Хто не береже честі своєї рідної мови, той підкопує основи своєї нації.
Іван Огієнко, український вчений, єпископ, митрополит УАПЦ, предстоятель УГПЦК, політичний, громадський і церковний діяч, мовознавець, лексикограф, історик церкви, педагог

Козир — газ

13 грудня, 2005 - 00:00

Німецький філософ, який помер ще в рік скасування кріпацтва в Росії, схоже, якоюсь мірою передбачав нинішню газов у суперечку між колишньою Російською імперією й Україною, коли писав: «Не маючи змоги обмінюватися думками, люди перекидаються картами». Ця думка — перша, що зринає в голові, коли знайомишся з окремими висловлюваннями в ході інформаційної війни, яка триває між двома країнами з приводу газових цін.

Так, російський політолог, директор інституту політичних досліджень, член Громадської палати при президентові РФ Сергій Марков, тобто людина в цій суперечці аж ніяк не випадкова, пропонує частину коштів, отриманих унаслідок продажу російського газу Україні за міжнародними цінами, спрямувати на підтримку українських неурядових організацій. Цих газових грошей ще й немає, жодні угоди стосовно них ще не підписані, а їх уже намагаються використати проти самої ж України. «Частину коштів, отриманих унаслідок підвищення цін на газ Україні, нам необхідно пустити на підтримку неурядового сектора (читай: проросійських лобістських структур. — Авт. ) в Україні», — заявив у суботу Марков, перебуваючи в Криму на конференції «Після виборів-2004, перед виборами-2006 — кримський погляд».

Які думки протиставляє цій картковій грі, де єдиний козир — газ, наша країна? Учора, наприклад, стало відомо, що Олексій Івченко, після того, як був звільнений із посади першого заступника міністра палива й енергетики України — голови правління НАК «Нафтогаз України» у зв’язку з ліквідацією цієї подвійної посади, новопризначений головою правління НАК «Нафтогаз України». Цей хід може свідчити насамперед про те, що Україна й надалі твердо відстоюватиме національні інтереси. Хоча не може не викликати здивування справжня причина його звільнення з посади заступника міністра саме в розпал українсько-російських газових переговорів. Не виключено, що таке рішення послугувало для наших візаві чи сигналом про внутрішні розбіжності в українській переговорній команді, чи про те, що влада не розділяє позицій Івченка. Інакше нащо було поспішати з цією кадровою транзакцією? І чи знайдеться в нас новий успішний головний переговорник такого рівня?

Голова Верховної Ради Володимир Литвин вважає однією з причин виникнення проблем у переговорах із Росією про поставки природного газу відсутність із української сторони переговорників, які вміють домовлятися. Спікер наголосив, що це питання обговорювали в ході його візиту 6—7 грудня до Російської Федерації під час зустрічей із президентом Росії Володимиром Путіним, керівниками обох палат російського парламенту Сергієм Мироновим і Борисом Гризловим, а також представниками російського уряду. «Я був змушений порушувати це питання (про українських переговорників? — Авт. ), хоча це не є проблемою законодавчого органу», — сказав Литвин, не пояснивши при цьому, чому питання про переговорників треба обговорювати з іншою стороною. Та що вони можуть вдіяти, якщо перші особи нашої країни готові відступити? Ось і наш спікер, немов би він на іншому боці, запитує: чому Європа купує російський газ за ціною $250, а Україна — за ціною $50, і це зважаючи на те, що Україну визнали країною з ринковою економікою?

Неоднозначні заяви прозвучали цими днями й із РНБО. Вельми доречною здається пропозиція створити національне агентство України з енергозбереження з високим статусом. Секретар РНБО Анатолій Кінах при цьому вважає, що «всі повинні мобілізувати і ресурси, і кадри для її реалізації». Але одразу Кінах заявляє, що Україна готова поступово перейти з Росією на прозорі фінансові розрахунки за природний газ і його транспортування. І хоча провідним словом тут має виглядати «поступово», не виключено, що інша сторона вловила тільки слово «готова».

А поки ми публічно шельмуємо власних переговорників, російський «Газпром» продовжує кидати козирі. Заступник його глави Олександр Медведєв викинув на стіл переговорів велику, але «краплену карту». Він вважає, що ринковою ціною газу для України є $230 за тисячу кубометрів, а $160 він уже назвав мінімальною ціною, запропонованою на наступний рік для України. А його шеф Олексій Міллер уточнив: «Газпром» працюватиме на ринкових принципах з усіма іноземними партнерами, без винятків. Загальні ринкові принципи використовуватимуть і в Білорусі, ми довели це минулого року, добившись підвищення цін поставок газу. Я думаю, що цієї історії не забули i в Україні». Далі пан Міллер пояснював, чому газпромівські ціни для Білорусі не настільки кусаються: адже триває створення союзної держави. Але головне все-таки, напевно, в тому, що білоруська труба належить «Газпрому» на правах власності, а земля під ним — у довгостроковій оренді. Ще трохи — і «Газпром» матиме контроль над усією газотранспортною системою Білорусі. Ось чого, мабуть, добиваються й від України. Але сила і правда — це ж аж ніяк не одне і те саме. Чи не так, брате?

КОМЕНТАРI

Дмитро ЛЕОНОВ, директор Українського інституту розвитку фондового ринку:

— Вектор розвитку України визначено цілком конкретно: це СОТ, Євросоюз і НАТО. Росія поступово втрачає зони впливу, що географічно знаходяться на її кордонах. Таким чином втрачається буфер, і в державній політиці в таких випадках застосовують усі можливості для зниження ризику. У цьому випадку це робиться через економічні методи впливу. Сьогодні вже ніхто не приховує, що вступ України і Росії до СОТ — це біг наввипередки. Той, хто вступить першим, диктуватиме свої умови. Стосовно НАТО, то мілітаризованість його сприйняття підвищує й ризики. У даній ситуації частка суб’єктивізму в прийнятті рішень — особливо коли вони публічні — велика, і це може робитися також із розрахунку на електорат. Що стосується наслідків загострення міждержавних відносин, то можливий наступний виток за принципом око за око. Я маю на увазі передусім пропорційне підвищення Україною плати за транзит газу. Однак думаю, що до цього все ж не дійде і буде знайдено компроміс. Але, на мій погляд, це не буде еквівалентне рішення: ми все одно не компенсуємо підвищення Росією ціни на газ.

Незважаючи на те, що протягом понад десяти років економіки України і Росії працюють самостійно, в Україні не приділяють належну увагу енергозбереженню, хоч у нас досить енергоємні виробництва. Тому збільшення вартості енергоносіїв автоматично призведе до зростання собівартості продукції.

Олександр НАРБУТ, заступник голови Союзу платників податків України:

— Основною причиною загострення напруженості є геополітичний курс України на інтеграцію до Європи, що означає вихід з поля економічного й політичного впливу Росії. Це викликає у Росії бажання вибудувати відносини з Україною на новій, прагматичнішій та економічно вигіднішій для неї основі. Можна сказати, що Україна певною мірою сама підштовхувала до цього Росію. Це і заяви про участь в ЄЕП лише в тій частині, що стосується зони вільної торгівлі й не суперечить євроінтеграційним спрямуванням України, й заяви про потенційній готовності перейти до розрахунків за газ у грошовій формі й так далі. Якщо й надалі Україна проводитиме неструктуровану, недостатньо активну політику щодо гармонізації наших відносин із Росією, то це може істотно вплинути на соціально-економічну ситуацію в Україні. Високі ціни на газ так чи інакше визначатимуть ступінь конкурентноздатності вітчизняної продукції та впливатимуть на потенціал цілих галузей, передусім металургії. Звичайно, й можливості бюджету з фінансування соціального розвитку значно зменшаються.

Для виходу зі становища, що склалося, необхідно, насамперед, виробити стратегію економічних і політичних відносин із Росією. Найближчим часом її треба обговорити на засіданні Ради національної безпеки й оборони. Що може лягти в основу цієї концепції? Для цього необхідно проаналізувати весь комплекс проблем і спробувати поєднати їх з тими козирями, що є в наших руках.

Петро ІЖИК, «День»

Віталій КНЯЖАНСЬКИЙ, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ