У державців немає місця для філософії.
Томас Мор, англійський письменник, філософ, державний діяч, лорд-канцлер, Святий Римо-католицької церкви

По-«ГРА»ємо

Експерти визначили номінантів Всеукраїнського фестивалю-премії. Які тенденції новітнього театру відзначили після переглядів вистав?
19 вересня, 2018 - 18:11
«ГАМЛЕТ» ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОГО ОБЛАСНОГО УКРАЇНСЬКОГО МУЗИЧНО-ДРАМАТИЧНОГО ТЕАТРУ ІМ. І. ФРАНКА — ПРЕТЕНДЕНТ НА ПЕРЕМОГУ В НОМІНАЦІЇ «ЗА НАЙКРАЩУ ПОШУКОВО-ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНУ ВИСТАВУ» / ФОТО НАДАНО ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИМ ТЕАТРОМ ІМ. І. ФРАНКА

Театральний сезон 2017—2018, окрім численних прем’єр, фестивалів, ювілеїв, зачарувань, розчарувань тощо, запам’ятається подією, котра неодмінно мусить прислужитися майбутньому українського театру. Фестиваль-премія «ГРА», який наче й назрівав уже давно, але до конкретики все ніяк не доходило, нарешті стартував. Після кількамісячного марафону, коли із семи десятків (!) заявок експерти відібрали дванадцять найкращих, маємо певну паузу до початку фінального дійства фестивалю, що відбудеться наприкінці листопада. Тож поки достойники з усієї країни збираються до Києва, доречно проаналізувати деякі тенденції новітнього українського театру, що вимальовуються у контексті цього проекту.

КЛАСИКА, НОВІ ІМЕНА, НЕЗРУЧНІ ТЕМИ...

Пригадується, ще кілька років тому художній керівник одного столичного театру запевняв мене, що «Гамлет» нині не на часі. Мовляв, ну немає у нас зараз Гамлетів (!), не зрозуміє нинішній глядач вагань героя, його домовлянь із власним сумлінням, нехай навіть найавторитетніші шекспірознавці світу називають їх актуальними для всіх часів і народів. А тут  у лонг-листі «ГРИ» буди представлені відразу два «Гамлета». Один — ляльковий від Олекси Кравчука (Львів, театр «І люди, і ляльки»), інший — експериментально-музичний у постановці Ростислава Держипільського (Івано-Франківський театр ім. Франка). Два погляди на одвічну історію, два тести на творчу сміливість у роботі із класикою, два прекрасних докази того, що навіть драматургія, витримана століттями, може і повинна набувати сучасного звучання.

Взагалі, якщо проаналізувати лонг-лист премії, то очевидно, що класику наші театри шанують: Леся Українка, Мольєр, Купрін, Тютюнник... Разом з тим у збірній афіші «ГРИ» чимало драматургів, які навряд чи можна назвати популярними для сучасного українського театру. Так художній керівник столичного театру «Золоті ворота» Стас Жирков познайомив театралів із творчістю сучасного білоруського драматурга Дмитра Богославського — вистава «Тату, ти мене любив?» за його п’єсою є однією з найпопулярніших у репертуарі «Золотих». Дніпропетровський театр «Віримо!» занурив у надзвичайно складний, жорсткий й трагічний текст Тадеуша Слободзянека «Однокласники» (постановка Володимира Петренка). Національна оперета разом з режисером Тамарою Труновою вивели на українську сцену одного з найцікавіших сучасних драматургів Британії Девіда Елдріджа (вистава «Під небом синім»). Відкриваючи нові імена, підіймаючи незручні теми, експериментуючи з творчим складом (кілька вистав були створені у копродукції), режисери не лише розширюють власну територію творчості, а й демонструють здоровий авантюризм, який може трансформуватися у цікавий  результат.  Хоча серед постановників-першопрохідців таки переважна більшість — молодь. Їхні старші колеги продовжують стояти на позиціях неприйняття сучасної драми.

ГЕОГРАФІЯ

Незважаючи на всі нюанси дебютної «ГРИ» — стрімкий старт, певна недовіра деяких театрів, які заявили, що спершу переконаються в неупередженості проекту, а вже потім подадуться, дехто просто не встиг зробити якісне відео тощо — можна з упевненістю говорити, що ідею підтримала вся театральна Україна. Безумовна першість лонг-листа — за Києвом, який продемонстрував високу активність і в якому, зрештою, найбільше театрів, по кілька вистав — зі Львова, Дніпропетровської області, Чернігова, Закарпаття... А от за підсумками фінального списку варто виділити, насамперед, Чернігів, який зміг закріпитися тут відразу двома театральними постановками («Вій. Докудрама» для дорослих і дитячий спектакль «Ангелик, що загубив зірку»). Про рівень театральності того чи іншого міста, мабуть, коректно говорити, оперуючи результатами певних досліджень. Але на рівні емоційному виникають зауваження до, приміром, тієї ж Полтави чи Запоріжжя — якість представлених вистав із цих міст не дозволила їм подолати навіть перший етап фестивалю.

ПОДВІЙНА КОНКУРЕНЦІЯ

У фіналі фестивалю-премії опинилися дві вистави молодого режисера Тамари Трунової («Під небом синім» Національної оперети і «Дідона та Еней» ГО Open Opera Ukraine) та дві — Максима Голенка («Віталік» Дикого театру й «Біла ворона» Миколаївського театру драми і музичної комедії). Така ось подвійна конкуренція, з якої можна виокремити відразу кілька висновків. По-перше, Тамара та Максим сьогодні — одні з найцікавіших і найзатребуваніших театральних режисерів.

Окрім вистав, відзначених експертами премії, кожен із них мав минулого року й інші достойні роботи. (Моя особиста претензія до Молодого театру, який з якихось причин не подався зі спектаклем Т.Трунової «Саша, винеси сміття»). По-друге, ці двоє не заклякають у віднайдених колись формах, не «прописуються» на одних і тих же сценах, не експлуатують одні і ті ж жанри, теми, інтонації, відкриваючи власні творчі простори, вони, даруйте за пафос, збагачують український театр. Новими прізвищами, історіями, героями, принципами роботи, новими смислами і думками, новими поєднаннями і протиставленнями. По-третє, якщо раніше молоді режисери вчилися у педагогів вікової категорії «60+», то нині до їхніх послуг — молоді, талановиті, динамічні, надсучасні  фіналісти фестивалю-премії «ГРА», у яких точно є чому повчитися.

КІЛЬКІСТЬ — У ЯКІСТЬ!

Ще одне спостереження перших етапів фестивалю-премії: висока конкуренція драматичних вистав для дорослих і доволі скромна у номінації  спектаклів для дітей. Несправедливість, яку варто виправляти. І прагнути, аби наступного року питання переходу кількості у якість у цій номінації нарешті вирішилося. Яскравий, але суперечливий і не завжди зручний для дитячого сприйняття «Алі-Баба» столичного театру ляльок, вигадливий спектакль Театру маріонеток  «Про Коника стрибунця та Великий стрибок», в якому аби знайти головну думку малюкам доводиться консультуватися із дорослими, вистави із обласних театрів для дитячої аудиторії , де постановка драматургічного твору часто зводиться до його банального ілюстрування а картинка на сцені виглядає так, наче її скомпонували із елементів інших вистав... Вислів К.Станіславського про те, що для дітей треба грати так само, як для дорослих, тільки краще, не втратив своєї актуальності. І не лише грати, але й ставити, художньо та музично оформлювати, чітко й правильно розставляти акценти також.

Людмила ОЛТАРЖЕВСЬКА, театрознавець
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments