Один день старої вулиці: сто років тому

Цікавою подією святкувань цьогорічного Дня міста у Володимирі-Волинському стала демонстрація фільму «Кав’ярня на вулиці Фарній» за участю театру «Різнобарв’я». Він триває всього двадцять хвилин, але картина життя міста сто років тому постає дуже яскраво. Про те, де була вулиця Фарна, думаю, більшість мешканців міста дізналася лише недавно, коли історію стали просто більше популяризувати. Співробітниця державного історико-культурного заповідника «Стародавній  Володимир» Орися Вознюк та журналістка газети «Слово  правди» Віталіна Макарик розробили навіть екскурсію під назвою «Невидимий Володимир», і проводять екскурсантів начебто звичними, знайомими вулицями, але розповідають про їхнє минуле, переносячи в історію на сто чи більше років тому.

Вулиця Фарна носить тепер ім’я Князя Василька, і це, як і колись, одна з найцентральніших вулиць  Володимира. Починалася  від  костелу,  який  був  фарним,  тобто парафіяльним. Дивовижно, що від старої  забудови залишився будинок, який майже не змінився, і в ньому, як і  колись,  розташований  заклад  харчування. Це ресторан «Дружба». Та десятки разів проходила я мимо нього, не замислюючись над його історією! Як розказувала Орися Вознюк,  тут була  кав’ярня Ройтера, на другому поверсі – пересувний Волинський драматичний театр.

Отож, у фільмі від  театру «Різнобар’я»  зійшлося  все:  і  власне  кав’ярня  на  Фарній, а на  ній  було кілька кав’ярень, і сам театр. Недовго триває фільм, в якому дію змінює  показ старовинних архівних фотографій, а враження, що ти сам живеш у тому часі… Сценарій і режисура – це робота Лариси Половньової. Працював над фільмом великий колектив, бо це і зйомки, і озвучення, і гра акторів, брала участь переважно молода трупа, проте  талановито зіграли і старші  за  віком артисти-аматори, як,  наприклад, Микола Матусевич. І  це вже не перший фільм, представлений театром «Різнобарв’я», Державним історико-культурним заповідником «Стародавній Володимир» та культурно-мистецьким центром про історію Володимира-Волинського.

«Торік ми зняли шість відеосюжетів про Володимир. Це «Оборона валів», «Молитва на валах» (місто має земляні вали – це залишки давньоруського городища, заснованого князем Володимиром Святославовичем – авт.). Потім була «Легенда про Білу Панну», бо яке місто з такою історією не має свого привида? -  розказує Лариса Половньова. – Мені найбільше з минулорічного подобається сюжет про кам’яний хрест у селі Зимне під Володимиром. Цьому  хресту 800 років, він стоїть біля річки на обійсті, в якому ніхто вже не живе. Під ним похований, як кажуть легенди, один із князівських воїнів. Ми хотіли цим відеосюжетом принаймні привернути увагу влади до цього місця,  бодай  би  траву  навколо викошували, встановили огорожу».

Режисер театру «Різнобарв ‘я» Лариса Половньова

Цього ж року до Дня міста «Різнобарв’я» зі своїм керівником Ларисою Половньовою  підготували ще фільм «Все починається з вокзалу» (до його річниці), з цікавинок була першоквітнева усмішка з батярськими піснями, але на фоні Володимира, сюжет про святкування Івана Купала. І сьогодні Володимир-Волинський вже не уявити без прем’єр театру. Власне, про Ларису Половньову я вже розповідала у газеті «День» («Встигнути  вскочити в свій потяг», 2 грудня 2019 року). І  йшлося  у  тексті про  те, як Лариса Леонідівна Половньова переїхала з Донецька у Володимир-Волинський наприкінці літа 2014 року. Їхала фактично в повну невідомість, бо ніколи раніше не бувала в цьому регіоні. Але саме тут знайшла притулок родина донецьких друзів, яких так само неоголошена війна вигнала з рідного міста. Спочатку Половньова поїхала сама, потім забрала чоловіка та стареньку маму (мама  вже і  померла, і на Волині Половньови уже мають рідну могилу). Та самій Ларисі Леонідівні вже тоді, у 2014-му, було 66 років, хоча їй і сьогодні нізащо не даси її років. Струнка фігура, блиск у очах та вроджена інтелігентність, яку інколи можеш запримітити в людях мистецтва... У минулому — актриса, викладач університету, вона на Волині зайнялася тією справою, яку добре знала: створила самодіяльний театр-студію, який назвала «Різнобарв’я», який за два роки існування став народним, а вона – його режисером. За освітою вона — мистецтвознавець і режисер.

Що ставить Половньова у Володимирі-Волинському? Це українська класика, оперета, п’єси молодих сучасних авторів, вечір класичної п’єси. Розробила і трирічний курс навчання театральній майстерності, бо ж приходять у театр люди буквально з вулиці. Вона ж і придумує сценічні костюми. Крім спектаклів, актори «Різнобарв’я» проводять уже і театралізовані презентації книжок, театралізовані екскурсії. Напередодні Дня  міста  цього року театр виступив із прем’єрою «Блаженний острів» - це спектакль на три дії за однією з найвідоміших комедій Миколи Куліша «Отак загинув Гуска». Цього року відбулася і прем'єра вистави «Мій уявний друг» за п'єсою Герберта Максвелла. Підзаголовок вистави – «Між дитинством і юністю», вона адресована підліткам. «Саме ця вікова категорія залишалась поза зоною уваги театру, - каже Лариса  Леонідівна. – Це філософська притча про готовність жертвувати в ім’я друга, навіть уявного, про самотність юної людини, яка через хворобу вибула з потоку суспільного життя, про те, як з двох нещасливих один перемагає недугу, щоб зробити щасливим іншого і в результаті отримує своє щастя...».Що тут сказати, це  якраз те,  що  хвилює  кожного  з нас, що актуально  у середовищі  підлітків.

Володимир-Волинський театр все впевненіше виходить за межі міста. Торік колектив взяв участь у першому міжнародному онлайн-фестивалі. Майже сто професійних і народних театрів… І друге місце за спектакль «Безіменна зірка», відзнака Ларисі Половньовій за режисуру. Цього року – диплом першого ступеня в номінації «Приз глядацьких симпатій»  на  першому міжнародному театральному інтернет-конкурсі ТЕАТР. NET за спектакль «Ворони» та третє місце Тетяни Лукницької в акторському конкурсі за моноспектакль «Малюнок на морозному склі».

Половньова не  любить слова «переселенка». «Я завжди наголошую, що живу в своїй країні й можу вільно обирати, в якому місті мені проживати. Я рятувалася від війни й не підтримувала поглядів тамтешніх жителів, тому переїхала», – каже вона. І хоча їй та її родині довелося кардинально змінити спосіб життя на фактично, чужині, проте і Половньова себе тут не втратила, і Володимир-Волинський здобув, отримавши  театр, який є вже давно візитівкою міста.