Резолюція Європарламенту з українського питання
Під час останнього пленарного засідання в Страсбурзі Європарламент ухвалив термінову резолюцію щодо поточної ситуації в Україні, і зокрема, щодо поширення випадків відкриття кримінальних справ проти колишніх членів уряду та інших помітних діячів, які все частіше стають об’єктом цікавості з боку прокурорів та судів.
Звісно, немає нічого неприродного в тому, щоб органи правопорядку цікавилися колишніми міністрами, а інколи — щоб проти них і висувалися обвинувачення. Проте видається дивним, коли новий уряд — чи це чинний уряд в Україні, чи в будь-якій іншій країні світу — знаходить підстави для звинувачення в можливих порушеннях закону декількох міністрів, колишнього прем’єр-міністра і колишнього президента.
Саме цих справ і стосується резолюція Європарламенту, яка привертає увагу української влади до необхідності забезпечити законність і прозорість подібних розслідувань. Так, щоб не було жодної підозри, що правосуддя працює на користь якоїсь певної політичної сили.
Українська судова система не може похвалитися гарною репутацією в світі. Через що ж створюється таке враження? Наприклад, через підприємців, поводження влади з якими не має нічого спільного з серйозним ставленням до принципу приватної власності.
У процесі ухвалення резолюції з українського питання посварилися два головні політичні угруповання в Європарламенті — але не через загальну ідею цього документа, а через те, як ці проблеми вирішуються в європейській політиці України. Соціалісти хотіли уникнути ситуації, в якій деякі приклади ставлення до колишніх урядовців уплинули б на великий історичний процес, що має на меті наблизити Україну до Європи. Нещодавні події в Україні не повинні стати приводом призупинити або відкласти європейські прагнення України. Європейська народна партія (ЄНП) зайняла непохитну позицію, яка — завдяки наявності в ЄНП парламентської більшості — стала офіційним документом Європарламенту.
Як і мої однопартійці з СД (соціал-демократи), під час перемовин з ЄНП я наголосив, що ці справи потрібно пояснити, але не зривати важливі переговори. Очевидно, що нас непокоять ці події. Але наша готовність підтримати європейські прагнення України повинна підказати нам м’якший тон і зосередитися на суті справи, а не лише на конкретних прикладах окремих осіб.
P.S. Не так давно міністр Луценко, який зараз перебуває у в’язниці, попросив мене звернути увагу на його справу. У коло моїх обов’язків не входить вирішувати, чи підтримає суд звинувачення, чи ні. Але в одному я впевнений: ув’язнення — це найжорстокіший запобіжний захід у кримінальному переслідуванні. Я вирішив звернутися до повноважних судових органів з проханням розглянути мою особисту гарантію як аргумент для звільнення міністра Луценка і надання йому можливості вільно відповідати перед судом, де — мені дуже хочеться вірити — він доведе свою невинуватість.
