Нема свободи людини без свободи народу. І немає свободи народу без свободи людини
Ярослав Стецько, один із провідників українського національно-визвольного руху

«Спіймати Кайдаша» – перша історія для телебачення, дійсно мені близька»

Інтерв’ю зі сценаристкою найуспішнішого українськомовного серіалу
27 березня, 2020 - 13:03

Безумовною подією не лише березня, а й усього телесезону стала прем’єра 12-серійної саги «Спіймати Кайдаша» за мотивами повісті Івана Нечуй-Левицького «Кайдашева сім’я». Серіал створений продакшн-компанією «Старлайтмедіа» для телеканала СТБ. Шоуранеркою проєкту виступила одна з провідних українських сценаристок і драматургинь Наталія ВОРОЖБИТ. «День» розпитав її про роботу над серіалом.

Наталко, то як ти опинилася в цій історії?

— Володимир БОРОДЯНСЬКИЙ, тоді генеральний продюсер СТБ, запропонував мені ще 2015 року зробити сучасну версію «Кайдашевої сім’ї». А я в дитинстві багато читала цю книжку, дуже нею захоплювалася. Тому й погодилась. Писала досить довго, спокійно, мене не підганяли, не редагували, створили дуже хороші умови. Єдине — говорили: «Ми ж комедію замовляли, чому все драматичніше й драматичніше?» В свідомості багатьох це ж комедія, хоча насправді це драма.

— У чому полягала твоя робота шоуранерки?

— Це вже світова практика. Всі потужні серіали мають шоуранерів. Це людина, яка суміщає функції автора ідеї, сценариста й продюсера. Вона набирає команду, вирішує, хто зніматиме, бере участь у кастингу, придумує художню концепцію, візуальні образи, перебуває на майданчику разом з режисером — контролює всю мистецьку складову. Такий авторський нагляд. Бо хто ж іще, крім автора, уявляє, як воно має бути насправді?

Як відбирали режисера?

— Спочатку вели перемовини з Тарасом ТКАЧЕНКОМ, проте він був зайнятий. Людина, якій я довіряю, порекомендувала Сашу ТІМЕНКА. Я не дуже добре його знала, але це виявилося те, що треба. Рада, що так склалося.

На чому ти будувала сценарій?

— Минуло 150 років. Дуже цікаво досліджувати аналогії — тоді й зараз. Це вже саме по собі драматично. Адже багато проблем лишилося й по сьогодні, тож виникає питання — чому ми досі не позбулися тих чи тих речей, які нам заважають жити. Звісно, повість маленька, а в нас 12 серій — тож довелося додавати ще якісь конфлікти й сюжетні лінії. Я старалася не втратити зерно з одного боку, а з другого — щоб це була не просто адаптація заради адаптації, а висловлювання, послання для глядачів. Одне слово, я взяла цю історію, бо відчула, що вона актуальна й потрібна, що вона прозвучить. Так і сталося.

Що було найважливішим при доборі акторів?

— На пробах я шукала людську інтонацію і органіку. Щоб актори мали і не театральний, і не серіальний спосіб існування, близький більше до документальності. Щоб вони були переконливі й потрапляли в типаж, що теж дуже важливо — адже там яскраві типажі, чи, як то кажуть, архетипи.

Сильна сторона всіх твоїх сценаріїв — діалоги. Як тобі це вдається?

— Не маю жодного уявлення. Маю якийсь слух і хист, уважно прислуховуюсь, напевно. Не можу сформулювати... Маю чималий досвід у документальному театрі: багато брала й беру інтерв’ю, слухаю, хто і як говорить. Колись, мабуть, зрозуміла, що люди в житті розмовляють цікавіше, аніж вигадані персонажі з вигаданими репліками.

Так, сороконіжка не думає, як ходить.

— Хтось мене запитав: «Як ти на механіці їздиш?» — в мене автомобіль з механічною коробкою передач. Я задумалася — а була за кермом — й одразу сплутала всі педалі. Тобто в мене це винятково на інтуїтивному рівні. Тому не люблю проводити майстер-класи. Не мислю настільки структурно, щоб пояснити, як це працює. В когось світогляд, а в мене — світовідчуття.

— Що було найскладнішим під час роботи над серіалом?

— Та все. Почати, підібрати правильних акторів, локації. Художника довго шукали — адже бюджет невеликий, терміни стислі — ніхто не погоджувався. Вадим ШИНКАРЬОВ здійснив воістину героїчний вчинок — побудував те обійстя за потрібний час. І ще пора року. Ми мали зняти чотири пори за одну весну. І коли нам пишуть: «А чому у вас вересень, а там вишня цвіте?» А тому що. Іншої можливості не було. Оце була халепа — ловити погоду, знімати холод улітку й навпаки.

Мені живий класик британського кіна Майк Лі на аналогічне запитання про найбільшу біду режисера відповів коротко: погода.

— Так, погода — це жесть.

І ще — згодом дуже складно було скорочувати. Назнімали багато, а потім просто ножем по серцю, так важко викидати якісь сцени... Наразі нам замовлять, сподіваюся, розширену версію — щось повернемо. Ну й знімати три місяці без вихідних — ще те випробування. Кожна серія — як окремий фільм, а не конвеєром у павільйоні.

Чим «Кайдаші» відрізняються від решти твоїх телепроєктів?

— «Спіймати Кайдаша» — перша історія для телебачення, дійсно мені близька, найбільше душі я туди вклала. Дуже свідомо, з великою любов’ю. Я розуміла, що немає в нас серіалів про українців. Немає історій про наші особливості, немає глибокої — але з гумором і нетяжкої — розмови про наше сьогодення. Мені цей проєкт приніс справжню втіху.

Чи очікуються ще серіали за твоєї участі?

— Зараз складно планувати. Є кілька пропозицій. Треба продумати все й вирішити, що я робитиму.

Наостанок не можу не поцікавитися долею твого повнометражного режисерського дебюту «Погані дороги». На якій він стадії?

— Ми закінчили монтаж. Зараз у нас постпродакшн. Робимо звук, фарбуємо, домальовуємо щось. Тобто кіно, фактично, вже знято. Що далі — невідомо. Будемо, звісно, надсилати на фестивалі, але вони всі теж зараз під питанням. Але фільм є — й те добре.

ФОТО MEDIANANNY.COM

Довідка «Дня»: Наталія Ворожбит народилася в Києві в 1975. У 2000 закінчила Літературний інститут ім.Горького в Москві, факультет драматургії (майстерня Інни Вишневської). Із 2000 по 2010 жила та працювала в Москві. На початку своєї кар’єри в Москві написала кіносценарій до скандального російського серіалу «Школа».

Була одружена з драматургом Максимом КУРОЧКІНИМ. Працювала головною редакторкою на каналі СТБ. Разом з німецьким режисером Георгом ЖЕНО заснувала «Театр Переселенця», в якому переселенці з Донбасу розказують реальні історії свого життя.

Кураторка фестивалів «Донкульт» та «ГОГОЛЬFEST», одна з засновниць фестивалю «Тиждень актуальної п’єси».

Сценаристка фільмів «Кіборги» (2017), «Дике поле» (2018), телесеріалу «Спіймати Кайдаша».

П’єси Ворожбит ставилися в театрах України, Росії, Великої Британії, Польщі, США та Латвії.

Дмитро ДЕСЯТЕРИК, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ