Театральна «Мекка» України

Для істориків та практиків українського театрального мистецтва на мапі країні є місце, про яке усі згадують з особливим пієтетом і захопленням. Це осереддя духовної сили, простір, в якому зародилася ідея українського професійного театру, витоки, з яких почався його величний поступ. Батьківщина корифеїв українського театру, представників родини Тобілевичів – Івана Карпенка-Карого, Панаса Саксаганського, Миколи Садовського, які у своєму маєтку «Хутір Надія» на тодішній Єлисаветградщині, сконцентрували творчу енергію на створення майбутнього українського театру, залучивши однодумців і соратників. І відтоді, згадка про корифеїв неможлива без імен Марії Заньковецької, Марка Кропивницького, Ганни Затиркевич-Карпинської, Михайла Старицького, Марії Садовської-Барілотті. Сьогодні, наявність такого знакового місця, унікального для культури України, відзначена достойно.  Єлисаветград, переживши різні назви, тепер називається Кропивницький, а Театр, що покликаний зберігати традиції українського класичного мистецтва – Академічний обласний український музично-драматичний театр – носить ім’я Марка Лукича Кропивницького.

***

Під знаком пам’яті та вшанування спадщини корифеїв українського театру у Кропивницькому колись було започатковано і кілька десятиліть відбувається Всеукраїнське свято театрального мистецтва «Вересневі самоцвіти». У театральному просторі України, це мистецьке свято – найдавніше, цьогоріч воно відбулося у 51 раз. Як багато подій 2021 року, «Вересневі самоцвіти» пройшли під знаком присвяти 30-річчю Незалежності України.

Державна влада міста, яка є організатором і натхненником усіх заходів Свята, надає велике значення розповсюдженню відомостей про самобутність краю, популяризації театрального марафону та мистецької програми на території Заповідника-музею І. К. Тобілевича (Карпенка-Карого) Хутір Надія. Заході на Хуторі Надія стали кульмінацією Свята. Містяни мали змогу добратися туди спеціально організованими транспортними рейсами. У Заповіднику-музеї, на значній території садиби, де розташовано озеро, парк з величезними столітніми дубами, посадженими корифеями та видатними діячами культури, відбулись різноманітні заходи – майстер-класи, виставки робіт майстрів декоративного мистецтва, презентації міських бібліотек з книжковими новинками, музичний вернісаж, виступи численних театральних студій та фольклорних колективів, карнавальна хода аматорських театрів Кіровоградщини. Надзвичайною стала історико-культурна реконструкція «Один день з життя Івана Карпенка-Карого на Хуторі Надія», здійснена творчим складом Театру ім. М. Л. Кропивницького. У дворі батьківської хати зустрілись мешканці Хутора, наче живими постали перед глядачами члени знаменитої родини Тобілевичів, Марія Заньковецька… Так, символічно з’єдналися часи, минуле і сьогодення і усі відчули людську та творчу потужність людей, які створили для нащадків можливість існування українського театру.

***
    Основна програма свята у Театрі ім. М. Л. Кропивницького розпочалася театральним вернісажем «Театр на відстані дотику». У вигадливих інсталяціях «застигли» герої вистав в оригінальних авторських  костюмах. З острівців цих міні-вистав можна було скласти діючу афішу Театру, наче побувати на самих сценічних дійствах, «доторкнутися» своєю енергією, зацікавленністю і прихильністю до мистецтва театру. Вони стали для глядачів цікавими фото-зонами і кожен охочий міг зайти у простір вистави і поряд з героями відчути і себе учасником вистави. Відкрила сценічну програму вистава «Іду за вас» Кіровоградського українського муздрамтеатру ім. М. Л. Кропивницького. Знакова і за присвяченням Свята, і за своєю тематикою. Режисер-постановник Є. Курман з розповідей чотирьох бійців третього окремого полку спецпризначення ім. князя Святослава Хороброго створив виставу у жанрі документального театру, вивівши на авансцену акторів з реальними розповідями кричущої правди про конфлікт на території сучасного Сходу України. Немає звичних атрибутів театрального дійства, немає обов’язкових моментів взаємодії акторів, змін мізансцен. Є лише 4 стільці і чотири актора-воїна, які сповідуються перед глядачем, розповідаючи свої історії на цій війні. Режисер, знайденим прийомом, добився відсутності в акторів сценічної гри. Вони не представляли своїх героїв, вони ними були. Тому й промовляли органічно й щиро монологи – слова пронизливої правди. Взаємодія виникає у полі: сцена – глядач. Напруга того, що відбувається на сцені, передається в зал, з окремої історії виростає узагальнення історії спільної, виникає всеохопне почуття єдності українців, віри у те, що зшити Україну все ж таки вдасться! Вистава «Іду за вас», що стала потужним емоційним початком Свята, виборола обласну театральну премію «Корифеї українського театру»  в номінації «Найкраща вистава».

***
    Організаційна структура «Вересневих самоцвітів» своєрідна. Її театральна програма служить певною центральною віссю, навколо якої обертаються важливі складові – виставки, лекції, презентації, студії, творчі зустрічі. Про сучасний театральний процес, фестивальний рух, драматургічні напрямки у своїх доповідях розповіли провідні режисери і драматурги – А. Білоус, М. Бабин, В. Кіно, Н. Неждана, М. Смілянець. Поет і композитор Олександр Серебрянський познайомив зі своєю виконавською та літературною творчістю, заспівав власні пісні, що вже багато років знані й популярні.

А на сцені вирував театр! Відому історію життя великої родини Тев’є-молочника в інтерпретації  Г. Горіним твору Шолом Алейхема представив Миколаївський художній російський драмтеатр. Режисер С. Чверкалюк намагається спроектувати давню історію на сучасність. Полегшеному сприйняттю описаних трагічних подій, сприяє введення у виставу еврейських танців, пластично-музичних номерів, присутність дещо іронічного погляду на ситуації, з присмаком одеського гумору, втім, не зовсім доречного тут. Серед бедламу того, що відбувається, тільки мудрий Тев’є – Василь Остафійчук, прагне упоратися з відчуттям краху навколишнього світу. Час іде, а нічого не змінюється, історія по колу буття демонструє свої трагедії. Актор В. Остафійчук отримав театральну премію «Корифеї українського театру» у номінації «За краще виконання чоловічої ролі».

Сучасну політичну сатиру було продемонстровано у виставі «Мандатоносці» О. Миколайчука-Низовця Дніпровського міського телевізійного театру. Тут власниками депутантських мандатів стають звірі, дія відбувається в лісі. Хоч і тварини, а чинять, як справжні депутати. І смішно, і страшно…

Приклади відверто розважального жанру продемонстрували Вінницький український муздрамтеатр ім. М. К. Садовського виставою «Бал негідників» Л. Шомара і місцевий Сучасний театр сатири («Мама, adios!» Р. Марлей, Р. Сіссон). Вистави такого жанру мають місце в репертуарах багатьох театрів, (каса диктує свої умови), та дивлячись на тематику, режисерські рішення та спосіб акторського існування, замислюєшся над відповідальністю та роллю театрів у справі формування художніх смаків своїх глядачів.

***
   Класична драматургія на святі  була представлена Кіровоградським театром ім. М. Л. Кропивницького. «Наталка Полтавка» –  у традиціях народного українського театру і психологічне переосмислення «Закону» В. Винниченка. Зміною назви твору на «Вічний закон материнства», постановник задав ставлення до теми, як до актуальної завжди. Також до класики звернувся Коломийський український драмтеатр ім. І. Озаркевича. Хоча, з часом видається, що ситуація, описана В. Стефаником у новелі «Камінний хрест» не втратила злободенності і українці й досі залишають рідну землю у неможливості жити на батьківщині достойно, режисер Д. Чиборак не робить наявних проекцій на сучасність. Він зосереджується на психологічній розробці характеру головного героя Івана Дідуха (В. Гелецький). Тема хреста, як тризни по собі самому, прослідковується у сценографічному рішенні, де власна голгофа героїв стає наявною, коли вони піднімаються і опускаються подіумом у вигляді хреста. Збереження гуцульського діалекту, літературної основи тексту Стефаника, злагоджена конструкція вистави, занурює глядачів у трагедію колишніх часів і примушує перейматися подіями цього евангелія жахливого селянського життя, засмучує відчуттям її повторонення у наші дня. Дмитро Чиборак отримав театральну премію «Корифеї українського театру» у номінації «За кращу режисерську роботу».   

З претенденткою на премію у номінації «За краще виконання жіночої ролі» вийшла певна колізія, адже нагороду отримав… актор. У виставі «Експериментаріум» П. Ар’є Ніжинського українського драмтеатру ім. М. Коцюбинського актор Юрій Муквич грає роль Баби Прісі. У пронизливій розповіді про місцеву стару,  яка залишилася жити у Чорнобильській зоні після аварії, автор подає панораму сучасного життя, де існує зона, де люди розділені, кинуті на призволяще, але сповнені внутрішньої гідності й бажання належати своїй землі. Перевтілення актора у стару з бойовим, нескореним духом, непримиренну до несправедливості й готову на крайні міри у справі захисту своїх нещасливих дочки та онука, стає прикладом довершеної акторської майстерності. Психологічна напруга ситуації досягає кульмінації і у фантасмагорії подій у зоні глядач упізнає реалії сучасної української дійсності.

***

У театральній програмі «Вересневих самоцвітів», навіть у невеликій кількості вистав можна прослідкувати певні тенденції існування сьогоднішнього театру. Митці прагнуть активно діяти, переосмислювати класику, відгукуватись на художні виклики, не цураються розважального жанру, шукають власний, відповідний шлях у мистецтві. Як колись, на Хуторі зі символічною назвою «Надія», корифеї українського театру міркували і мріяли, яким йому бути, так і сьогоднішні театри, у роздумах і пошуках – яким бути театру ХХІ сторіччя? Будь-яке мистецьке явище сильне своїми основами, естетичним підгрунтям, емоційними засадами. У карколомних варіантах новітніх інтерпретацій, втілень, найбожевільніших трактувань, не зраджуймо надій корифеїв, які почали відлік нашого театру на Хуторі Надія!