«Успіх гостро пече, мов помилка»

25 грудня минуло 115 років від дня народження визначної української поетки і мисткині Галі Мазуренко. Кожен, хто захоче у просторі синкретичних смислів і метафор Галі Мазуренко (1901 – 2000) побачити конструкцію мистецького феномену, повинен пройти свій індивідуальний шлях психологічної адаптації до самої естетичної природи її творчості. Юначі й молоді роки життя цієї художниці і поетки були вкрай насиченими гострими колізіями, душевними драмами, що додало рокам життєвої зрілості відповідний чуттєвий матеріал для глибоких філософічних занурень. Загадка творчої екзистенції Галі Мазуренко не розгадана ще й досі, п’ятнадцять років по її смерті, при доволі частих покликаннях на її ім’я в літературознавчих і мистецтвознавчих монографіях. Інакше й не могло бути: субстанція підсвідомості, завдячуючи якій спрацьовувала «механіка» її поетичних та малярських практик, є надто суб’єктивованою для таких собі «оглядових екскурсій» зі сторони. І, тим не менше, залишена нею велика творча спадщина заохочує цікавість до неї, оскільки естетичний еквівалент реалізованих ідей є досить значним, а його контекст переростає суто національні (українські) культурні прикмети.

Малюнок Галi Мазуренко з авторського альбому  1994

УЧАСТЬ У БОРОТЬБІ ЗА УКРАЇНСЬКУ ДЕРЖАВУ

Народилася Галя Мазуренко в Петербурзі, в сім’ї російського поміщика Сергія Боголюбова та українки Єлизавети, зі спадкового козацького роду Мазуренків. Ще 24 грудня мати складала іспит своєму професору Лесгафту на курсах в Інституті ім. Барона Штігліца, а наступного дня народила доньку, хрещену як Галя. Хресною мамою новонародженої була Зінаїда Гіппіус, одна із найбільш яскравих постатей «серебряного века» російської культури. Натомість дуже швидко середовище становлення і розвитку маленької Галі перемінилося: батьки розлучилися, мати з донечкою повернулася в рідну Україну, на Катеринославщину.

Юна Галя вільно володіла французькою мовою, рано почала писати вірші. Перший із них присвятила темі України. Ранні навички в малюванні і скульптурі розвинула в приватній студії відомого місцевого художника-імпресіоніста В’ячеслава Корнєєва. У чотирнадцять років влаштувалася на роботу в музей Поля з багатою збіркою української старовини. Директор, визначний історик козацької доби Дмитро Яворницький, залучив її до скульптурної оздоби фасаду будинку (створення галереї портретів українських гетьманів), але патріотично налаштована Галя проситься до дядька на фронт Першої світової війни, а вже згодом віддається національно-визвольній справі в армії Симона Петлюри (відомо, що йому вона спеціально створила, і згодом вручила, статуетку козака, яку той мав біля себе як певний талісман). За участь у боротьбі за українську державу, «за бої і походи в складі Армії Української Народної Республіки в 1964 році була нагороджена «Хрестом Залізного Стрільця».  

Малюнок Галi Мазуренко з авторського альбому.  1995

ВАРШАВА, БЕРЛІН, ПРАГА, ЛОНДОН

Після завершення першої світової війни Галя Мазуренко потрапляє у Варшаву, далі в Берлін (там 1921 року експонує свою скульптуру на студентській українській художній виставці, поряд з Миколою Глущенком, Іваном Бабієм, Миколою Бутовичем, Федором Ємцем), а згодом переїздить до Праги. 1926 року виходить її перша поетична збірка «Акварелі». Тоді ж вступає до Української студії пластичного мистецтва, здобуває якісні професійні знання в іменитих живописців Івана Кулеця (модерніст), Сергія Мако (символіст), скульптора-анімаліста Костянтина Стаховського, графіка-віртуоза Роберта Лісовського. До того ж готує і захищає дисертаційне дослідження про психологію кольору у малярстві Вінсента Ван-Гога, співпрацює з літературними журналами «Літературно-Науковий Вісник» (Львів) та «Пробоєм» (Прага). У вкрай складному матеріальному становищі виходить заміж, але одразу після народження доньки розлучається. Мати переконує її в доцільності виховання дитини в Україні, щоб сама Галя продовжувала необхідну їй мистецьку і філософську освіту. З донькою вона більше не бачитиметься: 1937 року до неї прийде звістка про арешт і розстріл матері, Єлизавети Мазуренко, й про трагічну долю доньки Марини… Лише наприкінці свого життя, в Лондоні, Галя Мазуренко довідалася, що доньку врятував від загибелі сусід матері, і що вона виростала в чужій родині під прибраним прізвищем Гончарова.

Але такими складними перипетіями життя Галі Мазуренко не вичерпалося. У 1930-х роках вона виходить заміж вдруге, і народжує двох дітей (доньку і сина) від літературознавця-русиста Байкова. Побутові труднощі не припинялися до самого 1939 року, коли розпочалася нова війна. З двома маленькими дітьми переживши бомбардування Праги, після завершення Другої світової війни вона зі сім’єю переїздить до Лондона, де починає активно працювати на літературній і мистецькій ниві. Лише від 1961 по 1973 рік відбулося 9 персональних виставок Галі Мазуренко у США, Ісландії, Уельсі, Пакистані, в самому Лондоні. Переважна більшість творів — акварелі, аркуші, виконані мішаною технікою, в окремих випадках — емалі. Окреслюючи їх жанрово, можна виділити настроєві і символічні пейзажі, квіти й анімалістичні мотиви, начерки психологічних портретів, містичні сцени. Власним коштом у Лондоні вона випускає книги своїх поезій, часто ілюструючи їх своїми рисунками. Найбільш відомими з них стали збірки «Ключі» (1969), «Зелена ящірка», «Скит поетів» (1971), «Три місяці в літері життя» (1973), «Північ на вулиці» (1980), а також автобіографічна повість «Не той козак, хто поборов, а той козак, хто «вивернеться» (1974).

Обкладинка авторського альбому малюнкiв i текстiв Галi Мазуренко. 1994

«В КАЛОШІ ЩАСТЯ» ТВОРИЛА «СВОЄ ОТОЧЕННЯ»

Поезія і малярство були постійними супутниками творчих реакцій Галі Мазуренко на життя. В смислових означеннях морально-етичних вартостей людини вона завжди шукала суб’єктивованих інтерпретацій життєвих явищ і понять, без боязні зазирнути всередину своєї унікальності і вірити інтуїції, куди б вона не заводила. Вона любила розрізняти людські характери й входити в різні психологічні стани, загострювати свої оцінки знайомих. Для неї якби не існувало жодних «академій», які б втягували у якусь традицію чи школу. Якщо частину малюнків за природою творення і можна кваліфікувати як імпресіоністичні, то цілий ряд інших, зокрема доданих до поетичних збірок, це глибокі (і в сенсі філософської інтерпретації світу, і в сенсі несучої думку художньої форми) та самоцінні згустки поетичної енергії тої ж самої Галі Мазуренко-поетеси. Її мистецтво не передбачало для глядача спочинку; швидше воно пропонувало мандрівку в ущелинах власної пам’яті, сумнівів і страждань душі і тіла. Хто переймається, за рекомендаціями її мистецтва, своїми ж власними переживаннями, той усвідомить тематичний універсалізм мистецької, поетичної творчості Галі Мазуренко, задумається над питаннями людини і часу, двоїстості людської сутності, різномасштабності світу...

Синкретична природа творчого мислення Галі Мазуренко мала кілька філософських і методологічних похідних. Ще з молодих років вона захопилася езотеричним вченням своєї співвітчизниці Олени Блавацької, до якої нераз апелювала в своїх поетичних творах. Пізніше вона захопилася літературними феноменами Миколи Гоголя та Федора Достоєвського, здійснюючи власні студії над поведінковою сферою життя людини, а також над природою деструкції. Окрему увагу приділяла творчості Тараса Шевченка і Лесі Українки як носіїв стихії «української душі». У роках зрілості до цього кола інтересів Галі Мазуренко долучились і різні філософські школи Сходу (найперше Індії), а в площині формотворчості – експресіонізм, сюрреалізм та екзистенціалізм (останній, як одна з провідних філософських течій, закріпилася в поетичних і малярських практиках авторки в самій суті синтаксису і морфології авторефлексій).

Рисунок Галi Мазуренко з авторського альбому  1994

Саме тому ні живопис, ні графіка, ні поезія Галі Мазуренко не потребують розлогих коментарів. У кожній своїй автономній структурі її твори є сплавом чуттєвості, певних уламків емоційної свідомості, а також ірраціонального «натиску», трансформованого у візуальний або вербальний образ. Десятиліттями сидячи в своєму скромному помешканні у Лондоні на Belsize square, мисткиня розбудовувала свій унікальний образний світ, і, як написала в одному вірші, «в калоші щастя» творила «своє оточення». Крім тисяч малюнків, картин та емалей, сотень віршів (частина з них написана англійською мовою) і сторінок своїх ексклюзивних альбомів з записами вражень і споминів, вона виховала чимало своїх учнів – відвідувачів власної мистецької студії «Tuesday group». Відійшла у Вічність 27 травня 2000 року, залишивши по собі масштабний морально-ціннісний імператив, частково сформульований словами: «У філософії мене найбільш цікавить моральна сила людини... Моральна висота стійкої людини, що не кланяється перед обставинами, була завжди для мене натхненням до праці».