Кожен народ пізнається за його богами та символами.
Лев Силенко, український мислитель, філософ, історик, письменник, номінант на Нобелівську премію

Крадії щастя...

Герої Франка набули нових відтінків на Камерній сцені Молодого театру
19 жовтня, 2016 - 11:16
ДІЮ ВИСТАВИ «УКРАДЕНЕ ЩАСТЯ» ПОСТАНОВНИК ПЕРЕНІС У 1930-ТІ РОКИ. ГОЛОВНІ РОЛІ ВИКОНУЮТЬ: ДМИТРО СУРЖИКОВ (МИКОЛА ЗАДОРОЖНИЙ) АНДРІЙ БІЛОУС (МИХАЙЛО ГУРМАН) І КАТЕРИНА КІСТЕНЬ (ГАННА) / ФОТО ВІОЛИ СОКОЛАН

У Київському Молодому, який зарекомендував себе як театр, у якому не бояться експериментів, здатні на сміливі знахідки і культивують процес пошуку, на випустили «Украдене щастя» за Іваном Франком. Вірніше, цю виставу, як і деякі інші, наприклад, «Сволоту» за п’єсою І. Вілквіста, перенесено з іншого театрального майданчика у локацію Молодого. Ії частково реанімовано, дещо переосмислено — і постановка набула нових відтінків.

Інтерес до вистави для багатьох, напевне, обумовлений декількома факторами. По-перше, її поставив художній керівник театру Андрій Білоус, чиї роботи зажди привертають увагу досвідченого глядача та знаходяться під професійним прицілом театрознавців. Чому? Вважають, є в них певна інтрига. Насамперед, це стосується форматів режисерського рішення, художньо-стилістичних родзинок, специфіки роботи з актором. Навіть у виконанні афіш до вистав А.Білоуса, які, як правило, створює художник Борис Орлов, присутній певний фльор таємничості. Крім того, перша постановка «Украденого щастя», яка тривалий час йшла в театрі «Сузір’я», була здійснена ще тоді, коли Андрія Білоуса вважали режисером-початківцем. А отже, що змінилося? У режисерському почерку, розумінні цього досить розкрученого матеріалу?

По-друге, художній керівник театру та режисер вистави в «Украденому щасті» з’являється як актор у ролі Михайла Гурмана. На сьогодні це єдина акторська робота Андрія Білоуса у театрі. Тому подивитися, як він працює на сцені, охочих виявилося досить багато.

І нарешті, багато глядачів-«старожилів» свого часу полюбили цю доволі нестандартну версію франківського «Украденого щастя» Білоуса. Тому побачити, мовляв, у якому вона стані сьогодні, було насправді цікаво.

Багато хто пам’ятає, що історію Ганни, яку у виставі грає Катерина Кістень, її колишнього коханого Михайла Гурмана (Андрій Білоус) та чоловіка Ганни Миколи Задорожнього (Дмитро Суржиков) режисер переносить дію у 1930-ті. Тому формат стосунків між героями та осмислення одвічного питання «хто в кого вкрав щастя?» — дещо змінюються.

Ганна зі своїм чоловіком від початку не живуть розміреним та спокійним життям. Вони чекають на страшну звістку. І цією звісткою стає поява колишнього коханого Ганни Михайла Гурмана. Тому, не будучи знайомим із режисерською концепцією та часово-просторовими трансформаціями, здійсненими Андрієм Білоусом, деяким глядачам здається, складно відповісти на питання стосовно першої сцени. Чому герої відразу знервовані, і чому вони не здивувались появі Гурмана, так, як це могло б бути? Проте дедалі, з перебігом подій, відповіді знаходяться.

Цікаве спостереження: чомусь саме в цій версії, хоч вона досить близька до постановки в «Сузір’ї», перша частина «Украденого щастя» Андрія Білоуса фрагментами нагадує «Стомлених сонцем» Михалкова. І Гурман-Білоус з’являється на сцені подібно до енкаведиста Міті-Меншикова, і Катерина Кістень схожа на Інгеборгу Дапкунайте у ролі Марусі. Напевно, тому, що актори подорослішали. І барв психологічного осмислення ролі, з огляду на подібність конфліктів, побільшало.

Вистава досить емоційна, навіть пристрасна (таку емоційність значно посилює музика Мирослава Скорика). Варто лише згадати танець Михайла і Ганни: без прив’язки до національності, часу і простору, гріховний й водночас сповнений кохання. Білоус відповідно до свого режисерського почерку і в цій виставі намагається дослідити природу людини, яка також перебуває поза усілякими політичними чи історичними реаліями. На допомогу, як завжди, приходять природні матеріали: зерно, рослина, вода...Тонко працюють символи: паперові квіти, які дарує Микола Ганні, так щиро, навіть по-дитячому висловлюючи свою любов; кинуте у горщик зерно, з якого з’являється рослина, яку Задорожній ніжно оберігає, аби не зламати (так само він поводиться і зі своїми почуттями)...

Саме тому теперішня версія вистави Андрія Білоуса звучить більш поліфонічно, доросло і багатогранно.  А хто в кого вкрав щастя?.. Людина сама по собі часто виступає крадієм. Щастя, спокою, кохання, життя...

Олена ВАРВАРИЧ, театрознавець
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

comments powered by HyperComments