Шлях до тиранії

Івана Грозного заведено вважати першим московським князем, що вінчався на престол як «цар і государ всієї Руси». Але в цьому титулі була певна частка лукавства, оскільки на той час далеко не всі землі, що входили до Київсьої Русі, перебували під владою Москви. Більша їх частина була під Литвою і Польщею, але саме Московське князівство виступило в ролі збирача російських земель на тій підставі, що в Москві правили Рюриковичі з роду Володимира Мономаха. На той же час батьківщиною Володимира Мономаха було південне Переяславське князівство, яке в літописах називали «Україною». Чи пам’ятали про це московські князі — запитання риторичне. Ще за князювання діда Івана Грозного — Івана ІІІ, у Москві з’явилася горезвісна «шапка Мономаха», якою вінчали на царство його наступників. Сам Іван Грозний, поза сумнівом, висував претензії на українські землі і місто Київ — стародавню столицю Рюриковичів та центр східного православ’я.

Мати Івана Грозного — Олена Глинська була родом з України, яка входила на той час до Великого князівства Литовського. За родинною легендою, Глинські вели свій родовід від татарського темника Мамая, хоча ставлення до цього вже в XVI столітті було критичним. За іншою версією, вони могли походития з чернігівського роду Ольговичів. Хоч би як там було, аж до вигнання з Литви Глинські володіли містами і землями на теренах нинішньої лівобережної України. Дядько Олени, князь Михайло, був великим державним діячем Великого князівства Литовського. Він навчався в Європі, служив при дворі імператора Максиміліана І та воював в Італії. У Литві Михайло Глинський був близьким до великого князя Олександра, але втратив свій вплив після смерті покровителя.

У результаті невдалого заколоту Глинські втекли до Москви. Серед біженців була і юна Олена. 1526 року її обрав нареченою великий князь Василь III, який розлучився з першою дружиною через відсутність дітей. Князь помітив красуню Олену в божому храмі. Вона вирізнялася з-поміж московських бояринь і була майже на тридцять років молодшою від государя. Струнка, з витонченими і правильними рисами обличчя, Олена Глинська зачарувала московського правителя. Під впливом молодої дружини князь Василь почав переймати європейські звичаї, і навіть стригти бороду, що спричинило невдоволення духовенства. Разом із дружиною він їздив по монастирях, жертвував на будівництво храмів і підносив молитви Всевишньому. Нарешті, 25 серпня 1530 року у князівської подружжя під час грози народився хлопчик, якого назвали Іваном. 1533 року Олена Глинська несподівано овдовіла — великий князь Василь ІІІ, який вирушив у дорогу верхи на коні, розтер ногу і помер від зараження крові. Уже перед смертю московський государ оголосив одного з двох синів — трирічного Івана, спадкоємцем і створив опікунську раду. Після смерті князя владу спробували захопити його брати. Але Олені Глинській та її прихильникам вдалося усунути амбітних опікунів, зокрема і власного дядька Михайла Глинського. Як жінка не московської, а литовської вдачі й виховання, Глинська не відчувала особливої прихильності бояр. Вірним її союзником був фаворит, князь Іван Телепньов-Оболенський — людина, впливова серед військовиків. Цей зв’язок, і особливо зарозуміла поведінка улюбленця великої княгині викликали багато нарікань у правлячій верхівці. Проте коротке правління Олени Глинської було цілком успішним. 1537 року вона уклала з королем Сигізмундом I вигідний мир, який завершив московсько-литовську війну. Уряд Глинської майстерно вів міжнародні справи, борючись із казанським і кримським ханом. Вона уклала вигідний договір зі Швецією про вільну торгівлю. За Глинської у Москві побудували Китайгородську стіну, а на сході і півдні країни велося будівництво кількох фортець.

Найважливішим у правлінні Олени Глинської є проведення грошової реформи, яку розпочали 1535 року. Мати Івана Грозного фактично запровадила у Московській державі єдину валюту. Нею став срібний гріш, на якому зображено вершника зі списом, — московська «копійка».

Правління Глинської несподівано урвалося 4 квітня 1538 року — 30-річна княгиня померла. З чуток, її отруїли бояри Шуйські. Дослідження її останків у наш час засвідчувало можливу причину смерті — отруєння ртуттю. Поховали Олену Глинську у Кремлі, у Вознесенському жіночому монастирі. Та ще й у великому поспіху і того ж дня. Слідом усунули і її фаворита Оболенського. Зі смертю матері для малолітнього спадкоємця настали непрості часи. У семирічному віці він вже виконував обов’язки государя — сидів на троні під час урочистих прийомів і з’являвся перед народом під час відвідин храму. Змовники зберегли життя юному князевы, щоб правити від його імені. За спогадами Івана Грозного, «князь Василь та Іван Шуйські самовільно нав’язалися в опікуни і таким чином запанували». Майбутнього царя з його братом Юрієм виховували як «останніх бідняків», аж до «браку одягу та їжі».

Коли Іван досяг повноліття, він заявив про намір одружитися і вінчатися на царство. Ідея про вінчання стала цілковитою несподіванкою для боярства. На думку істориків, належала вона митрополитові Макарію, який вважав, що Москва має стати спадкоємицею Царгорода. Торжество самодержавства уособлювало для духовенства торжество православної віри. Водночас вони почали вести мову про божественне походження влади царя. 16 січня 1547 в Успенському соборі московського Кремля відбулася урочиста церемонія вінчання. Митрополит поклав на великого князя Івана Васильовича знаки царської гідності, зокрема «шапку Мономаха». Новий титул дав змогу посісти значнішу позицію в дипломатичних відносинах із Західною Європою. Беззастережно титул царя визнала Англія, за нею Іспанія, Данія і Флорентійська республіка. Найзатятішим виявився папський престол, який обстоював виняткове право пап надавати королівський титул. У цій непримиренній позиції Ватикан знаходив підтримку польського короля, який розумів значення зазіхань Москви. Сигізмунд II Август надіслав папському престолові записку, де попереджав, що визнання за Іваном IV титулу «царя всієї Русі» призведе до відторгнення від Польщі і Литви земель, населених «русинами».

Своє правління Іван Грозний, всупереч сформованій думці, розпочав зовсім не як тиран, а цілком прогресивний діяч. В його оточенні утворилася так звана Обрана Рада, до якої входили митрополит Макарій, Олексій Адашев, Андрій Курбський, протопоп Сільвестр та інші. Сам термін «Обрана Рада» (зверніть увагу на українське слово. — В.Р.) використовував приятель монарха, князь А. Курбський, людина проєвропейської орієнтації. Молодий цар почав здійснювати цілу низку реформ, спрямованих як на централізацію держави, так і на розбудову громадських інституцій. 1549 року було скликано своєрідний парламент — Земський собор із представниками усіх станів, окрім кріпаків. Таким чином у Росії оформилася станово-представницька монархія.

На засіданнях Земського собору обговорювали найважливіші проблеми — зміну законів, податкової системи, питання війни та миру. 1550 року ухвалили Судебник, зведення законів, який запровадив загальну одиницю оподаткування — велику соху, що становила 400-600 десятин залежно від родючості грунту і соціального становища власника. На початку 1550-х років у Росії з’явилося і місцеве самоврядування — було проведено земську і губну реформи, що обмежили частину повноважень намісників і волостелей, зокрема судових, на користь виборних представників від вільних селян, містян і дворянства. Ці реформи задумувалися й розпочалися ще за регентства Олени Глинської. Не менш важливими були реформи Івана Грозного у військовій сфері. У 1550 році «обрана тисяча» московських дворян здобула маєтки в Підмосков’ї і було створено стрілецьке військо, озброєне вогнепальною зброєю. Слідом Іван IV скасував систему годувань і прийняв «Ухвалу про службу». Вотчинників зобов’язали оснащувати й приводити вояків залежно від розміру земельних володінь. Реорганізація війська, оснащення його сучасною зброєю та артилерією, дали змогу підкорити Казанське й Астраханське ханства і взяти під контроль всю течію Волги — найважливішого торгового шляху. За Івана Грозного було також сформовано накази — тодішні міністерства: Чолобитний, Посольський, Помісний, Стрілецький, Пушкарський, Бронний, Розбійний, Печатний, Сокольничий і Земський. Окрім іншого, Посольський наказ здійснював викуп з Орди полонених підданих. Для цього збирався спеціальний податок — «полоняничні гроші». Цілком у дусі європейських монархів того часу Іван Грозний задумав провести в Росії і секуляризацію церковних земель. На Стоглавому соборі 1551 року цар, спираючись на «нестяжателів», повів наступ на клерикалів. За Івана IV в Росії з’явилося ще одне європейське нововведення — книгодрукування, яке зустріли у штики монастирські і церковні переписувачі. Нарешті, на початку 1560-х років Іван Васильович провів реформу державної сфрагістики. Державної печаткою з двоголовим орлом і вершником відтепер скріплювали міжнародні договори. Потреба в цьому була чималою, оскільки Іван Грозний переорієнтував вектор зовнішньої політики на захід, до Європи. Ще у 1550-і роки заповзятливі англійські купці проклали північний морський шлях до Московії. Англійці шукали північний шлях до Китаю, але відкрили для себе російський ринок. Експедиція Річарда Ченслера обігнула Кольський півострів, увійшла до Білого моря і кинула якір біля Ніколо-Корельского монастиря.

Початок. Закінчення читайте в Наступному випуску сторінки «Історія і Я»