Знати – це усвідомлювати, що ви нічого не знаєте. У цьому є сенс істинного знання
Сократ, давньогрецький філософ, один із засновників Західної філософії

«Грішний» Мельник

14 березня, 2007 - 00:00
МИХАЙЛО МЕЛЬНИК У ВИСТАВI «ГРIХ»

У цьому році лауреатом Національної премії України ім. Т. Шевченка став відомий артист, режисер, художній керівник Дніпропетровського театру одного актора «Крик» Михайло Мельник. Найвищу державну нагороду він отримав за виставу «Гріх», яку поставив за мотивами творів класика української літератури Михайла Коцюбинського «Intermezzo» і «Що записано у книгу буття».

Прем’єра «Гріха» відбулася три роки тому. Відразу вистава набула розголосу та стала резонансною подією у театральному Дніпропетровську. Того ж року актор отримав Гран-прі театрального конкурсу Придніпров’я «Січеславна». Потім виставу оцінило журі Міжнародного театрального фестивалю «Золотий витязь» у Мінську, віддавши срібну статуетку (золоту нагороду отримала російська актриса Аліса Фрейндліх). Сьогодні «Гріх» по достоїнству оцінила вся Україна...

Михайло Мельник запропонував сучасну версію класичних творів, перенісши сюжет Коцюбинського в обставини нашого життя. Герой нагадує бомжа, який потопає у бруді. Сцена схожа на двори з невивезеним сміттям, що стало вже повсюдним явищем. Чорний простір заповнений газетним папером та целофановими пакетами, що не тільки ілюструють дійсність, але й символізують забрудненість наших душ.

Все, що гнітить героя, шукає виходу зі складної життєвої ситуації та винуватця усіх бід. І знаходить його в особі депутата, ситого, байдужого, пихатого. На сцені він — безмовний манекен. А тому звертання до нього та намагання «оживити» підтверджують безглуздість гніву та бажання «достукатись» до чогось людського у душах сильних світу цього.

Однак найсильніші та найвражаючі сцени пов’язані з матір’ю героя, яка на сцені не з’являється. Ми тільки чуємо її голос. Правдиві інтонації викликають щемливі почуття. Враження настільки сильне, що ми наче бачимо цю стареньку та проживаємо усю її нещасну долю. Здається, що вона «переграє» самого актора. Але секрет в тому, що цю роль теж виконує Михайло Мельник. Він зіграв так, що перевершив навіть самого себе.

Спектакль проймає глядачів до глибини душі, примушує плакати і страждати, але в той же час очищає душу...

Сімнадцять років тому Михайло Мельник створив «живий театр», інтерес до якого кожного року тільки збільшується. Тут шукають і знаходять відповіді на болючі питання не тільки постійні шанувальники таланту артиста, а й ті глядачі, хто вперше потрапляє у театр «Крик» випадково, але дуже швидко стають театроманами.

9 березня у Києві відбулися урочистості — нагородження Шевченківських лауреатів-2007 року, серед митців-переможців був і М. Мельник.

— Що ви відчули, коли дізнались про результати голосування членів журі Шевченківської комісії?

— Коли ми показували виставу у Києві, я сказав своїм близьким людям, якщо буде справжнє змагання і все буде чесно, то у нас — є великий шанс отримати премію. По тому, як приймали глядачі і члени Шевченківського комітету, я зрозумів, що надія у мене є. Я був вражений і здивований позицією членiв журі, які знайшли у собі сили, витримати тиск, вистояти і рекомендували Президенту України В. Ющенку підписати указ про Шевченківську премію, щоб надати її одній людині — мені. Безумовно, я відчуваю радість за те, що моя праця високо оцінена поважними людьми і не все у нас у країні продається і купується... Ця нагорода — найвища відзнака України, мрія кожної творчої людини, яка по духу носить у собі хоч трохи від великого Кобзаря — Тараса Шевченка.

— Михайло Васильовичу, розкажіть, про вашу виставу «Гріх»?

— Для мене ця вистава — національна трагедія сьогоднішнього і завтрашнього дня. Вона зачіпає абсолютно кожну людину: від малого до старого. Для мене «Гріх» — основна вистава у творчості. Це одна з величезних українських сторінок мого буття. В ній, спираючись на тексти Михайла Коцюбинського, я втілив і свій біль. Постановку дуже добре сприймають і білоруси, і росіяни, і іноземці, бо у всіх нас є схожі проблеми. А вистава «Гріх» — глобальна по своїй суті і трагічності...

— Вам є за що боротись надалі?

— Коли я отримав премію Леся Курбаса, мені казали, куди, мовляв, уже далі? Потім я отримав звання заслуженого, далі народного артиста, були різні міжнародні нагороди, та мені здається, що для творчої людини отримання подібних нагород — це величезний стимул у подальшій роботі. Саме в цьому народжуються сили і бажання йти вперед. Я надалі буду боротися за високий рівень мистецтва, а не за окрему нагороду.

— А вже вирішили, куди витратити преміальні гроші?

— Перш за все куплю кольоровий телевізор для старшого брата. Потім відкладу гроші на навчання своїх дітей, але знаю точно, що на себе не витрачу жодної копійки.

ДОВІДКА «Дня»

Михайло Мельник народився 1957 року в Сумській області. У 1982 р. він закінчив Київський інститут театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого. З 1982-го по1989 р. працював актором Дніпропетровського українського театру ім. Т. Шевченка. У 1989-му створив театр «Крик», де виступає у різних іпостасях: режисером, актором, сценаристом, музичним редактором та навіть костюмером. За свої вистави Михайло Мельник здобув чимало престижних театральних нагород.

Він здійснив такі постановки: «Гайдамаки» — за поемою Тараса Шевченка, «Кара» — за повістю Миколи Гоголя «Тарас Бульба» , «Лоліта» — за романом Володимира Набокова , «Парфумер» — за романом Патріка Зюскінда, «Ворота до раю» — за повістю Єжи Анджиєвського, «Mollis» — за повістю Федора Достоєвського, «Гріх» — за мотивами творів Михайла Коцюбинського.

Ассоль ОВСЯННИКОВА, спеціально для «Дня»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments