Українські фільми, на які ми чекаємо
Схоже, що політика підтримки національного кіна, яку останні два роки проводить держава, почала давати цілком конкретні результати
Згідно з попередніми планами, цього року в прокат вийде не менше десятка українських картин — це тільки ті, дати показів яких уже узгоджені з кінотеатрами. Ще більше проектів запущено у виробництво, в тому числі — ко-продукцій із потужними західними кінематографіями.
Нижче я пропоную огляд найбільш цікавих, на мою думку, прем’єр. Для зручності текст розбитий на три частини: жанрові фільми, авторський кінематограф і проекти на стадії завершення.
1. ЖАНРОВІ
«ПРАВИЛО БОЮ» (режисер — Олексій ШАПАРЕВ) — чи не перша за останні роки спортивна драма вітчизняного виробництва. Згідно з опублікованим синопсисом сюжету, колишній олімпійський чемпіон з боксу Карпов готує сина Ігоря до чемпіонського бою і бере як спаринг-партнера звичайного хлопця з вулиці — Тараса. В останню мить Тарас у силу обставин має замінити сина тренера і виступити у фінальному поєдинку проти грізного противника. В ролях — відомі виконавці: Станіслав Боклан, Олексій Горбунов, Дмитро Ступка, Ахтем Сеітаблаєв і справжній боксер, чемпіон Олександр Усик.
Прокат у Києві почнеться 26 січня.
«ЧЕРВОНИЙ» (Заза БУАДЗЕ, Україна — Литва) — екранізація однойменного роману Андрія Кокотюхи. Це історія про двох українців — бійця УПА Данила Червоного і радянського льотчика Віктора Гурова, які воювали за різні ідеали, але опинилися в одному таборі в Сибіру. Червоний — із заходу, Гуров — зі сходу України, та Батьківщина в них одна. Зрозумівши це, двоє українських в’язнів змогли протистояти як начальнику табору, так і касті злодіїв, і зробили відважну спробу вирватися на волю, піднявши справжнє повстання. Судячи з трейлеру, «Червоний» може бути професійним і видовищним зразком гостросюжетного кіна.
Початок прокату — з 1 березня.
«ДАВАЙ ТАНЦЮЙ!» (режисер — Олександр БЕРЕЗАНЬ). Ще один, поки що рідкісний для нашої кіноіндустрії, жанр — танцювальна драма. Головний герой — юнак на ім’я Микита. Він залишає рідне місто і вирушає до столиці на танцювальний турнір, але не заради слави, а щоб допомогти братові зібрати необхідні кошти на операцію.
Початок прокату — з 2 березня.
«DZIDZIO КОНТРАБАС» (режисер — Любомир ЛЕВИЦЬКИЙ). Сюжет цього проекту зберігається в таємниці. Левицький — чи не єдиний наш режисер, котрий регулярно випускає розважальні україномовні фільми. Робить він це, старанно копіюючи штампи опрацьованих у Голлівуді жанрів — комедії, трилеру, хоррору. Мабуть, цього разу буде комедія, адже головного героя грає фронтмен популярної рок-групи DZIDZIO Михайло ХОМА, який, подейкують, заради ролі навіть підстриг свою знамениту бороду. А втім, такий поворот може спричинити і фільм жахів.
Початок прокату — з 7 березня.
2. АВТОРСЬКІ
«СІЧЕНЬ — БЕРЕЗЕНЬ» (міжнародна назва — Ugly, режисер — Юрій РЕЧИНСЬКИЙ, Україна — Австрія) — фільм, на який чекали три роки. Речинський (див. інтерв’ю з ним у «Дні» за 13.01.17) став відомим у 2013-му з документальною картиною «Хворісукалюди». Ugly — його повнометражний ігровий дебют. Світова прем’єра фільму відбудеться через півтора тижня на Роттердамському фестивалі в конкурсі повнометражних дебютів Bright Future.
«Січень — березень» знімався у 2014 — 1915 рр. у Кривому Розі та у Відні. Українському режисерові істотно допоміг його іменитий колега — австрієць Ульріх Зайдль — його компанія Ulrich Zeidl Filmproduktion виступила співвиробником Ugly. Оператори «Січня — березня» — номінанти минулорічного «Оскара» австрійці Вольфганг Талер та його син Себастьян Талер, а одну з головних жіночих ролей в «Січні — березні» зіграла зірка фільмів Зайдля, видатна європейська акторка Марія Ґофштеттер. Оригінальну музику написав композитор Антон Байбаков («Українські шерифи», «Євромайдан. Чорновий монтаж», «Крамниця співочих пташок», «Хворісукалюди»).
«Січень — березень» складається двома паралельними сюжетами. В Україні молоде подружжя потрапляє в автомобільну аварію. Чоловік на ім’я Юрій (Дмитро Богдан) змушений проводити час у лікарні в Кривому Розі біля своєї дружини, австрійки Ханни (Ангела Греговіч), котра одужує тяжко й повільно. Водночас у Відні мати Ханни, Марта (Марія Гофштеттер), поступово занурюється у розпад особистості, спричинений хворобою Альцгеймера. Слабке місце фільму — нерівний сценарій. Але й криворізькі, й віденські сцени зняті досконало, і вже зараз можна спрогнозувати, що низку призів обом операторам гарантовано. Не менш яскраве враження — від роботи Гофштеттер. У ролі розгубленої людини, на яку насувається забуття самої себе, вона болісно переконлива. Тож назва Ugly — знак спільності неблагополуччя. Потворою вважає себе Юрій, котрий твердить, що розучився відчувати. Потворність хвороби виснажує Ханну, Марту та їхніх чоловіків. Та все ж надія в цій історії є — любов і співчуття пробиваються крізь відчуження.
Вочевидь, українські глядачі побачать фільм улітку, на Одеському фестивалі.
«РІДНІ» (Віталій МАНСЬКИЙ, Україна — Німеччина — Латвія — Естонія) — це документалістська спроба осмислити немислиме — війну. Манський робить це через підкреслено особистий ракурс. Він приїздить з операторкою до своїх українських родичів, розкиданих по всій країні, в тому числі й на окупованих територіях — людей різних соціальних станів і фахів і, головне, геть різних переконань. Є фільми, де автор залишається відстороненим, тут же він постійно вступає в дію — запитаннями, коментарями, навіть сам з’являється у кадрі. Режисер не розслідує причини протистояння, не шукає винних. Натомість він намагається вловити момент розвалу звичної картини світу в свідомості пострадянських людей, відобразити, як вивихнута епоха руйнує одну конкретну родину. Інакше кажучи, прагне показати «свою особисту трагедію», про яку прямо говорить в останньому епізоді. Але його фільм — про рідних, які стали чужими.
Прем’єра в Києві відбудеться 27 січня в кінотеатрі «Жовтень», початок прокату — з 2 лютого.
«ГОЛОВНА РОЛЬ» (Сергій БУКОВСЬКИЙ) — простий проект. Режисер знімає фільм про свою матір, актрису Ніну Антонову, яка прославилася в чотирисерійному телефільмі «Варчина земля» (1969, режисер — її чоловік і Сергіїв батько Анатолій Буковський). Спогади, звичайно, служать основою історії: про батька, про розпорядок дня, про методи виховання, про минулі зйомки, про охолодження в стосунках сімейних пар. У дні сьогоднішньому — побутові клопоти: підбір суконь для публічного виступу, копання в фотографіях, у старих блокнотах, у родоводі, панічні пошуки батьківських орденів, репетиції вітальної промови на ювілейному вечорі в Будинку кіна. Буковський підкреслює роль-життя, зводячи до мінімуму ролі як роботу. Прямі відсилки до минулого матері — чорно-білі фото її юності, фрагмент із «Варчиної землі» — він заглушує шумом дощу, який, будучи цілковитою банальністю в будь-якому іншому місці, тут співзвучний загальній інтонації — тихому, але безперервному драматизму.
«ГОЛОВНА РОЛЬ» — СТРІЧКА СЕРГІЯ БУКОВСЬКОГО ПРО МАТІР КІНОРЕЖИСЕРА, АКТРИСУ НІНУ АНТОНОВУ / ФОТО З ОСОБИСТОГО АРХІВУ СЕРГІЯ БУКОВСЬКОГО
Ніна нарешті їде до Будинку кінематографістів, щоб перед залом показати себе — актрису до кінчиків усе ще красивого волосся. Але головна роль — тут і зараз, створюється на наших очах за допомогою підступно не вимкненої камери. Балаканина між справами, запалені з інстинктивною елегантністю сигарети, розмови з чоловіком на кладовищі й дитяче передражнювання з іграшковим хом’яком у квартирі, одним словом — досвід. Партія, грати яку неможливо і необхідно, яка почалася і скінчиться за межами оповіді, за межами титрів.
Фільм Буковського унікальний цією делікатною позачасовою оптикою, в якій сімейне стає видовищем, а приватні хроніки — заворожуюче ємним висловом. І в фільмографії самого режисера, і загалом в українській документалістиці це — безумовно, видатна картина.
Дата початку прокату поки що не визначена.
У РОБОТІ
«ЇЇ СЕРЦЕ» (Ахтем СЕІТАБЛАЄВ, Україна — Грузія) в основі сюжету має неймовірну історію Саїде Аріфової, котра під час нацистської окупації Криму врятувала 90 єврейських дітей. Як наголосив Ахтем Сеітаблаєв: «Особливість описаної у фільмі історії полягає в тому, що Саїде врятувала понад 90 дітей-сиріт, більшість з яких була євреями, двічі. Спершу — від нацистів, видаючи дітей за татар, а вдруге — від військ НКВД, які здійснювали депортацію кримських татар у 1946 р., довівши, що діти — євреї».
Зйомки фільму проходили в Україні, Грузії та Ізраїлі (Єрусалим). Акторський склад також є інтернаціональним. Згідно з планами режисера, прем’єра фільму має відбутися на річницю депортації кримських татар — 18 травня.
«ПРИПУТНІ» (Аркадій НЕПИТАЛЮК) — повнометражний дебют Аркадія Непиталюка, котрий з короткометражною трагікомедією «Кров’янка» отримав минулого року приз за кращий фільм Національного конкурсу на фестивалі «Молодість». «Припутні», згідно з задумом, — лірична комедія про звичаї нашої глибинки. На одній із автобусних зупинок Ніжина таксист Юра випадково натрапляє на молоду дівчину Свєту. Дівчина та її мати спокушають Юру певною сумою грошей на поїздку в далеке село Припутні. Цей короткий візит до Свєтиної бабці Зіни для жінок — щорічний обтяжливий обов’язок. Через неймовірний збіг обставин Юра змушений залишитися у селі. Жінки, зайняті з’ясуванням стосунків, нічого про це не знають. Режисер обіцяє «сімейні таємниці, одвічний конфлікт поколінь та... несподівану правду». Прем’єра очікується восени.
