Найрідкісніша мужність - це мужність думки
Анатоль Франс - французький прозаїк, літературний критик

Несподівана Київська Русь - 2

Святослав Хоробрий, Болгарія, Карл Маркс та самоідентифікація України
30 вересня, 2016 - 10:45
ХЕРСОНЕС (КОРСУНЬ) — ОДИН ІЗ НАЙБІЛЬШИХ ЦЕНТРІВ ПОШИРЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА У ПІВНІЧНОМУ ПРИЧОРНОМОР’Ї. САМЕ ТУТ БУЛО СТВОРЕНО ПЕРШУ ХРИСТИЯНСЬКУ ПАРАФІЮ НА ТЕРИТОРІЇ СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ / ФОТО АНДРІЯ КРИМСЬКОГО

Закінчення. Початок див. у №№ 171-172 від 23 вересня 2016 року

Виходячи із цього, новгородці, володомиро-суздальці та згодом «московські люди», безумовно, входили певний період до складу імперії Рюриковичей і мали інколи залежне, васальне, підпорядкування великокняжому руському Києву ( території на північ від якого звалися Новгородською, Суздальською, Володимирською, Муромською та згодом — Московськими землями). Але це не дає їм автоматичного права, починаючи із XVIII століття, назвати себе «великоросами», а прямих нащадків та утворювачів імперії русичів — майбутніх українців — «малоросами».

Але ще більш загрозливим для офіційної історіографії Росії міг виявитися акцент Карла Маркса не тільки на штучному, за його словами, зазіханні Росії на історичну спадщину стародавньої Русі, та навіть не на нормано-скандинавському походженні ії державності. Головна загроза могла полягати у визначенні К.Марксом «готського (не слов’янського) характеру» цієї імперії.

Це вже був прямий виклик не тільки створеній після Петра Великого офіційній історії нової імперії, а усій ії зовнішній політиці, яка історично, починаючи з Катерини Другої, спиралася на проголошені виключні права Росії на захист панслов’янізму та православ’я в усьому світі. Історія ж держави Русі — України свідчить про таке. У доісторичні часи, у V тисячолітті до нашої ери, ще до зародження великих цивілізацій в Єгипті та Месопотамії, на території сучасної України вже існувала високорозвинута культура народу, ії творця — землеробів, яка згодом отримала наукову назву трипільської...

Із I тисячоліття до нашої ери й до VІІІ століття нової ери такі народності, як кіммерійці та скіфи, таври й сармати, стародавні греки та римляни, готи й гуни, а згодом слов’яни та вікінги, змішуючись між собою, творили історію на нашій землі, на якій у ІХ столітті виникла імперія Рюриковичей — Київська Русь. Ця держава насправді стала колискою для сучасної України, на її розвиток впливали також у подальшому й такі народності, як половці, хазари, печеніги й татари. Передували ж створенню цієї імперії часи, коли на території сучасної України існували ще інші держави, які стародавні греки, а згодом і римляни називали послідовно у своїх історичних описах — Скіфією, Сарматією, а в ІІІ—ІV стст. н.е. — Готією.

Германські племена готів прийшли на територію сучасної України наприкінці ІІ — початку ІІІ стст. н.е. через територію сучасної Польщі та походили, скоріш за все, із південної Скандинавії ( теперішня південна Швеція та шведський острів Готланд). Починаючи із 1278 до 1973 рр. у титул короля Швеції входили слова: « Ми, по благодаті Божій король шведів, готів... «, а кольори національних прапорів Швеції та України за дивним збігом обставин мають два однакові компоненти: жовтий і блакитний. Протягом майже двох століть (III—V cтст. н.е.), частково об’єднавши під своєю владою залишки скіфів, сарматів та аланів, готи жили переважно на землях сучасних України, Молдови та Румунії й утворили на території нашої країни одне із перших готських державних утворень. Під кінець існування цієї держави ії імперські західні окраїни сягали Болгарії, на сході — річок Волги та Дону, а також — Уральських гір.

Протягом цього часу готи здійснювали вдалі походи на провінції Римської імперії на Балканах та в Малій Азії (сучасна Туреччина). Особливо відчутний слід вони залишили в Криму, де до XVI сторіччя зберігали свою власну готську мову, для якої готський християнський єпископ Вульфіла ще в IV ст. н.е. розробив готську писемність. Лише у XVIII столітті кримські готи починають остаточно зникати серед місцевого населення. Саме готські священики стали першими християнськими священиками, які почали поширювати християнську віру у формі аріанства на землях сучасних України, Молдови, Румунії та Болгарії. Цю віру готи перейняли спочатку від полонених християн, яких вони захоплювали в римських провінціях, та особливо віра почала утверджуватися після завоювання ними Криму, куди християнство уперше прийшло ще у I ст. н.е. із Святим Клементом.

Каталізатором процесу поширення християнської віри стало прийняття 330 року н.е. Східною Римською імперією — Візантією — християнства як державної релігії. Саму ж Візантію відокремлювало від Криму лише Чорне море. На період готської присутності в Криму припадає і становлення у ІІІ—IV стст. н.е. Херсонеса як одного з найбільших центрів поширення християнства в північному Причорномор’ї.

Але перша зустріч української землі з християнством відбулась ще до появи на ній германців — готів. Канонізований у подальшому як IV Папа Римський ( 92—101 рр. н.е.) Святий Климент був римлянин за походженням і був хрещений в Іудеї та рукопокладений на єпископа Римського ще Святим Апостолом Петром. Згодом він був заарештований і засланий імператором Траяном із Рима до Херсонеса на каторжні роботи до тамтешніх каменоломень. Перебуваючи на засланні в Криму та знайшовши там інших, засуджених раніше християн, учень Святих Петра і Павла — Святий Климент — створив першу організовану християнську парафію на теренах сучасної України.

Протягом років він проповідував християнство в Херсонесі, хрестив язичників і збільшував кількість християнських приходів. Через це за наказом римського імператора він був мученицькі страчений. Святого Клемента прив’язали до якоря та потопили в морі.

Врятовані християнськими віруючими мощі Святого Клемента були згодом вивезені близько 861 року основоположниками слов’янської письменності та літератури болгарськими святими Кирилом та Мефодієм із Херсонеса до Рима. Мощі було передано Папі Римському Адріану Другому та урочисто перепоховано в римській Базиліці, яку стали після цього називати його ім’ям. А вже на початку 866 року Адріан Другий офіційно затвердив, право богослужіння слов’янською мовою.

Було наказано покласти переклади Святого Письма на слов’янські мови в римських церквах. До цієї події богослужіння можна було відправляти лише трьома мовами: єврейською, грецькою та латинською. Цим фактично було визнано святість нових земель, причетних до поширення християнства.

Але ж повернімося до історії готської присутності на території сучасної України. Чергова навала прийшла зі Сходу. 375 р. н.е. нашою територією пронеслась навала гунів. Готи не змогли довго протистояти гунам, і найбільш войовнича частина із них, разом із їхніми вождями, була змушена поступово рушити з території України на Захід. Залишки же їх продовжували змішуватися зі старими та новими племенами і народностями та згодом розчинилися серед слов’ян.

Та ж найбільш войовнича частина наших колишніх земляків із ІІІ—IV стст. н.е, яка рушила на Захід під ім’ям «остготів», або «східних готів», здійснила невдовзі чергові завоювання на Балканах і на території сучасної Італії. Деякі з них, до речі, разом із іншим германським племенем — лонгобардів — стали ще одним із останніх компонентів при формуванні сучасних італійців.

Східні готи взяли активну участь у звільненні Європи від гунів і остаточному руйнуванні Західної Римської імперії. Вони захопили Рим, абсорбували частину римської культури та стали засновниками перших феодальних королівств раннього Середньовіччя в Західній Європі: в Італії, Іспанії, Південній Франції, Австрії... Згодом їхнє ім’я, як і імена інших народів тих часів, пішло у небуття й у Західній Європі, розчинившись у нових іменах європейських націй... Але найдовшою їхня автентичність залишалась саме на території сучасної України. Північно-західна гірська частина Кримського півострова, між Судаком і Балаклавою, майже до середини ХІХ ст. ще мала назву Готія.

Друга хвиля скандинавської колонізації нашої землі, тепер уже варягами — норманами, відбулась за часів культурно — цивілізаційного панування в Європі Візантії. Саме в цей час і народилась імперія Рюриковичей зі столицею в Києві. Але залишки майже двохсотлітньої готської присутності на території України не могли не залишити свій як генетичний, так і культурний прошарок у генезисі як слов’янських племен, так і майбутніх русичів — українців...

Візантія як перша християнська імперія світу (330—1453) проіснувала довше за всі відомі імперії людства та вплинула на поширення християнської віри і релігії на одну п’яту земної поверхні.

«Другий Рим» близько тисячі років, після загибелі 476 року Західної Римської імперії, зберігав надбання давньогрецької та римської культур і цивілізацій, переклав матеріальні знання про них із нечисленних світків — папірусів — на писані книжки та заклав тим самим підвалини для появи в подальшому епохи Відродження (Ренесансу) в Західній Європі.

Великий князь Київський Святослав Ігоревич ( 935—972 рр.н.е.) був онуком легендарного засновника Русі — варяга Рюрика та сином княгині Ольги, цілком імовірно, болгарки за походженням.

Святослав був останнім нехристиянським правителем Русі та, окрім того, що підкорив племена радимичів і в’ятичів (із XII сторіччя — територія Чернігівського, Ростово- Суздальського та Рязанського князівств — предтечі появи князівства Московського), а також волзьких болгар і аланів, спричинив остаточний занепад Хазарського каганату та Першого болгарського царства. Його перший болгарській похід привів спочатку до завоювання Болгарії та, окрім планів перенесення столиці Русі на ії територію, ще й до другого походу разом із болгарами — вже на Константинополь.

Як уже зазначалося К.Марксом, епілогом цієї кампанії, після декількох перемог над візантійцями, була поразка від візантійського імператора та полководця Іоанна Цимісхия під Доростолом, вимушений мир із Візантією та підступна смерть Святослава із засідки печенігів на Дніпровських порогах при поверненні князя до Києва 972 року.

Наслідком двох болгарських походів Святослава стало встановлення між Руссю та Візантією особливих, сучасною мовою, стратегічних відносин. Русь значно менше робила спроб безпосередніх походів на ії столицю — Царгород, обмежуючись інколи демонстрацією свої сили лише в кримських володіннях візантійців. В обмін на це вона отримала культурно — християнську експансію Візантії на територію імперії Рюриковичів, майже вільну торгівлю з нею на знаменитому шляху із варяг у греки, а також можливість постачання через Київ до Константинополя елітної варязської гвардії найманців для ії імператорів...

Ігор СМЕШКО, доктор технічних наук, професор
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

comments powered by HyperComments