Перемога тактична чи стратегічна?

ВІД «ВЕЛИКОГО» ЛУЦЬКА — ДО «ВЕЛИКОЇ» ВОЛИНІ?

Волинь увійшла в число п’яти областей, яким Кабмін затвердив перспективний план формування громад. Крім нашої області, це ще Кіровоградська, Полтавська, Чернігівська, Закарпатська. Хоча мова про те, що час добровільного об єднання-приєднання колись мине і настане інший, велася давно, але для багатьох громад, створених суворою рукою Кабміну, настає час розпачу й образ.

Однозначно святкує Луцька ОТГ (у складі міста Луцьк та Прилуцької сільради), бо отримує такі «багаті села», про які ще нещодавно і мріяти не могла. За кілька років жодна громада, крім «дотиснутої» і, чесно кажучи, дуже бідної Прилуцької, так і не захотіла вступити у спілку з містом. Княгининок, Забороль, Жидичин були у числі перших в Україні ОТГ, вони успішні й мають чималі фінансові запаси, активно розвивали свою інфраструктуру. Хоча це, треба сказати, абсолютно не заважало їм користуватися й інфраструктурою Луцька... А ще дивні речі з землею: половина луцької вулиці Володимирська — це земля Заборольської ОТГ. А обслуговують багатоквартирні будинки, що на ній стоять, міські комунальні організації...

Наразі до Луцька не відійшли землі двох інших ОТГ: Липинської та Підгайцівської, які навіть заманливіші для міста, ніж інші. Так, потужне підприємство «Модерн-Експо», європейський лідер із виробництва торговельного обладнання, використовує міські комунікації, до нього протягнута тролейбусна лінія, воно фактично у місті, а земля, виявляється, Підгайцівської ОТГ, куди спрямовуються і серйозні суми податків. Так само значна частина Луцька стоїть на землях липинських. Можливо, саме ці два ОТГ не включають до Луцької, аби не дратувати, як кажуть, сусідів. Бо такі серйозні гравці, як Липини та Підгайці, можуть і збунтуватися. Спілка Липин і Підгайців наразі більшою мірою є компромісом двох голів ОТГ, жоден з яких не хотів іти «під Луцьк». На своїй території вони давно своєрідні «удільні князьки». Напевно, кожен бажає перемогти на близьких уже виборах голови цієї нової вже громади, навіть не думаючи про поразку. Але виберуть лише ж одного, отож, хтозна, що ще буде попереду, які дискусії, і чи не станеться так, що Липини з Підгайцями і самі попросяться до Луцька.

Для Луцька дуже важливим є створення такої великої агломерації. Місто вже давно не має куди розвиватися, лише за рахунок знищення рекреаційних зон, а тут стільки земельки... Ніхто не відпустив би у вільне плавання і Княгининок. На території цієї ОТГ — міське сміттєзвалище у селі Брище, яке давно вичерпало свої можливості. Наївно вважати, що місто сьогодні знайде собі нове місце для нього. Відповідно до плану, до Луцької територіальної громади увійде Боголюбська, Жидичинська, Заборольська, Іванчицівська, Княгининівська, Одерадівська, Озерцівська, Прилуцька, Рокинівська та Шепельська громади — десятки сіл Луцького, Ківерцівського та навіть Рожищенського районів. Але, крім суто приземлених питань, Луцьк хвилюють і стратегічні. Вірогідно, що з часом постане питання про укрупнення областей. Без розвитку Луцьк не зможе претендувати на «столицю Великої Волині». Нині для неї швидше підходить, як вважають експерти, Рівне.

Отримує свої преференції від рішення Кабміну і місто Володимир-Волинський. До міської ОТГ увійдуть дві сільські — Ласківська та Зарічанська. Заріччя — це той самий Володимир, між ними практично нема кордонів. Село настільки зрослося з містом, що ближча до нього міська школа на 90 відсотків складається з сільських учнів. У самому ж Заріччі школи немає. Заріччя користується міською інфраструктурою. Ще недавно жителі перекривали дороги, їздили з протестами у Київ, аби лишитися самостійними. Насправді суть такого прагнення — у наявності на території Зарічанської ОТГ однієї з найбільших в Україні птахофабрики. Курочки несуть не лише яйця, а й гривні, мільйони гривень у сільський бюджет. Проте з преференцій цього об єднання уже називають балотування зарічанського голови Ігоря Пальонки на посаду володимир-волинського міського голови. Він молодий, перспективний, має досвід роботи у міському комунальному підприємстві, добрий організатор і знаючий керівник, і саме його пророкують на зміну багаторічному очільнику міста — Петру Саганюку.

«ШКОДА, ЩО ПРОСТИХ ЛЮДЕЙ ВВОДЯТЬ В ОМАНУ, НЕ РОЗКАЗУЮЧИ ПРО ПЕРСПЕКТИВУ»

На фоні перспектив Луцька і Луцької ОТГ, які є важливими загалом для Волині, проблеми громад у регіонах менше на слуху. Проте там киплять ще ті пристрасті... Реальністю стає, наприклад, Берестечківська ОТГ, яка жужмом збирає до себе всі навколишні села. А села з того абсолютно не радіють. Вони і самі багаті, значно багатші від Берестечка (переважно за рахунок здачі в оренду сільськогосподарських земель), вони самодостатні, у них «царюють» голови, які працюють уже не по одному десятку років. Та й самі громади (як показали численні слухання, зібрання, обговорення) також від добра — добра вирішили не шукати. А тепер громади об’єднали за принципом «просимо-мусимо», на аргументи самостійності вже не зважають.

У найгіршій ситуації у берестечківській зоні опиняється село Жабче. Маленьке депресивне волинське село на кордоні з Рівненщиною. Історично його життя пов’язане з рівненським Боремлем, до якого всього три кілометри. До найближчого волинського села Перемиль — вже сім кілометрів, а до Берестечка ще йти і йти. У Боремлі жабківські діти споконвіку вчаться, сюди батьки їхні ходять на базар, землі сіл межують, і споконвіку Жабче орієнтоване на Боремель, який успішно розвивається й охоче прийняв би в свою ОТГ і волинське село. Але через те, що змінювати межі областей не дозволяють, мрія про возз’єднання в одній громаді так і залишилася мрією, і Жабче як було на одвірках, там і осяде.

Великою помилкою вважає приєднання олицької зони сіл до Цуманської ОТГ Валентин МАЛИНОВСЬКИЙ, регіональний консультант з юридичних питань у Волинській області Асоціації міст України, професор СНУ імені Лесі Українки. «Олика — найбільший мій біль, — каже він. — Те, що вона не стала ОТГ, є великою втратою як для самої Олики, так і для сусідніх із нею громад. Олика була районним центром, це історичний центр. Там є великий туристичний потенціал. Але бездіяльність голови Олицької селищної ради та депутатів призвели до того, що Олика втратила шанси стати центром ОТГ».

«Коли більшість суперечок зараз точиться навколо Луцька, то мені більше болять віддалені від обласного центру громади, — розмірковує економіст і громадський діяч Віктор СМОЛЯРЧУК. — По Луцьку перспективний план цілком піддається логіці, питання є лише по селах, які далеко від Луцька, таких як Одеради чи Іванчиці, бо вони швидше тяжіють до Торчина та Копачівки. Мені ж дивною виглядає ситуація в невеличкому Старовижівському районі, який «розкроїли» між п’ятьма громадами. Від цього програють усі. Особливо абсурдним видається приєднання Буциня та Секуня до передмістя Ковеля — села Дубова. Таке приєднання вигідне лише декільком людям, щоб зберегти цю громаду. Бо ж сусідні відмовилися від такої спілки. Тут, на мою думку, перемогло хутірське мислення.

Якщо очільники Дубівської сільради мають амбіційні плани, то чому б їх не втілити, утворивши потужну Ковельську громаду? На жаль, останніми роками Ковель із колись потужного промислового міста перетворюється на заштатне провінційне містечко, хоча за своїм вдалим розміщенням і інфраструктурою мав би бути центром тяжіння і продукування передових ідей.

Щодо жителів Буциня та Секуня, я не раз запитував: «Скажіть, у чому ви бачите переваги в Дубовій? Там немає ні ЦНАПу, ні лікарні, ні казначейства, пенсійного і соціального відділів». Відповіли, що будуть укладати угоди зі... Старовижівською громадою. То навіщо укладати угоди, якщо можна просто жити і працювати спільно в одній общині? Адже філософія децентралізації полягає в наближенні й покращенні послуг для людей. В цьому ж випадку я цього не бачу. Шкода, що простих людей вводять в оману, не розказуючи правдиву перспективу. Поки є ще районні установи, вони виконують багато функцій, з того ж пенсійного, соціального обслуговування, вирішення питань із приміським транспортним сполученням, лобіювання ремонту доріг загального користування... Але з нового року все ляже на плечі громад, і якщо їх п’ять, як буде на Старовижівщині, вирішувати якісь важливі економічні питання буде дуже складно. Це ще я мовчу про можливі земельні суперечки між громадами, а вони вірогідні. Ще будуть, як і в ХVI столітті на цих теренах, десятиліттями судитися за межі. На сьогодні ті, хто домігся таких змін, отримали власну тактичну перемогу, але стратегічно програли всі.

Ще по Буциню забув таке важливе питання, як шкільна освіта. За реформою з децентралізації все йде до того, що в громадах буде один освітній простір і один опорний навчальний заклад. Цікаво почути, як збираються вирішувати це питання в Дубовій з організацією навчального процесу, довезення школярів...»