Віртуляндія – країна майбутнього!

Абсолютна більшість із них у традиції консервативного театру -  «переспіви» відомих казок і відомих героїв, переважно іноземних і розважальних. Так, ніби в країні все спокійно, немає війни, а живий світ казки залишився в минулому бабусь! Тому про одну з них – оригінальну,  українську і навдивовижу актуальну - хотілося б розповісти окремо.

«Казкові пригоди у Віртуляндії» у МЦКМ (Жовтневий палац) – це перш за все масштабне цікаве яскраве музичне дійство, яке говорить із дітьми сучасною мовою із новітніми мультимедійними технологіями про сучасну проблематику. Саме ту, страхітливу, яка постає з реальності і екранів телевізорів, але мовою казки, дивовижних образів, легкого гумору і з вірою в перемогу добра.

Вистава поєднує простір дійсності, віртуальну реальність комп’ютера з давніми й новітніми міфами. Складна структура існує не лише на папері, а й у сценічному просторі, де взаємодіють живі та анімаційні персонажі, використовуються екрани і 3-D трансформери. Показово, що вистава створена незалежним театральним об’єднанням «Доміно-Арт», а вся постановочна команда – жіноча (автор Неда Неждана, режисер Ірина Зільберман, художник Наталія Клісенко, композитор Вікторія Васалатій). Варто зауважити, що прем’єра була благодійною – для діток біженців та воїнів АТО. Гадаю, цим дітям було особливо важливо побачити цю казку.

За сюжетом, звичайний  хлопчик Андрій, який любить комп’ютерніігри, потрапляє у віртуальну реальність, де страшні монстри стають реальними. Країну Часу захоплюють воєнізовані потвори, які повертають час у зворотній бік і саджають короля Годину за грати. Якщо не звільнити країну, люди втратять свято і можливість іти в майбутнє, а покоління дітей взагалі може зникнути. Андрій разом із принцесою Хвилинкою та іншими героями проходять різні випробування, проходять через річку Забуття, відшукують країну Чаклунів, і сіють зуби дракона, з яких виростають воїни-козаки і допомагають звільнити країну Часу від злих потвор. У цій дивній реальності гри навіть абсурдний персонаж комп’ютерної мишки, яка втілювала одночасно форми пристрою та реального звіра, сприймався органічно, а трійця головних монстрів - чаклунка Монстрела та її ад’ютанти Крутяк і Гальмо – зі страшних перетворилися на кумедних, яких лякає традиційна Коза (чи Козел) і яких можуть перехитрити навіть маленькі дівчатка – фрейліни Секундочки. Форма казкових потвор і драконів, а також гумор захищає дітей від страху, який постає з реального життя і екранів телевізорів, дає надію на перемогу. Адже те, що відбувається з країною – це також спроба повернення у тоталітарне минуле, час сталінізму і фашизму, дику ностальгійну реальність «зомбі совка».

Юне покоління, звикле лише до віртуальних битв, раптом опинилося у реальності, страшнішій багатьох трилерів, і вимушено переживати справжню війну. Сцена святкового Майдану і замку, який заполонили темні воїни, вимагаючи розходитись під страхом арештів, дуже точно навіть візуально резонує з подіями на Майдані чи захопленнями будівель терористами і окупантами у містах Криму і Донбасу…

Пророчою стала і сцена проходження річки Забуття – не можна забувати про  страшні сторінки історії, інакше, є ризик пережити їх знову. Герої не вбивають Дракона, а стають на захист маленького Дракончика, захопленого монстрами, саме тому мама Дракониха дарує їм молочні зуби сина. Власне, наше воїнство також постало від бажання стати на захист слабшого, подолання несправедливості, так,ніби зерна козацького духу проросли у нових поколіннях, аби порятувати від нових загарбників і яничар.

Найцікавіше, що п’єса була написана  до початку всіх цих подій, і виявилася пророчою! Остання сцена мала відбутися на тому самому Майдані під ялинкою, яка перетворилася на криваву «йолку», і постановники перенесли її… до Софійського майдану, саме туди, куди вона згодом «переїхала» в реальності, і де їй, напевне, значно краще. Цікаво, що ці підтексти прочитувалися не лише дорослими, але й дітьми! Коли йшли з вистави повз алею «Небесної сотні», і згадували минулі події, 7-річний син процитував слова чаклуна з казки про майбутнє на Донбасі: «Добро обов’язково переможе!»…