Пам’яті Мирослава Скорика

На жаль, ця дата майже збігається з сороковинами від дня його смерті (10 липня 2020 р.). Для вшанування пам’яті митця концертна агенція UKR Artists спільно з національним порталом академічної музики Music-Review Ukraine започаткували міжнародний медіа-проєкт «Пам’яті Скорика».

Старт проєкту відбувся 22 червня. У соціальних мережах почали оприлюднюватися найцікавіші біографічні фото та історичні відеоматеріали, фрагменти записів концертів за участі Мирослава Михайловича — диригента і піаніста, а також найцікавіші дописи поціновувачів музики композитора.

МАГІЯ МЕЛОДІЙ

Нині  у рамках акції «Пам’яті Скорика» у соціальних мережах та у медіа публікуватимуться відеозвернення та знакові дописи відомих українських та закордонних академічних музикантів, які мали творчі контакти з маестро, працювали з ним, виконували його музику. Серед учасників проєкту — керівники навчальних та концертних закладів України, хорових та симфонічних колективів, знамениті митці та лідери думок, з якими Мирослав Скорик спілкувався протягом свого життя. Акція має охопити загальну кількість учасників — 80+1. За кількістю років життя композитора.

КШИШТОФ ПЕНДЕРЕЦЬКИЙ І МИРОСЛАВ СКОРИК — ДВА ГЕНІЯ, ЯКІ НА ЖАЛЬ, ОДИН ЗА ДРУГИМ ПІШЛИ У ВСЕСВІТ (ФОТО З АРХІВУ 16.11. 2014 РІК) / ФОТО ЄВГЕНА САВЧУКА

У  неділю, 12 липня, в ефірі UA: Радіо Культура звучатиме знаменита опера Мирослава Скорика «Мойсей», унікальна тим, що це єдиний твір в Україні, який отримав благословення Папи Римського Іоанна Павла ІІ. Світова прем’єра «Мойсея» відбулася у 2001 році на сцені Львівської опери. І саме ця постановка лунатиме в ефірі. Спецвипуск складатиметься з двох частин. Перша — документальний радіофільм про Мирослава Скорика. А друга — запис опери «Мойсей», який зберігається у Фонді Українського радіо. Зі вступною промовою до слухачів також звернеться Блаженнішии? Святослав, Отець і Глава Української греко-католицької Церкви.

Тож, головна мета проєкту — зібрати, зберегти, зробити публічним явищем загальнонаціонального значення спогади видатних колег, близьких друзів, відомих учнів та вдячних слухачів музики Мирослава Скорика. Водночас це сприятиме усвідомленню феномена постаті митця, достойному вшануванню пам’яті і популяризації творчості одного з найвидатніших українських композиторів другої половини ХХ — поч. ХХІ століття. Адже, найширша гамма образного світу Мирослава Михайловича — від щонайтоншої лірики і зухвало веселих сплесків до трагічних та скорботних почуттів — звучить музикою, зверненою до людської душі. «Музику потрібно писати так, щоб люди хотіли її слухати», — завжди був переконаний композитор.

Сьогодні в сороковини Маестро ми публікуємо спогади трьох музикантів, які були тісно пов’язані із його творчістю.

ЛЕГЕНДА ЩЕ ЗА ЖИТТЯ

Олександр ПIРIЄВ, віолончеліст, музичний продюсер, імпресаріо Мирослава Скорика:

— Мирослав Михайлович  став легендою за життя. І шлях його, як творчий так і життєвий — унікальний. Маестро створив власний неперевершений світ у музиці і ця магія мелодій Скорика залишилася в нас — сучасниках численними спогадами. Стало просто емоційною необхідністю створити для нашого мистецького світу простір, в якому б сучасникам, а ще більше нащадкам, — можна було розказати, ким насправді був Мирослав Скорик, що став ще за життя уособленням геніальності в мистецтві. Це особисті унікальні моменти спілкування з Маестро та надзвичайні емоції, які виникають, коли слухаєш його музику. Так, напередодні 82-го дня його народження народився проєкт «Пам’яті Мирослава Скорика». Нажаль, в цей день маестро вже  в кращих світах, але й там звучить, я впевнений, його «Мелодія», а ми її та багато інших мелодій Маестро будемо грати, слухати і відчувати завжди.

МУЗИЧНІ ОРБІТИ

Андрій ЮРКЕВИЧ, диригент:

— 1 червня — день, який назавжди закарбується в пам’яті  України, українців, музикантів, людей, які глибоко відчувають музику душею, які мають потребу слухати музику якісну, українську музику: композитор Мирослав Скорик відійшов у небуття, відійшов у Вічність. Але це та вічність, яка назавжди залишиться в серцях як нашого — теперішнього покоління, так і наступних поколінь... Музика, яку, можливо, не можна виразити якимись словами чи написати рецензії на неї. Музика, яка йде від самої глибини і відкриває твою душу і ти себе відчуваєш дійсно українцем на сто відсотків.

Я був особисто знайомий з Мирославом Михайловичем, але напевно це  знайомство таке, яке він мав з дуже багатьма музикантами, львів’янами, киянами, українцями, австралійцями, американцями. І можливо для нього, воно було одне із багатьох, але для мене мало надзвичайне значення. Навіть зараз, згадуючи, де і як ми перетиналися, мої перші кроки в розумінні музики від самого початку моєї кар’єри, я бачу, що на кожному перехресті оцих моїх музичних доріг, — завжди з’являлося його ім’я.

Коли я поступив у Львівську консерваторію в клас оперно-симфонічного диригування, то перший твір, яким я продиригував — була опера Миколи Леонтовича «На Русалчин Великдень». Вона і видана була мабуть тому, що її авторську редакцію зробив Мирослав Скорик. Якби не він, — вона б ніколи не появилася як закінчений твір. Під час мого практикуючого диригентства в оперній студії Львівської музичної академії, я дебютував у Львівській Опері імені Соломії Крушельницької, диригуючи операми «Роксолана» Дениса  Січинського і «Купало» Анатоля Вахнянина. І знов, якби не Мирослав Михайлович, який зробив усю музичну редакцію, — ці твори не мали б свого сценічного втілення. Я до сих пір пам’ятаю ці партитури, його почерк. Напевно ніколи не забуду його манеру написання від руки музики. Ця робота не менш важлива, ніж його оригінальні твори, оскільки  українська опера здобула, як мінімум три шедеври.

Наступне зближення з композитором в мене відбулося у 2001 році, коли йшла постановка опери «Мойсей» Скорика у Львівській Опері. Я вже знаходився на межі від’їзду на навчання за кордон, але знаючи, що буде відбуватися ця постановка, — попросився в асистенти диригента. Тоді  мав щастя бути присутнім на уроці Скорика і першого виконавця ролі Мойсея — баса Олександра Громиша.

Останнього разу наші музичні орбіти, моя — маленька, його — дуже велика, — перетнулися опосередковано, коли я приїхав до Києва диригувати оперою «Борис Годунов». Дирекція для перепочинку надала мені тоді кабінет Мирослава Михайловича, який був художнім керівником Київської Опери. Тож, я пам’ятаю його книги, які він читав, його партитури і його дух, який там витав. Тоді ж ми зустрілися, сфотографувалися і він сказав, що пам’ятає мене по роботі з «Мойсеєм». Але пам’ять житиме не тільки у фотографіях, а головне в його музиці, яка відкриває до самої глибини наше єство.

ГЕНЕТИЧНИЙ КОД МЕЛОДІЇ

Богдана ПIВНЕНКО, українська скрипалька:

— Мені дуже пощастило, що я мала можливість  виступати разом з маестро: виконувати його музику під його орудою, як диригента та виступати разом з ним, як з піаністом. Це найщасливіші моменти мого творчого життя. Його «Мелодію» недарма називають духовним гімном України. Мені здається, що в його інтонаціях, його мелодіях закодований якийсь генетичний код українців. Інакше пояснити, чому ми так емоційно відгукуємось на його музику, — неможливо. Вона  діє на підсвідомість і не залишає нікого байдужим.