Кармелла ЦЕПКОЛЕНКО: «У культурній політиці немає місця сучасному мистецтву»

Не любити Одесу неможливо. Вона, незважаючи на будь-які потрясіння, святкова і непередбачувана, вірна собі і примхлива, гостинна і сторожка, красива і неохайна. І дуже постійна в своїх уподобаннях. Музика — одне з них. Фестиваль нової музики «2дні&2ночі» вже 23-й рік поспіль перетворює кінець квітня у цьому чудовому місті на справжній зорепад талановитих композиторів, музикантів-виконавців і всіх творчих людей, орієнтованих на сучасне, нове мистецтво.

Композитор, відомий далеко за межами України, професор Музичної Академії ім. А. Нежданової, Кармелла Цепколенко була і залишається ідейним та творчим натхненником цього дивовижного за своїми масштабами та емоційною наповненістю 48-годинного марафону нової музики. З ким, як не з нею, є сенс поговорити напередодні відкриття чергового фестивалю.

— Кармелло, виповнюється вже третє десятиліття існування фестивалю, без пауз і пролонгацій. Незважаючи на всі складнощі — фінансові, побутові, емоційні — звідки беруться сили, ідеї та можливості?

— Фестиваль — моє дітище. Кожна мати завжди знайде сили для підтримки власної дитини. Постійно думаю, як розвинути фестиваль, збагатити новими ідеями, розширити його можливості. Адже одне з його основних завдань досить багатогранне — участь у світовому культурному процесі, в обміні досвідом, досягненнями, новаціями. Весь світ сучасного мистецтва на дві доби опиняється в Україні, зі своїми новими ідеями, несподіваними концепціями, креативним мисленням. Заради такої зустрічі варто працювати цілий рік. Завжди чекаю фестиваль з нетерпінням, з відкритими почуттями, аби увібрати в себе якомога більше нового і сучасного. Ми маємо йти в ногу з усім світом, а краще, навіть випереджати його. Це і дає сили. Крім іншого, наш нон-стоп музичний марафон, «прищепив» світові любов і повагу до української нової музики та її творців.

— Які особливості 23-го фестивалю?

— Тема пам’яті. Присвячена двом трагічним подіям — героїчно загиблому відомому співакові, Герою України, Василю Сліпаку — учаснику нашого першого фестивалю, і трагічно загиблій Юлії Гомельській — відомому українському композиторові, яка працювала в жанрі сучасного мистецтва.

Тема майбутнього. Ми продовжуємо традицію, яка була заснована два роки тому, — показ перспективних українських студентів-композиторів, переможців міжнародних конкурсів. Про торішню програму міні-опер ваша газета детально писала. Завдяки фестивальній прем’єрі її було відзначено багатьма країнами і запрошено до участі у фестивалях цих країн.

Хоровий спів. Цього року беруть участь у фестивалі три хори.

Але головна і постійна «особливість» — це велика кількість прекрасних музикантів з усіх кінців планети.

— Мікс мистецтв — «фішка» «2днів2ночей». Чому або завдяки чому театр став стержнем сьогодення?

— Не можу сказати, що в галузі театралізації мистецтва ми — першовідкривачі. Починаючи з Вагнера, театральність поступово завойовувала нетеатральні музичні жанри. У XX столітті композитори вже сміливо залучають сценічну дію до художньої структури нетеатрального твору, для того, аби використовувати зорове сприйняття як один зі змістоформуючих пластів художнього задуму. Творчої трансформації зазнав сценічний простір — музиканти в ході виконання твору вставали, йшли, рухалися вглиб сцени або до глядацького залу, ламаючи стереотипи, що склалися, підпорядковуючи сценічний простір індивідуальним проектам творів. Так сцена втратила свою академічну суворість і перетворилася на простір, у якому відбувається дія. У вигляді концертного майданчика почали використовувати приміщення, де публіка може розташовуватись по колу, у вигляді півкола, оточуючи виконавців і буквально виступаючи співучасниками виконавського процесу. Саму наш фестиваль став продовжувачем цих театральних традицій у сучасному академічному мистецтві.

— Яка географія гостей фестивалю цього року? Постав власні «позначки» на найбільш яскравих моментах.

— Учасники — від США до Австралії. Важко виділити щось,  оскільки фестиваль заплановано як єдиний твір, який триває фактично дві доби. Аби зрозуміти твір, його потрібно прослухати від початку до кінця. Потрібно налаштуватися на інший тип сприйняття. На підставі яскравих моментів не можна скласти враження. Адже коли ми беремо участь у якомусь видовищному заході, не пов’язаному з мистецтвом, — наприклад, футбол, бокс, показ мод тощо — насолоджуємося не лише вибраними моментами, а загалом процесом. І саме в ньому знаходимо задоволення. Так само і фестиваль — мені подобатися увесь твір, з його розвитком, підйомами і спадами, динамікою, рваним ритмом, яскравими кульмінаціями. Я керую процесом. Це жива музика, момент творчості, яка народжується на очах у глядача.

— Як вдається продовжувати життя фестивалю, незважаючи на повну байдужість держави до культури загалом?

— Не можу погодитися з тезою, що держава байдужа до культури. Зовсім ні. Витрачаються величезні кошти на підтримку життєдіяльності різних державних колективів, театрів, музеїв тощо, але, як мені здається, в культурній політиці країни не залишається місця для підтримки сучасного мистецтва. А сучасне мистецтво — це рух вперед, рух до нового, невідомого. Без руху вперед не може бути прогресу.

— Яким бачиш фестиваль у майбутньому?

— Плекаємо мрію — провести Дні сучасної музики в Одесі. (За масштабами це схоже на Євробачення. Але наповнення — інше). Річ у тім, що я очолюю асоціацію «Нова музика», що є членом ISCM (Міжнародне співтовариство сучасної музики) і представляє всю Україну в цьому співтоваристві, яке складається з 48 країн. Згідно з його статутом, кожна з країн-членів може провести Дні сучасної музики. Вони проходили в багатьох країнах — від Канади до Австралії. Регламент — два тижні. В Україні поки що не знаходять такої можливості — прийняти найкращі оркестри світу, найкращі колективи і виконавців упродовж двох тижнів. Але мрія у нас є, і надія теж. А фестиваль у майбутньому має залишатися таким, як є — міжнародною ареною сучасної музики.