Свобода не може бути частковою.
Нельсон Мандела, південноафриканський державний і політичний діяч

Несотворенні фрески Марії Юнак

Маловідомі сторінки життя та творчості учениці Михайла Бойчука
13 березня, 2014 - 16:26

Марія Юнак уникла долі свого Учителя та старших колег, але її життя не оминула страшна тінь репресій, що випали на бойчукістів, які залишились у Києві. Звинувачення у націоналізмі та формалізмі вплинули на те, що мисткиню не прийняли до Спілки художників, вона не отримувала «перспективних і грошовитих» замовлень, її ім’я не увійшло ні в більшість історій українського мистецтва та словник художників України. Але найстрашнішим було те, що її  — художника-монументаліста — не допускали до участі у фрескових розписах, про які вона мріяла все своє життя...

Народилась майбутня художниця  15 лютого 1902 року у Києві по вулиці Фундуклеївській в будинку Колегії Павла Галагана, де її батько займав посаду «технічного служителя». Вихована в працьовитій українській козацькій родині, Маруся  «першою ученицею» завершує навчання у чотирикласному реальному училищі   й 1914 року була прийнята до київської жіночої гімназії ім. св. Кн. Ольги.

Ставна і струнка, молода козачка Маруся Юнак, після закінчення із відзнакою гімназії, 1920 року вступає до Української академії мистецтва, де одразу ж була зарахована в майстерню монументального малярства професора Михайла Бойчука.

«ДІВЧИНА В ХУСТИНІ». 1921 р.

«Атмосфера академії мистецтв, яскрава, колоритна особистість вчителя..., можливість дізнаватись надзвичайно багато про історію і мистецтво народів світу кожен день відкривати для себе щось нове у законах творчості,  — пише київський мистецтвознавець В. Рубан, — окрилювали, примушували не помічати голоду, тяжкого часу боїв та нападів банд. Бойчук, сам глибоко відданий мистецтву, наділений блискучим даром організатора і педагога, підкоряв молодь полум’яними проповідями присвячувати мистецтво народу, творити для нього красу.»

Сама Марія Юнак у  «Автобіографії» доповнює, що до садочка біля одноповерхового будинку на Татарці, де проживав професор,  «Михайло Львович часто запрошував декількох студентів..., показував цікаві книги, аналізував художні твори, переглядав наші ескізи». А поруч — «на жарівні — велика миска з вишневим варенням... —  весело було».

«КАЗКА». 1921 р.

Для учнів Бойчука будинок на Татарці був не лише місцем зустрічей з улюбленим Вчителем та його друзями, а й аудиторією та рисувальним класом, а часом — і житлом. Про ці чудові  часи на «світлому острівку»  у неспокійному Києві згадують О. Павленко та М. Юнак. .

 У тяжкий період початку 1920-х років багатьом студентам доводилося не лише вчитись, а й працювати. Юнак влаштувалася у поштову контору,  а з лютого 1922 року — секретарем-друкаркою у Інституті пластичних мистецтв. Ректор навчального закладу  Іван Врона часто підкреслював, що у нього друкарка «вищої категорії і з вищою освітою».

Навчання й роботу для «виживання» працьовита Маруся зуміла поєднати  з творчою працею — восени 1921 року вона взяла участь у другій звітній виставці академії мистецтва, представивши твори  «Дівчина в хустинці» та «Казка». Як вважає дослідниця творчості художниці Валентина Рубан, можна припустити, що Юнак також брала участь «в оформленні Київського оперного театру до перших революційних свят та Всеукраїнського з’їзду представників волосних виконкомів весною 1921 року, а також у створенні серії портретів діячів кооперативного руху для Київського кооперативного інституту».

«УКРАЇНКИ». 1921 р.

 1927 року мисткиня завершила навчання у Київському художньому інституті, але диплом захистила лише 1929 року, тому що  «разом із групою старших учнів» виїжджала до Одеси, де під керівництвом професора Бойчука всі працювали над розписами санаторію на Хаджибеївському лимані. Юнак на торцевій стіні клубного залу виконала портрети Т. Шевченка та І. Франка, що «вписувались у загальний ансамбль розписів».

Після захисту диплома художниця залишилася асистентом професора у майстерні М. Бойчука.

Згодом художницю запросили до участі в розписах Червонозаводського театру в Харкові. Невідомо, в яких фресках брала участь М. Юнак, але це були останні твори як бойчукістів, так і самої мисткині в царині монументального малярства. Через рік їх усіх оголосять «ворогами народу».

Завершувався 1937 рік. М.Бойчука і найближчих учнів уже не було в живих, киян О.Бізюкова, К.Гвоздика, О.Кравченка — репресовано, А.Іванова, О.Павленко та О.Сахновська — у Москві, С.Колос у Ленінграді, решта — невідомо де...

У березні 1947 року, за допомогою давніх друзів, зокрема, Г.Довженка, вона влаштовується «художником-автором» в Інститут монументального живопису і скульптури Академії архітектури УРСР, де створює низку «станкових» фресок (до монументальних розписів її, «бойчукістку», усе ж не допускали) — «Голова дівчинки» (1948), «Зварниця» (1968), «Заочниця» (1969) та ескізів нездійснених розписів —  «Сум», «Жінка в саду», «Жіночий портрет» (1968—1972). Однак спроба вступу до Спілки художників УРСР завершилася крахом: «бойчукістці» М.Юнак відмовили з єзуїтською хитрістю —  через «відсутність монументальних робіт»..

Художниця відшукала своїх давніх знайомих, листується  з подругами А.Івановою, В.Кутинською та Є.Овсієнко. В цих листах — спогади про  Вчителя та його учнів, творчі поради, розповіді про окремих художників, моральна підтримка одна одної..

«Будьте здоровенькі, Марусечко, смотрите веселей. Выше голову, еще повоюем на этом свете...», — це були слова з останнього листа А.Іванової, у серпні 1972 року вона померла. Смерть старшої товаришки, людини, попри тяжку хворобу, діяльної та до кінця вірної принципам високого мистецтва бойчукізму, тяжко вразила художницю. Так «обірвалась одна із останніх міцних ниток, що довгі роки зв’язувала М.Юнак з минулим, вселяла у неї віру і оптимізм».

 Останньою творчою роботою художниці, яка принесла їй радість творення, стали чотири метрові фрески «Пори року», виконані у 1975—1976 роках на стінах дачного будинку її давньої подруги Віри Кутинської в Тарасівці біля Києва.

Як писала В.Рубан: «це були останні роботи... в техніці фрески, прощання з монументальним малярством..., а по суті це було прощання із самим життям». 1серпня 1977 року Марії Юнак не стало.

Ярослав КРАВЧЕНКО, кандидат мистецтвознавства. Фоторепродукції картин надано автором
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments