Україна не може існувати, не володіючи Кримом, це буде якийсь тулуб без ніг. Крим має належати Україні, на яких умовах, це байдуже, чи буде це повне злиття, чи широка автономія, останнє повинно залежати від бажання самих кримців
Павло Скоропадський — український державний, політичний і громадський діяч, військовик. Гетьман Української Держави

Дієва дипломатія

Переклад видання «Сестра моя, Софія…» повертає болгарам історичну правду
22 грудня, 2020 - 18:27

Ще чотири роки тому головний редактор газети «День» Лариса Івшина у передмові до видання «Сестра моя, Софія…» влучно зазначила: «Історія України і Болгарії — ніби історія двох сестер, розлучених у ранньому дитинстві. Що росли згодом у різних «родинах». Замість того, щоб нам з Болгарією дивитися одна на одну й вивчати, ми дуже довго дивилися на Москву. На ту, яка і хотіла нас розділити...». Справедливість і актуальність цих слів підтверджує успіх україномовного видання: на урочистій церемонії вручення премії «Найкраща книга Форуму-2016» новинка «Дня» отримала одразу дві нагороди — Спеціальну відзнаку малого журі «Освітяни» та Диплом Гільдії людей книги — «за мудрість як константу», а Дзеркальна зала величного Палацу Потоцьких ледь вмістила усіх охочих побувати на презентації книги.

Як зазначає Лариса Івшина: «Книжка «Сестра моя, Софія...» — це особливий інтелектуальний продукт. Мені здається, що такої книжки у нас іще не було. Цим виданням ми прагнули підкреслити потребу іншого стандарту дискусії». Адже «Сестра моя, Софія...» адресована не тільки українцям. З часу появи видання була надія видати його і болгарською, аби, зокрема, спростувати наративи, нав’язані Болгарії Російською Федерацію. Значення цієї книжки болгарські дипломати оцінили ще під час презентації видання у рамках заходів до річниці відновлення дипломатичних відносин України й Болгарії, що проходили в кінці 2016 року в Софії. «Презентацію книги «Сестра моя, Софія…» надзвичайно тепло сприйняли болгарські політики та парламентарі. Ганна Гопко, яка анонсувала презентацію, закликала їх спільно з українцями працювати для донесення до наших народів історичної правди, – розповідає радник Посольства України в Болгарії Анна Тертична. – Гості запитували, звідки з’явилася ідея книги. Всі були згодні з думкою, що такі проєкти вкрай необхідні – вони є основою нашої оборони в інформаційних війнах».

Тож і не дивно, що коли омріяний задум — болгаромовне видання, завдяки підтримці Благодійного фонду сприяння ініціативам газети «День», меценатів Олександра Юркова та Віктора Куртєєва, вдалося реалізувати, відомий болгарський поет, драматург Димитр Христов, який очолював групу перекладачів, одразу прокоментував: «Це видатна подія в інтелектуальному просторі Болгарії». У передмові до болгаромовного видання він зазначає: «Книга вражає своїм полемічним характером і сміливістю головного послання – позбутися брехні та фальсифікацій політичних доктрин, що завдали кривавих ран і нам, і всьому людству... Це питання про правду: про державу Київську Русь і подальші форми державності та національної самобутності в межах нинішньої України; хто є будівничими і нащадками її культурно-історичної спадщини; хто такі «русичі» і «росіяни» (чи московіти)...».

Димитр Христов також наголосив, що «виникали складнощі й різноголосся стосовно термінології, нав’язаної нам переважно російською та радянською історіографією та політикою». Тож він доходить до такого висновку: «чи не настав час для болгарських істориків та мовознавців зробити необхідні хронологічні та смислові зміни в тлумаченні та використанні цілого ряду таких понять, як Київське князівство, Русь, русичі, росіяни, Росія, руський, російський та ін., щоб неупереджений читач міг правильно орієнтуватися в історичних та культурних стосунках між двома слов’янськими народами».

Сьогодні ж отримали ще одну добру звістку з Болгарії — рецензію сучасного болгарського письменника, публіциста, перекладача Светослава Нахума (Svet Di-Nahum) на видання «Сестра моя, Софія…», який також розглядає книжку як спосіб протидії російській гібридній війні та утвердження правди.

Символічно, що рецензія надійшла саме в День працівників дипломатичної служби. Адже вона вкотре засвідчує, що проєкти газети — це приклади справжньої, дієвої культурної дипломатії.

 

 

 

Светослав НАХУМ, письменник, публіцист, перекладач (Софія). Переклад із болгарської Анни Багряної

„Сестра моя, Софія...“ – це нова і цілком унікальна за змістом і посланням українська книга-збірник, видання книжкової серії «Бібліотека газети «День» - Україна Incognita», якому вдалося вперше за довгу історію взаємовідносин між двома країнами перекинути довготривалий міст і показати світу органічну, словесну, родинну близькість між Україною та Болгарією.

Я не спинятимуся на описі змісту, бо це вже чудово зробив редактор болгарського видання збірника – утверджений літератор-ерудит, відомий сучасний поет і драматург Дімітр Хрістов. Вражає колосальна праця, яку упорядники, перекладачі, редактори та консультанти вклали в цей масштабний проєкт. Висловлюю їм свою особисту вдячність – вдячність болгарина, навіки закоханого в Україну!

Ця книга має читатися уважно й заглиблено. Прочитавши її саме так, я вирішив, що тепер мушу поділитися з болгарською публікою найважливішим: посланням збірника «Сестра моя, Софія». Ми вперше бачимо, що болгарофілфів в Україні більшість. Чого, на жаль, не можемо сказати про українофілів Болгарії. Нас тут меншість. Чому так? Бо років 200 наші мізки промивалися російською імперською політикою, радянською пропагандою і продовжують промиватися сучасною гібридною війною, яку режим Путіна систематично проводить по відношенню до Болгарії. Росія завжди прагнула розірвати родові зв’язки між Україною та Болгарією. Вона дико боїться визнати, що в часи існування Київської Русі не було ніякої Росії, що то була Україна. І коли ми говоримо про перенесення Слова, церковної літератури, духовності й абетки, то насправді йдеться лише про одне – все це було перенесено з Болгарії в Україну! Росія виникла значно пізніше.

Тут, у цій книжці детально простежується і підкреслюється болгарське коріння українського Первослова, писемної літературної традиції Кирило-Мефодіївської школи, болгарська апостольсьтка роль для українських земель, вплив староболгарської культури на культуру Київської Русі. Висувається справедлива теза про духовний смолоскип Болгарії, що запалив іскри духовності й писемності в Україні. Тут хочу спеціально наголосити: все це вивчається і підтримується в Україні – як у школах, так і в університетах та всіх академічних середовищах. Ніколи ми не бачили подібного ставлення до себе з боку Росії. Якраз навпаки: російська пропаганда прагне підмінити і сфальсифікувати історію, знівелювати роль Болгарії, монополізувати навіть абетку! І найстрашніше те, що «гібридники» в Болгарії, обслуговуючи кремлівський режим, по-суті перетворюються на ненькопродавців, відступників і національних зрадників, позаяк, втілюючи російські тези, насправді зрікаються ключової ролі своєї ж Болгарії. Я відчув це і на власній шкурі – за свою позицію проти окупації Криму. Ні, мені цього не пробачили. Русораби  з керівництва Союзу болгарських письменників та «болгарського» ПЕНу напали на мене, наче добре організована вовча зграя.

Нині для мене є честю тримати в руках книжку «Сестра моя, Софія». Для мене цей збірник є просвітленням, він дає мені нову впевненість, силу й надію. Я ніколи не відмовлюся від відстоювання українських ідей в Болгарії.

Збірник фокусує увагу і на сучасних вимірах болгарсько-українських взаємовідносин. Україна багато чого досягла після Майдану – вона вже має спеціальні погодження з НАТО та ЄС. Для нас, громадян держави-члена цих організацій, це означає, що Україна є нашим стратегічним союзником, партнером і другом. Ми зобов’язані усіма можливими способами чинити опір гібридній атаці Кремля. А вона не зупиняється. Нам намагаються представити українців як «фашистів-бандерівців». Штучно створили проблему з болгарською меншиною в Україні. Все це – зловісна справа російських розвідницьких та пропагандиських централей. І все це – на тлі тези нашого національного генія Хрісто Ботева, який виступив проти імперської політики Росії стосовно інших словянських народів – тієї тези, яку він відстоював до кінця життя, переконавшись у її правдивості з власного досвіду – адже якийсь час жив у Росії і був вигнаний звідти! А «Сестра моя, Софія» дуже вдало простежує творчість і життєвий літературний героїзм Хрісто Ботева та Лесі Українки, за допомогою красивого послання двох великих поетів і мислителів ще більше зближує наші народи.

Мені б дуже хотілося, щоби болгарська свідомість нарешті очистилася від російської ідеологічної отрути. Знаю, що це відбере багато часу, що боротьба буде довгою. Ми, болгари, мусимо збагнути, що пов’язані з Україною родинними зв’язками і словом. Маємо чітко побачити руйнівну роль Росії у цьому процесі, адже Кремль завжди придушував саму ідею про дружбу й соратництво між Болгарією та Україною.

Ця книжка є міцним стовпом нового початку наших взаємовідносин, що ґрунтується на розумінні: Україна – остання твердиня європейської цивілізації, яка спиняє дикунство російських зайд, котрі прагнуть знищити все, розташоване з західного боку від них, все, що не підкоряється їм. Ця книжка – і сміливе лицарство слова, похвального слова про Болгарію. 

Зараз Україна героїчно обороняється від російської агресії. Ми маємо зрозуміти, що там щодня гинуть люди. Це кривава драма і гуманітарна трагедія в серці Європи! Тому такі книжки своїм просвітницьким полум’ям роблять найважливіше: розповідають болгарській публіці й читацькій аудиторії правду про священну близькість України й Болгарії, близькість, вибудовану світлом слова.

Головна редакторка газети «День», яка також є упорядницею збірника «Сестра моя, Софія», Лариса Івшина дуже вдало зазначила, окреслюючи шляхи зближення й нової споріднененості між двома штучно відірваними одна від одної сестрами – Болгарією та Україною: «З цим треба щось робити. Не лише споживати, а виробляти нові знання, нові сенси. Нову духовну Мудрість. Софійність».

Так, цією книжкою Україна простягує нам дружню руку. Шукає нас. Іде нам назустріч. А ми хочемо і можемо потиснути цю руку і сказати у відповідь: «Привіт, давай знову зійдемося докупи, сестро моя, Україно!»

Марія ЧАДЮК, «День»
Рубрика: