Люди, які мають свободу вибору, завжди оберуть мир.
Рональд Рейган, 40-ий Президент США

Художник, який сказав «Ні»!

Скандальна історія про те, як цілком у «совковому» дусі екс-президента Кучму намагались зробити почесним членом Спілки художників...!
28 травня, 2015 - 10:00
ОЛЕКСАНДР МЕЛЬНИК
ОЛЕКСАНДР МЕЛЬНИК — ЛЮДИНА З ПОЗИЦІЄЮ (НА ФОТО — ХУДОЖНИК ПІД ЧАС РЕВОЛЮЦІЇ ГІДНОСТІ) / ФОТО ІВАНА ЛЮБИШ-КИРДЕЯ/

На днях у Києві сталася абсолютно абсурдна ситуація, яка, втім, свідчить про кілька нездорових тенденцій в колі тих, кого прийнято називати інтелігенцією. Новину про те, що екс-Президенту Леоніду Кучмі планують надати звання почесного члена Спілки художників (!), спочатку багато хто сприйняв за жарт. Навіть серед діючих членів Спілки. А коли виявилось, що це більш ніж серйозно, проголосували проти, але своєї чіткої позиції щодо цієї непересічної події не озвучили.

Цікаво, що ця трагікомедія не викликала особливої дискусії у суспільстві, як і в самому художньому середовищі. Хіба що жарти. А шкода.

На пленумі 26 травня побували журналісти телеканалу «1+1», які відзняли, як проходило засідання. Кандидатуру Леоніда Кучми висунув Олексій Роготченко, голова секції критики і мистецтвознавства. Свою промову щодо вагомого внеску екс-президента у культурне життя країни він заборонив знімати. Журналісти у сюжеті коротко переказують, що Роготченко порівнює Кучму з відомими меценатами та розхвалює кандидата на звання за його особливі заслуги у мистецькій сфері країни. У цей час в залі, де сидять діючі члени спілки — художники, скульптори, мистецтвознавці -не спостерігається особливого пожвавлення, подивування чи обурення. Звичайне засідання, звичайне питання. Це при тому, що президент не відповідає жодному з критеріїв, тобто, процедура мала проходити в обхід всіх правил. Навіть політично байдужі (як це можливо в колі інтелігенції?) мали б хоча  нагадати, що немає офіційних підстав для включення Кучми до Спілки.

Єдиний, хто не витримує і бере слово, — художник-монументаліст Олександр Мельник. Читачам «Дня» він відомий як куратор Бієнале історичного живопису, а ще — активний учасник Революції Гідності. Він коротко говорить, що це абсурд і якщо спілчани голосуватимуть «за» Кучму у Спілці, то це одночасно буде і голосування за виключення Олександра Мельника зі Спілки. «Бо це ганьба, від якої Спілка ніколи не відмиється», — говорить він.

«Я у виступі сказав, що не вважаю Кучму людиною, я просто не міг підібрати слово, яке б найточніше його характеризувало. Це «нечисть», яка довела Україну до того стану, з якого ми зараз досі не можемо виборсатися. Всі ці вибудувані схеми, корупційні системи, до яких має стосунок його сім’я.  Про Гонгадзе я вже навіть не говорю... — розповідає Олександр Мельник у розмові з «Днем». — Всім, зрозуміло ким є людина, яка протягом двох своїх каденцій зробила такою нашу країну. Як такій людині можна взагалі давати почесне членство? Вся ця ситуація — повний абсурд. Це була б страшна ганьба для Спілки...  Я б не міг бути у такій спілці».

Результат голосування: 13 — «проти», 3 — «за» (серед них і Роготченко), всі інші утрималися. Тих, хто озвучив свою принципову позицію, — одна людина. Олександр Мельник. Все.

«Це питання розглядалося на засіданні секції критики Національної спілки художників України, я так зрозумів, що Леонід Кучма саме до секції критики і хотів вступити в Спілку. Коли я прийшов на засідання і дізнався про цю ініціативу, то, звичайно ж, проголосував проти його кандидатури, — розповідає «Дню» Едуард Димшиць, мистецтвознавець, член НСХУ. — Чому проголосував проти? Відповідь дуже проста: мені важко згадати професійні роботи Леоніда Даниловича, пов’язані з мистецтвознавством, зокрема працею у секції критики. У мене навіть варіантів не було — однозначно проти! Кожна творча спільнота, яка поважає свій фах, повинна діяти не з принципу прийому до своїх лав відомих, багатих чи амбітних персон, а з позиції, передовсім, їх професійних якостей. Це питання взагалі треба виносити за межі політики, тому я навіть не хочу говорити про людські чесноти чи професійні здобутки Леоніда Кучми. Для мене важливо те, що він, повторюсь,  жодного стосунку до нашого фаху не має. Так, Спілка художників сьогодні не хапає зірки з неба, але якщо ти вже в цій організації, то повинен її, принаймні, поважати, зокрема поповненням гідними членами».

Але чомусь ніхто цієї позиції так само на самому засіданні не озвучив.

«Реакція Спілки виявилась в принципі нормальною — проголосували ж проти цього, зрештою. Єдине, що чимало людей утрималися, це шкода. Люди залежать фінансово, мусять виживати.... А може, вони і розділяють ці погляди — я не знаю, тому тут не можу нічого сказати, —  говорить Олександр Мельник. — Я думаю, що Кучна про це не знає і не відає. Я про це не знав, тільки з сюжету і дізнався на телебаченні, що Роготченко співпрацює із фондом Кучми і там щось робить, щось видає за їхнє фінансування. Я так думаю, що він таким чином вирішив віддячити, проявити ініціативу. А загалом, це ж давно робиться — спроби відбілити Кучму і повернути його у пристойне товариство — ці фонди, акції, допомога дітям... Зрозуміло для чого це робиться. Замаскувати, відчистити...»

Художник розповідає, як після засідання один з колег підійшов до нього і звинуватив пана Олександра в тому, що він  «влаштовує тут 37—38 роки».

Кучма
ФОТО АНДРІЯ ЄЛОВІКОВА

«Якби б проголосували за Кучму, я б вийшов зі Спілки. Звичайно, я би одразу втратив майстерню, не міг би робити багатьох проектів, не міг би виставлятися у залах Спілки... Але це принципово для мене! На жаль, всі мовчали, виступив я один. Це така наша «традиція», щоб не висовуватися, щоб же потім щось не того не було, щоб не сказати зайвого... В Радянські часи в Спілку мене не приймали, роботу мені не давали і ще багато чого було, бо я не мовчу. А люди деякі мовчать, не знаю, може, така в них позиція... Вже після багато хто підходив, дякував, тихенько казали, ой, який Ви молодець... але вголос на засіданні — ніхто», — продовжує Олександр Мельник.

Красномовна деталь. Деякі Інтернет видання наводять враження «шокованих подією членів Спілки», але...анонімно. «Традиція» не озвучувати свою позицію публічно тягнеться яз Радянських часів. Союзу вже немає, а Спілка і подібні організації творчої інтелігенції немовби застрягли у тих роках, немовби виявилися «законсервованими» у «совку». Хоча якраз їхні голоси важливі для суспільства не менше, ніж голоси політиків чи економістів. Формування правильної «суспільної аури» — це їхнє завдання. А вони ось наприклад у таких ситуаціях — мовчать.

«Я вважаю, що це абсолютний нонсенс. Колись були «почесні члени», яких називали «весільними генералами», але це практикувалося на рівні почесних академіків. А такого у спілки художників ще, здається, не було. Знаєте, це ніби комедійна ситуація, але сміятися чомусь не хочеться, — прокоментував «Дню» кандидат мистецтвознавства, член НСХУ Ярослав Кравченко. — Як можна було дійти до того, що запросити Кучму в Спілку після двох революцій, зокрема, коли кращі художники проявили на Майдані свою громадянську та творчу позицію, створили низку мистецьких робіт, і після цього їх так принизити... Думаю, це справа рук чиновників від мистецтва. Такі ігри з творчими спілками були завжди — в часи Сталіна, пізніше Брежнєва та Хрущова, але сьогодні це виглядає як повний абсурд. А неоднозначна позиція деяких членів спілки, які голосували «за», або просто не хочуть публічно та аргументовано заявити своє «проти», тихенько відсиджуючись, пояснюється дуже просто — це «синдром розстріляного відродження». Сьогодні в певній частині творчої інтелігенції досить сильно вихований принцип «моя хата скраю», принцип пристосуванства та улесливості».

І тут питання не стільки в абсурдності самої ситуації — Кучма в Спілці художників, як, власне, у реакції художників, чиє середовище не змогла «розворушити» навіть ця подія.

Сьогодні для художника сказати правду чи висловити свою позицію — нічим не загрожує: ні тюрмою, ні відлученням від творчості... Тоді чому мовчать?


ДО ТЕМИ!

Поверніть бульдозери в мистецтво!

Андрій ПЛАХОНІН

— А чом би й ні?! Саме такою була моя перша реакція, коли я почув про те, що екс-президента України Леоніда Даниловича Кучму висунули в члени Спілки художників України. Якби я був членом, я б лише «за» проголосував! — І не кваптеся мене таврувати! Самі подумайте. Боги, — а може це не вони, а просто стародавні греки винні, — жорстоко образили художників і скульпторів. Коли Зевс і Мнемосіна розподіляли обов’язки своїх дев’яти дочок — муз, жодна з них не була призначена покровителькою живопису або скульптури. Чомусь у давнину живопис і скульптуру вважали не мистецтвом, а ремеслом, нехай античні зразки тисячоліттями й служили недосяжними ідеалами краси для нащадків. Напевно, тому, що, якщо поезією й драматургією в античному полісі прожити було не можна й ними займалися звичайні громадяни в години дозвілля, то ті ж скульптори жили виключно плодами своїх вправних рук. — Якщо в тебе є вправні руки, тобі не потрібна муза.

Через багато століть люди все ж вирішили усунути це прикре непорозуміння, придумавши ще кілька муз — Гліптію — покровительку рукоділля (зокрема і ювелірного мистецтва, живопису та скульптури), і Політію — покровительку політики. Так вони й пішли по життю, рука в руку — художники й скульптори увіковічували можновладців, за що отримували відповідну плату.

Їхній творчий союз досяг своєї вершини в СРСР у 1930-х роках, коли за прямим наказом вождя для тих діячів культури, кого не встигли посадити на пароплав, розстріляти, згноїти в таборах, організували Спілки художників, письменників, композиторів, і вже вибачте, якщо когось забув, багато кого ще. В обмін на сите життя їм запропонували відмовитися від свободи творчості. Альтернативою спершу були сталінські табори, а за його спадкоємців бульдозер, яким зносили виставки неугодних митців,  психлікарня або звинувачення в дармоїдстві. І генієві доводилося проходити всі кола пекла, щоб тільки відстояти своє право творити.

На жаль, Золоте століття радянських творчих спілок — художників, картини яких ніхто не знав, композиторів, музику яких ніхто не слухав, письменників, яких ніхто не читав, не міг тривати вічно. Варто було відібрати у них бульдозер, і творчий люд абсолютно відбився від рук. А дехто навіть заговорив про те, що, мовляв, спілки зовсім не потрібні.

Важкі часи вимагають важких рішень. То чом би захирілим спілкам, чом би музі Гліптії не пошукати підтримки у своєї сестри Політії, в якої, до речі, життя перетворилося на суцільну білу смугу. Та й до чого взагалі ці античні музи. Зробимо небесними заступниками мистецтв екс-президентів — муза художників, муза письменників, муза композиторів і, як апогей, четвертий з них, екс-президент, увінчаний науковими ступенями, як покровитель вільних наук.

За своє життя політика Леонід Данилович Кучма відкрив стільки виставок, виголосив стільки вітальних промов, позував для стількох портретів, що сам бог визначив його в мистецтвознавці! Ще б кілька кінних статуй на його честь, і зміг би тоді навіть обиратися по секції монументального мистецтва.

Марія СЕМЕНЧЕНКО, Вадим ЛУБЧАК, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments