Дієва дипломатія

Ще чотири роки тому головний редактор газети «День» Лариса Івшина у передмові до видання «Сестра моя, Софія…» влучно зазначила: «Історія України і Болгарії — ніби історія двох сестер, розлучених у ранньому дитинстві. Що росли згодом у різних «родинах». Замість того, щоб нам з Болгарією дивитися одна на одну й вивчати, ми дуже довго дивилися на Москву. На ту, яка і хотіла нас розділити...». Справедливість і актуальність цих слів підтверджує успіх україномовного видання: на урочистій церемонії вручення премії «Найкраща книга Форуму-2016» новинка «Дня» отримала одразу дві нагороди — Спеціальну відзнаку малого журі «Освітяни» та Диплом Гільдії людей книги — «за мудрість як константу», а Дзеркальна зала величного Палацу Потоцьких ледь вмістила усіх охочих побувати на презентації книги.

Як зазначає Лариса Івшина: «Книжка «Сестра моя, Софія...» — це особливий інтелектуальний продукт. Мені здається, що такої книжки у нас іще не було. Цим виданням ми прагнули підкреслити потребу іншого стандарту дискусії». Адже «Сестра моя, Софія...» адресована не тільки українцям. З часу появи видання була надія видати його і болгарською, аби, зокрема, спростувати наративи, нав’язані Болгарії Російською Федерацію. Значення цієї книжки болгарські дипломати оцінили ще під час презентації видання у рамках заходів до річниці відновлення дипломатичних відносин України й Болгарії, що проходили в кінці 2016 року в Софії. «Презентацію книги «Сестра моя, Софія…» надзвичайно тепло сприйняли болгарські політики та парламентарі. Ганна Гопко, яка анонсувала презентацію, закликала їх спільно з українцями працювати для донесення до наших народів історичної правди, – розповідає радник Посольства України в Болгарії Анна Тертична. – Гості запитували, звідки з’явилася ідея книги. Всі були згодні з думкою, що такі проєкти вкрай необхідні – вони є основою нашої оборони в інформаційних війнах».

Тож і не дивно, що коли омріяний задум — болгаромовне видання, завдяки підтримці Благодійного фонду сприяння ініціативам газети «День», меценатів Олександра Юркова та Віктора Куртєєва, вдалося реалізувати, відомий болгарський поет, драматург Димитр Христов, який очолював групу перекладачів, одразу прокоментував: «Це видатна подія в інтелектуальному просторі Болгарії». У передмові до болгаромовного видання він зазначає: «Книга вражає своїм полемічним характером і сміливістю головного послання – позбутися брехні та фальсифікацій політичних доктрин, що завдали кривавих ран і нам, і всьому людству... Це питання про правду: про державу Київську Русь і подальші форми державності та національної самобутності в межах нинішньої України; хто є будівничими і нащадками її культурно-історичної спадщини; хто такі «русичі» і «росіяни» (чи московіти)...».

Димитр Христов також наголосив, що «виникали складнощі й різноголосся стосовно термінології, нав’язаної нам переважно російською та радянською історіографією та політикою». Тож він доходить до такого висновку: «чи не настав час для болгарських істориків та мовознавців зробити необхідні хронологічні та смислові зміни в тлумаченні та використанні цілого ряду таких понять, як Київське князівство, Русь, русичі, росіяни, Росія, руський, російський та ін., щоб неупереджений читач міг правильно орієнтуватися в історичних та культурних стосунках між двома слов’янськими народами».

Сьогодні ж отримали ще одну добру звістку з Болгарії — рецензію сучасного болгарського письменника, публіциста, перекладача Светослава Нахума (Svet Di-Nahum) на видання «Сестра моя, Софія…», який також розглядає книжку як спосіб протидії російській гібридній війні та утвердження правди.

Символічно, що рецензія надійшла саме в День працівників дипломатичної служби. Адже вона вкотре засвідчує, що проєкти газети — це приклади справжньої, дієвої культурної дипломатії.

Светослав НАХУМ, письменник, публіцист, перекладач (Софія). Переклад із болгарської Анни Багряної

„Сестра моя, Софія...“ – це нова і цілком унікальна за змістом і посланням українська книга-збірник, видання книжкової серії «Бібліотека газети «День» - Україна Incognita», якому вдалося вперше за довгу історію взаємовідносин між двома країнами перекинути довготривалий міст і показати світу органічну, словесну, родинну близькість між Україною та Болгарією.

Я не спинятимуся на описі змісту, бо це вже чудово зробив редактор болгарського видання збірника – утверджений літератор-ерудит, відомий сучасний поет і драматург Дімітр Хрістов. Вражає колосальна праця, яку упорядники, перекладачі, редактори та консультанти вклали в цей масштабний проєкт. Висловлюю їм свою особисту вдячність – вдячність болгарина, навіки закоханого в Україну!

Ця книга має читатися уважно й заглиблено. Прочитавши її саме так, я вирішив, що тепер мушу поділитися з болгарською публікою найважливішим: посланням збірника «Сестра моя, Софія». Ми вперше бачимо, що болгарофілфів в Україні більшість. Чого, на жаль, не можемо сказати про українофілів Болгарії. Нас тут меншість. Чому так? Бо років 200 наші мізки промивалися російською імперською політикою, радянською пропагандою і продовжують промиватися сучасною гібридною війною, яку режим Путіна систематично проводить по відношенню до Болгарії. Росія завжди прагнула розірвати родові зв’язки між Україною та Болгарією. Вона дико боїться визнати, що в часи існування Київської Русі не було ніякої Росії, що то була Україна. І коли ми говоримо про перенесення Слова, церковної літератури, духовності й абетки, то насправді йдеться лише про одне – все це було перенесено з Болгарії в Україну! Росія виникла значно пізніше.

Тут, у цій книжці детально простежується і підкреслюється болгарське коріння українського Первослова, писемної літературної традиції Кирило-Мефодіївської школи, болгарська апостольсьтка роль для українських земель, вплив староболгарської культури на культуру Київської Русі. Висувається справедлива теза про духовний смолоскип Болгарії, що запалив іскри духовності й писемності в Україні. Тут хочу спеціально наголосити: все це вивчається і підтримується в Україні – як у школах, так і в університетах та всіх академічних середовищах. Ніколи ми не бачили подібного ставлення до себе з боку Росії. Якраз навпаки: російська пропаганда прагне підмінити і сфальсифікувати історію, знівелювати роль Болгарії, монополізувати навіть абетку! І найстрашніше те, що «гібридники» в Болгарії, обслуговуючи кремлівський режим, по-суті перетворюються на ненькопродавців, відступників і національних зрадників, позаяк, втілюючи російські тези, насправді зрікаються ключової ролі своєї ж Болгарії. Я відчув це і на власній шкурі – за свою позицію проти окупації Криму. Ні, мені цього не пробачили. Русораби  з керівництва Союзу болгарських письменників та «болгарського» ПЕНу напали на мене, наче добре організована вовча зграя.

Нині для мене є честю тримати в руках книжку «Сестра моя, Софія». Для мене цей збірник є просвітленням, він дає мені нову впевненість, силу й надію. Я ніколи не відмовлюся від відстоювання українських ідей в Болгарії.

Збірник фокусує увагу і на сучасних вимірах болгарсько-українських взаємовідносин. Україна багато чого досягла після Майдану – вона вже має спеціальні погодження з НАТО та ЄС. Для нас, громадян держави-члена цих організацій, це означає, що Україна є нашим стратегічним союзником, партнером і другом. Ми зобов’язані усіма можливими способами чинити опір гібридній атаці Кремля. А вона не зупиняється. Нам намагаються представити українців як «фашистів-бандерівців». Штучно створили проблему з болгарською меншиною в Україні. Все це – зловісна справа російських розвідницьких та пропагандиських централей. І все це – на тлі тези нашого національного генія Хрісто Ботева, який виступив проти імперської політики Росії стосовно інших словянських народів – тієї тези, яку він відстоював до кінця життя, переконавшись у її правдивості з власного досвіду – адже якийсь час жив у Росії і був вигнаний звідти! А «Сестра моя, Софія» дуже вдало простежує творчість і життєвий літературний героїзм Хрісто Ботева та Лесі Українки, за допомогою красивого послання двох великих поетів і мислителів ще більше зближує наші народи.

Мені б дуже хотілося, щоби болгарська свідомість нарешті очистилася від російської ідеологічної отрути. Знаю, що це відбере багато часу, що боротьба буде довгою. Ми, болгари, мусимо збагнути, що пов’язані з Україною родинними зв’язками і словом. Маємо чітко побачити руйнівну роль Росії у цьому процесі, адже Кремль завжди придушував саму ідею про дружбу й соратництво між Болгарією та Україною.

Ця книжка є міцним стовпом нового початку наших взаємовідносин, що ґрунтується на розумінні: Україна – остання твердиня європейської цивілізації, яка спиняє дикунство російських зайд, котрі прагнуть знищити все, розташоване з західного боку від них, все, що не підкоряється їм. Ця книжка – і сміливе лицарство слова, похвального слова про Болгарію. 

Зараз Україна героїчно обороняється від російської агресії. Ми маємо зрозуміти, що там щодня гинуть люди. Це кривава драма і гуманітарна трагедія в серці Європи! Тому такі книжки своїм просвітницьким полум’ям роблять найважливіше: розповідають болгарській публіці й читацькій аудиторії правду про священну близькість України й Болгарії, близькість, вибудовану світлом слова.

Головна редакторка газети «День», яка також є упорядницею збірника «Сестра моя, Софія», Лариса Івшина дуже вдало зазначила, окреслюючи шляхи зближення й нової споріднененості між двома штучно відірваними одна від одної сестрами – Болгарією та Україною: «З цим треба щось робити. Не лише споживати, а виробляти нові знання, нові сенси. Нову духовну Мудрість. Софійність».

Так, цією книжкою Україна простягує нам дружню руку. Шукає нас. Іде нам назустріч. А ми хочемо і можемо потиснути цю руку і сказати у відповідь: «Привіт, давай знову зійдемося докупи, сестро моя, Україно!»