Як це було...

Стіни затишного залу Київської філармонії наскрізь просякнуті музикою. Якби вони могли говорити, не вистачило б і 1001 ночі для дивовижних розповідей про приголомшливих диригентів, музик, композиторів, вокалістів. Афіші, які анонсують концерти, прикрашали імена світових і українських зірок, чиє мистецтво приголомшувало не одне покоління вдячних слухачів у всіх кінцях світу. Концерт Джошуа Белла, на думку багатьох провідних світових ЗМІ, скрипаля №1 серед молодого покоління, став суперподією для українських гурманів від музики.

Ця подія стала можливою не лише завдяки самому музикантові, час якого розписано на роки вперед, не лише амбасаді США в Україні і особистій участі в організації гастролей пана амбсадора — Джеффрі Пайєтта; всіх їх, як і багатьох меценатів, які «підставили плечі» цій ідеї, «заразила» своїм ентузіазмом молодий диригент Тетяна Калініченко. New Era Orchetstra, засновником і арт-директором якого вона є, з 2007 року не лише популяризувала в Україні академічну музику, часто маловідому, або забуту, але й активно інтегрує нашу країну до міжнародного музичного простору.

І цього разу програму концерту було скомпоновано з творів композиторів різного часу, різних напрямків і різного ступеня популярності — від Норберта Бургмюлера, Карла Вебера та Каміля Сен-Санса, до Миколи Римського-Корсакова та Петра Чайковського.

Саме скрипковий концерт останнього заграв новими гранями у виконанні Джошуа Белла. Це сталося завдяки віртуозному володінню технікою, глибокому зануренню до смислових напівтонів твору, незвичайній чарівливості виконавця і його чудовому інструментові, яким Джошуа дуже дорожить і пишається, — скрипці Страдіварі.

— Ця скрипка, говорить музикант про свій інструмент, — особлива з різних поглядів. Мене охоплює трепет, коли думаю, скільки дивовижних людей тримало її в руках і скільки чуло. Коли граю в Ізраїлі, з їхнім філармонічним оркестром, мене завжди зачіпає думка про те, скільки зараз у залі прямих нащадків тих музикантів, яких Губерман урятував від вірної смерті в газових камерах, збираючи гроші на концертах, де він виступав з тим же інструментом, що зараз у мене в руках. Щодня. Хто знає, скільки ще пригод випаде цій скрипці в майбутньому? Люди поза сумнівом захоплюватимуться її звуками багато років опісля мене. Але доки я тут, то вважаю, що мені немислимо поталанило бути її охоронцем. І ще — я щасливий сьогодні вперше бути в Україні і дарувати музику вам...

Це був незабутній вечір. Залишається додати, що йому передували 2,5 роки складних перемовин, які увінчалися успіхом, завдяки приватній ініціативі.