«Це акт залякування»

Куров стежив за процесом від самого початку. Результатом стала 75-хвилинна хроніка суду, збагачена коментарями адвокатів, політологів і родичів Сенцова, а також новинними сюжетами і репортажними зйомками, не пов’язаними із судом безпосередньо. Режисер опрацював чимало матеріалу, зробивши, по суті, публіцистичну програму. Тут майже немає внутрішнього ритму, немає своєї кінематографічної історії, деякі коментатори підібрані невдало. Але головне завдання фільм виконав: нагадав глядачеві — зокрема зарубіжному — про злочини путінської Росії, доказом чого є, зокрема, рецензії, що вийшли наступного дня після прем’єри картини Курова на Берлінському кінофестивалі у провідних кіновиданнях Screen і Variety. Рецензенти обох журналів, не змовляючись, нагадали у зв’язку з прем’єрою «Процесу» про інтерв’ю Трампа консервативному телеканалу «Фокс», де нинішній президент США вкотре намагався обілити Путіна. Журналісти уточнили, що Трампу було б корисно подивитися цей фільм. Інтуїція це чи історичний збіг, але робота Курова сьогодні вкрай актуальна на тлі розмов про ймовірне полегшення західних санкцій проти Росії; для нас же фільм важливий тому, що ми не маємо права забувати про Олега й інших ув’язнених у справі про «кримських терористів».

Ми поговорили з Аскольдом Олеговичем після прем’єри «Процесу» в Києві, на фестивалі Docudays UA.

— За якими критеріями ви відбирали матеріал?

— У мене було кілька завдань. По-перше, доступно і зрозуміло розповісти про ту неймовірно заплутану справу з безліччю дійових осіб і обставин. Навіть ті люди, які стежили за процесом, дуже часто, наскільки я знаю, плуталися: було багато незрозумілого. По-друге, розповісти про Олега і про той контекст сьогоднішньої Росії, в якому всі ці події відбуваються. Фільм монтувався довго, більше року, у нас змінилися три режисери монтажу і було кілька різних версій картини. Я радий, що вдалося віднайти баланс, композицію, в якій усі ці завдання вирішилися.

— А яку мету ви поставили перед собою саме як кінематографіст?

— Для мене це фільм, перш за все, про вибір. Ми часто живемо в таких умовах, коли нам не доводиться робити вибору, який постав перед Олегом і рештою учасників справи. Добре, коли обставини не змушують людей знелюднюватися, або ризикувати життям, або зраджувати. Але так буває.

— По-вашому, чому Кремль вирішив відігратися саме на Сенцові? Чи не могло статися тут ексцесу виконавця — його в Криму заарештували саме як українського активіста, нічого не знаючи про кінематографічний бік його біографії, а потім уже пізно було відступати?

— У процесі зйомок це питання переді мною стояло постійно. І версії теж мінялися. Спочатку справді здавалося, що це якась помилка, що вони дійсно схопили Олега як активіста, не передбачаючи, що розпочнеться такий галас, що будуть протести світової кіногромадськості, а зрозумівши, що це помилка, просто не змогли дати зворотний хід, тому що ця система не дає його ніколи. Але потім я дійшов висновку, що вони прекрасно знали, хто такий Олег, тому що в кримінальній справі є свідчення його зятя, який був спочатку полковником СБУ, потім перейшов у ФСБ, і, звісно, вони від нього могли отримати всю інформацію про Сенцова. Можливо, вони справді не очікували такого рівня резонансу, а можливо, як говорить один із наших експертів, це було зроблено саме з розрахунком на показовість справи, щоб, як і з Ходорковським, дати зрозуміти, що ні гроші, ні влада, ні популярність, ні соціальний статус захистити тебе не можуть. Такий акт залякування. І дійсно, після справи Сенцова, наскільки я знаю, протести в Криму припинилися, і чимало незгодних виїхало, а хто залишився — замовчав.

— Кафкіанська алюзія в назві — це навмисно?

— Так, звісно. Цілком свідомо. Адже відчуття, що я, прийшовши на засідання, опинився всередині якогось роману Кафки, виникло одразу. Але це ще й процес, який відбувається з людиною, з країною. А в англійському варіанті слово «процес», the trial, ще означає й випробування.

— Так, до речі, обвинувачення анархіста Кольченка у цій справі як члена «Правого сектору» — абсурд, більший за кафкіанський, враховуючи взаємну ненависть анархістів і «правосєків» як носіїв діаметрально протилежних ідеологій.

— Я вам навіть більше скажу: цей епізод не увійшов до фільму — сестра Олега, Наталя Каплан, спеціально їздила до України, щоб узяти у «Правого сектора» довідку, що Сенцов і Кольченко в ньому не перебувають. І коли вони дізналися, що Кольченко — анархіст, то дуже довго сміялися.

— Що далі буде з цією справою, на ваш погляд?

— Це лише, звісно, припущення, тому що ніяка логіка тут не працює. Можу припустити, що Олег наразі є заручником, якого спробують продати за максимальною ціною. Що це буде — не зрозуміло. Можливо, чемпіонат світу з футболу наступного року, можливо, президентські вибори або переговори щодо санкцій. Але вони неминуче цей фонд використають. Дуже сподіваюся, що це станеться доволі скоро.

— Чи зніматимете ви далі на цю тему?

— Знімати далі не збираюся. Але дуже багато матеріалу не увійшло, і прикро, що не увійшло. Була ідея його якось використати як крос-медіаплатформу — інтернет-ресурс, де можна було б ознайомитися з матеріалами справи для тих, хто хоче розібратися в якихось деталях. Справа показова, яскрава і заслуговує на те, щоб її вивчати.

***

Фільм «Процес: держава Росія проти Олега Сенцова» виходить в український прокат із 6 квітня.

ДО ТЕМИ

Олег Сенцов став лауреатом американської премії Freedom to Write Award («Свобода писати»). Премія вручається людям мистецтва, які висловлюють свою думку, не боячись репресій і переслідувань, повідомляє newsone.ua.

Freedom to Write Award  вручається з 1987 року. У різний час престижну нагороду отримували: азербайджанська журналістка Хадіджа Ісмаїлова, яка оприлюднила розслідування про родину президента Ільхама Алієва, туркменський письменник Рахім Есенов, який розповів про життя національного героя Байрама-Хане, ефіопський журналіст Ескіндер Нега, який нині відбуває термін ув’язнення за публікацію резонансного матеріалу про фальсифікацію на виборах.