Воля, визволення - от той конечний прапор, до якого тягнеться все, до якого прагнуть і вояки з мечами, і моралісти з заповітами, і поети з віршами.
Василь Липківський, український релігійний діяч, церковний реформатор, педагог, публіцист, письменник і перекладач, творець і перший митрополит Української Автокефальної Православної Церкви.

Світло і морок, мир і війна...

18 і 19 лютого в Одеській опері відбулася світова прем’єра балету «Долі»
21 лютого, 2017 - 10:05
ФОТО КИРИЛА СТОЯНОВА

Це спільний одесько-київський творчий проект. «Долі» — вічно хвилююча тема, яка потребує філософського осмислення: це — фатум, приреченість чи існує простір для вибору? Балет на дві дії під такою назвою через сучасний український контекст пропонує мовою музики, пластики і сценографії наблизити нас до розуміння цього складного питання.

Глядачі стали свідками нового авторського проекту Одеського національного академічного театру опери та балету. Ідея народилася через драматичні події, які випали на долю України, починаючи з 2014-го, і які тримають у напруженні наше суспільство по сьогодні.

— Це не стільки космополітичне бачення проблем у світовому масштабі, скільки емоційний і громадянський відгук на події в рідній Україні, — говорить автор ідеї балету (в співавторстві з Борисом Блохом), генеральний директор Одеської опери Надія БАБИЧ. — Саме тепер, коли питання незалежності України з теоретичної площини перейшло у фазу активного захисту держави, коли наші бійці віддають своє життя, щоб відстояти майбутнє країни, так важливо спонукати глядача до роздумів, як жити в цих умовах, і яким буде наше майбутнє... 

Два роки знадобилося для втілення задуманого. Вирішальний момент — гастролі в Одесі «Київ модерн-балет». Керівник театру Раду Поклітару, до якого звернулася автор ідеї балету, рекомендував як хореографа Сергія Кона.

— Важливо, щоб у глядача була альтернатива класичному танцю, — вважає Кон. — Давно в його історії не писали музику спеціально для нового лібрето. Особливістю сюжетної лінії балету є той факт, що історії, представлені в ньому, основані на реальних подіях. Це історії життя реальних людей — наших сучасників, у дім яких постукала «Доля»...

Балет філософічний, і це є продовженням лінії, яка стала визначальною в попередній роботі Сергія Кона, — балеті «Лялька. Нова історія Копелії» (див. «День» 6.02. 2015). Маємо приклад народження нового жанру — документального балету, в якому органічно поєдналися інші жанри — балет-п’єса, драма і балет-симфонія. Дуже шкода, що авторові музики твору Юлії Гомельській не судилося дожити до прем’єри... життя талановитого композитора трагічно обірвалося через автокатастрофу наприкінці 2016 року, і цей твір став її лебединою пісню...

— Створюючи музику до балету, — зізнавалася Гомельська, — я відчувала дуалістичність світу, що являє дві полярності — світло і морок, добро і зло, щастя і горе, мир і війну... Тема людських доль із індивідуально-інтимної сфери переросла в глобальну, позачасову, виявляючи проблему, яка нині хвилює все людство, незалежно від того, в якій точці світу ти живеш...

Музика до балету вийшла модерністською. Для диригента Віталія Ковальчука участь у цьому проекті стала своєрідним дебютом, адже до цього він не виходив за рамки класичного репертуару. Відзначаючи особливості музичного твору, він наголосив: «Особливістю цієї музики є те, що в кожного героя окреслено свій характер, свій лейтмотив. Дуже мелодійними є теми миру і кохання, які інколи змінює навіть озлоблення... Відчувається тема рокової долі».

Музика образна, прониклива, ясна, структурована й читабельна. Вона посилює психологізм сценічного дійства — якість, яка у свою чергу так чудово виявилася в хореографії: пластика, сценографія несподівані, виразні.

Авангардне рішення постановки продиктувало художнє оформлення сцени: декорації умовні, ритмічні й майже схематичні, вони лише означують місце дії, додаючи своїм лаконічно-аскетичним рішенням певної емоції. Особливу роль у цьому відіграє освітлення сцени, яке в образно-домінуючій пітьмі з’являється в потрібний момент, потрібному місці, у відповідних пропорціях (художник зі світла — В’ячеслав Ушеренко). Костюми акторів — це повсякденний одяг, який у кожному дійстві має свої особливості. Такий підхід посилює відчуття єдності акторів і залу (сценограф — Тетяна Іванова, художник по костюмах — Сергій Васильєв). Усі засоби спрямовані на встановлення емоційного контакту між дієвими особами та глядачами. Музика тут відіграє об’єднуючу роль.

За сюжетом, половина сцен балету відбувається в умовах мирного «квартирного життя», в яке несподівано вривається ворожа дійсність. Кожна сцена цікава, але особливо хотілося б відзначити вдало передані переживання та малюнок танцю у сцені «Подружня пара» (Богдан Чабанюк, Марія Рязанцев; мати з дитиною — Ольга Коломієць).

У сенсі контакту із залом чи не найбільше враження справила на публіку сцена «Фотограф і Антигерой» (Ростислав Янчишин, Станіслав Скриннік). Образ диктатора викликав майже фізичну ненависть у глядачів. Прекрасний режисерський хід. Негативна енергія, яку накопичив своєю поведінкою Антигерой на сцені, потребувала виходу, і він... стріляє в зал. Зомбовані, не здатні до рефлексії громадяни — це потенційні жертви тих, хто маніакально спраглий влади. Сцена-застереження.

Із самого початку однією з головних дієвих осіб є Людина у чорному (Святослав Кравченко) — посланець потойбічного  світу, який ніби з’являється з пітьми. Цей абстрактний образ постає вже на початку вистави: б’є в набат (інтродукція). У фіналі, забираючи душі невинно убієнних, він преображається у Білого янгола. Сцена цікава в задумі, але дещо наївна й не цілком вмотивована. Можливо, тут потрібна пауза, у сенсі музики, чи більш модерністське художнє рішення. Є певне протиріччя між «побутовим» розвитком подій і бажанням придати твору символічного смислу. Та, попри все, новий балет є надзвичайно цікавим і багатообіцяючим явищем сучасного українського мистецтва, щирим у своїй основі, здатним певним чином відповісти на доленосні питання, які хвилюють наше суспільство.

Наступний показ вистави відбудеться 26 лютого.

Володимир КУДЛАЧ, Одеса
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ