш так і залишився єдиною перемогою нашого «Динамо» за увесь груповий турнір.

Не можна сказати, що київські динамівці не боролися за перемогу, не віддавали усі сили на футбольному полі загребського стадіону «Максимір». Але ж те саме робили і господарі поля, які виглядали на засніженому і вологому полі нічим не слабшими, а навіть сильнішими за гостей. У боротьбі характерів загребське «Динамо» нічим київському не поступалося. А вищого класу, того самого, який дозволив іншим командам групи без проблем двічі обіграти чемпіона Хорватії, київське «Динамо» у Загребі не показало. Не тому, що не хотіло чи не могло, а тому, що цього класу у команди нині немає. Аби у команди був високий клас гри, не досить привезти з усього світу футболістів і платити їм шалені гроші. Треба ще й навчити цих футболістів грати у ту гру, яку сповідує команда. Який футбол сповідує нинішнє «Динамо» під проводом Олега Блохіна? Цього поки що ніхто не знає. Принаймні ані у заключній грі року у Загребі, ані у попередніх матчах чемпіонату України побачити обриси висококласної команди в грі киян не можна було навіть за дуже великого бажання.

Як наслідок «матч престижу» у Загребі закінчився унічию — 1:1, яка повністю відповідала співвідношенню сил на полі. Господарі були щасливі, що забили за увесь груповий турнір бодай один м’яч і здобули бодай одне очко у таблицю. Гості ж просто роз’їхалися по відпустках. Яким ми побачимо «Динамо» нового року? Чи буде це команда, здатна боротися за звання чемпіона України та гідно виступати у Лізі чемпіонів, чи знову буде те, що тепер?

Поки що попри гучні досягнення минулих років київське «Динамо» перебуває на рівні «Динамо» загребського. Не думаю, що це усіх влаштовує. І дуже хочеться, щоб було зроблено все можливе, аби футбол у виконанні київського «Динамо» ми міряли по Парижу та Лондону, Мадриду та Барселоні, Мілану та Турину, Мюнхену та Дортмунду. А не по Загребу, як тепер.

Микола НЕСЕНЮК, Загреб — Київ
Газета: 
Рубрика: