Наголос перемоги

Місце — сталінський табір, де ув’язнено разом «політичних» й «блатних». Час — 1947 рік. Протагоніст — один із командирів УПА Данило Червоний (Микола Береза). Антагоніст — начальник табору Абрамов (Олександр Мавріц). Розв’язка конфлікту — повстання.

Як свідчать початкові титри, фільм заснований на реальних подіях. Саме «бандерівські» етапи стали контрольним пострілом у голову ГУЛАГу. УПівці зберегли сувору дисципліну й структуру командування навіть у місцях поневолення, зневажали як «начальство», так і «злодіїв», не йшли на жодну співпрацю, солідарно протистояли всім налагодженим схемам ламання ув’язнених і, зрештою, організували ряд масштабних повстань, які добили машину сталінського терору.

Режисер фільму Заза Буадзе народився 1962 року в Кутаїсі (Грузія), навчався в Тбілісі й Берліні, має грузинське громадянство і вид на проживання в Україні. Починав з документалістики й серіалів. Сценаристом виступив Андрій Кокотюха — один із найпродуктивніших українських авторів (понад 60 книжок). «Червоний» — екранізація його однойменного роману.

Недоліків тут вистачає. Сюжет побудовано нерівно, з утратами в ритмі і занадто патетичним фіналом. Більшість образів вийшли майже картонними, без психологічного об’єму. Нарешті, мовна проблема: українська Червоного і його побратимів занадто літературна й через те невиразна.

Та все ж «Червоний» своє завдання — захопити глядача — виконав. По-перше, Кокотюсі й Буадзе вдається надати подіям цілком жвавого, динамічного розвитку в другій половині фільму, коли протистояння переходить у відкриту фазу. По-друге, типажно вдалим є Береза — голомозий, зосереджено-суворий, з виразним поглядом, якнайкраще втілення лідера опору. Мавріц-Абрамов виглядає добре, коли не надривається в спробах зробити свого героя якомога жахливішим, а переходить на більш стримані інтонації диявола-спокусника. Олег Шульга в ролі Віктора Гурова, репресованого льотчика з Чернігівщини, грає окрему драму людини, яка вважає своє ув’язнення помилкою і спочатку сприймає земляків як ворогів; прозріння приходить запізно. І, хоч як дивно, одна з удач сценариста — розкішна російськомовна «феня», котра надає її носіям необхідного колориту.

Можна закидати авторам недостовірний розвиток сюжету чи присікуватися до побутових подробиць. Проте тут не йдеться про дослідницьку роботу. Кіно, особливо жанрове, — це завжди про сьогодення, про тих, хто сидить у залі. А в теперішньому часі ми вперше за свою довгу історію почали регулярно здобувати перемоги. Відповідно, перемагаючий герой-українець вже не є вигадкою. І в цьому «Червоний» не грішить проти істини. Такі фільми потрібні. Буадзе і Кокотюха запланували вже зйомки двох продовжень. Ці та інші подібні картини виглядатимуть інколи як цілковиті фантазії. Але в них буде головна, потрібна нині якість — сюжет боротьби, що увінчалася успіхом.