«Затятий космополіт»

Якщо українською мовою «запитати» у Google, що він знає про польського українця — візантолога світового рівня Ігоря Шевченка, можна отримати у відповідь лише кілька посилань, серед яких радіо «Свобода», часопис «Ї» та всезнаюча Вікіпедія. Окрім спеціалістів-візантологів, більшість не лише пересічних українців, а й науковців та журналістів необізнані з життям цієї людини, яке, втім, небезпідставно можна вважати приводом для національної гордості.

Ігор Шевченко, науковець світового рівня, чи не єдиний українець, який став професором найкращих університетів США — Гарвардського, Колумбійського та Прінстонського, почесним доктором Варшавського та Люблінського католицького університетів, членом Польської академії умінь у Кракові (він та Ярослав Ісаєвич — єдині українці, які отримали такий титул). А з огляду на кількість мов, якими володів Ігор Шевченко, його вважають другим Агатангелом Кримським. У сусідній пострадянській Польщі українець Ігор Шевченко, що пішов з життя трохи більше ніж рік тому, вважався живою легендою.

Нещодавно польський культуролог, дослідник кіно, аспірант Ігоря Шевченка у Гарвардському університеті Лукаш Ясіна видав книгу-розмову зі своїм учителем «Затятий космополіт». Це одна з найсвіжіших публікацій, присвячених вченому. До 91-шої річниці з дня народження Ігоря Шевченка, яка минула 10 лютого, журнал «Український тиждень» спільно з книгарнею «Є» організували зустріч-презентацію з автором книги «Затятий космополіт» Лукашем Ясіною. «День» публікує найцікавіші фрагменти цієї розмови.

ВИХОДЕЦЬ ІЗ ВІРТУАЛЬНОЇ УКРАЇНИ

Хоча назва книги містить певний натяк на інтернаціоналізм, Ігор Шевченко, чиї батьки були киянами, завжди пишався своїм наддніпрянським походженням. Але народився він неподалік Варшави у містечку Радість, куди родина «петлюрівця» змушена була емігрувати після більшовицької інтервенції в Україну. Становище емігрантів з УНР у Польщі було значно кращим, аніж «місцевих» галицьких українців — вони не почувалися тут людьми другого сорту, оскільки Польща вбачала в УНРівцях союзників у боротьбі з Радянським Союзом. Відтак Ігор Шевченко мав можливість навчатися в одній з найкращих шкіл Польщі — ліцеї ім. Адама Міцкевича у Варшаві, де досконало вивчив польську мову, яку, до речі, самі поляки вважають складним предметом. Водночас, перебуваючи у середовищі українських емігрантів, Ігор Шевченко виховувався у своєрідній віртуальній Україні, яка на той час духовно руйнувалася в Україні реальній (у книзі Лукаша Ясіни опублікований дитячий спогад Шевченка про те, як він сидів на колінах у другого президента УНР Андрія Левицького).

СТУДЕНТ УСІЄЇ ЄВРОПИ

В Ігоря Шевченка було дивовижне вміння вчитися, якого сьогодні бракує багатьом українцям. Він вивчав класичну філологію в Карловому університеті у Празі, куди переїхав на початку Другої світової війни, навчався в Українському вільному університеті. Саме під впливом празьких друзів Шевченко перейнявся візантологією. У свої тридцять років він, уже перспективний візантолог, одночасно навчався в університетах у Лювені (Бельгія), Парижі та Брюсселі. Німецька школа візантології вважається найкращою у Європі, і саме її адептом став Ігор Шевченко.

Але для українців важливо не тільки те, що Ігор Шевченко був вченим світового рівня (він є автором близько 150-ти праць з візантології). Його духовна позиція, життєвий шлях є безпрецедентними свідченнями того, як українцям бракує якісної освіти.

Лукаш Ясіна переконаний, що Ігор Шевченко належав до небагатьох із тих людей, які мають абсолютно модерні погляди на речі і при цьому опираються на власні національні корені.

Сьогодні Ігоря Шевченка більше знають і цінують у Польщі, ніж на його батьківщині. Хоча перед колапсом Радянського Союзу він став закордонним членом Академії наук УРСР, чому страшенно дивувався, адже таким чином українці визнали його іноземцем. Польські видавці почали публікувати наукові праці Ігоря Шевченка ще з 1960-х років. Причому особливо популярні не так його праці з візантології (Шевченко сам вважав, що мільйони не мусять знати спеціалістів такої вузької галузі), як його книги «Польща в історії України» та «Україна між Сходом і Заходом», яка, між іншим, видана в Польщі й українською. До речі, Ігор Шевченко не наполягав на перекладі своїх книг, оскільки вважав, що якщо хтось зацікавиться певною працею, то вивчить і мову оригіналу.

Ігоря Шевченка небезпідставно порівнюють з Агатангелом Кримським. Окрім української та польської, він знав російську (але у спілкуванні з росіянами надавав перевагу англійській, а перебуваючи в Україні, спілкувався рідною мовою), французьку, німецьку, італійську, іспанську, грецьку, староєврейську, латину. Ще під час навчання Шевченко переклав на українську книгу Джорджа Орвела, яка за його перекладом вийшла під назвою «Колгосп тварин». Англійську він вивчав, укладаючи польсько-англійсько-український словник. А в свої 84 роки міг за два дні перекласти з давньої мови 36 сторінок тексту з коментарями.

Ігор Шевченко надавав великого значення відносинам українців та поляків, оскільки вважав ці народи дуже близькими. Водночас вчений гостро критикував і поляків, і українців. Але якщо у польському Кракові його критику зустрічали оплесками, то в українському Львові — мовчанкою. Попри те Ігор Шевченко надзвичайно емоційно ставився до України. У Гарварді разом з Омеляном Прицяком він створив Український науковий інститут. До України вперше приїхав 1970 року, а після того — 1990-го. Радів, що на вулицях Києва починає звучати українська мова. Водночас переймався тим, що сучасна Україна далеко не завжди розвивається у правильному напрямку, що політики можуть за десятиліття знівелювати зусилля попередніх поколінь. Вважав, що найбільше українцям перешкоджають радянська ментальність, якої вони ще не позбулися, неприйняття України Європою та вмілий підхід до ситуації «найвидатнішого сучасного політика» Володимира Путіна. Як подолати ці перешкоди? Відповідь шукайте у життєвій позиції Ігоря Шевченка...