Обирати собі уряд має право лише той народ, який постійно знаходиться в курсі того, що відбувається
Томас Джефферсон, видатний політичний діяч, дипломат і філософ епохи Просвітництва, один з авторів Декларації незалежності США, 3-й президент США в 1801-1809 роках

Сергій Шемет. «Генеральний писар»

гетьмана Павла Скоропадського
21 липня, 2021 - 16:06
БРАТИ СЕРГІЙ (ЗЛІВА) ТА МИКОЛА ШЕМЕТИ В ОЛЕКСАНДРІВЦІ НА ЛУБЕНЩИНІ (1910 Р.). СВІТЛИНА З АРХІВУ В. Ж. ШЕМЕТА (ЮЛІХ, ФРН)

Сергія Шемета можна по праву назвати «генеральним писарем» гетьмана Павла Скоропадського. За аналогією з вищою службовою особою, яка вела справи гетьманського уряду в Україні у XVII–XVIII століттях, керувала Генеральною військовою канцелярією, брала участь у переговорах з іноземними посланцями, вела дипломатичне листування. Він був довіреною особою і багаторічним особистим секретарем П. Скоропадського. Про це є неодноразові згадування у життєписі самого гетьмана та інших документах. Водночас лише справа-формуляр, заведена на нього в листопаді 1943 року 4 (розвідувальним) управлінням НКДБ УРСР, дає змогу скласти цілісну картину про його особливу роль у діяльності Гетьманської Управи в еміграції і знайти відповідь на запитання, чому його так цінував і наближав до себе гетьман.

Справа на С. Шемета увібрала в себе документи, датовані ще початком 1930-х. На той час він мешкав на віллі П. Скоропадського поблизу Берліна, активно займався організацією роботи Гетьманської Управи і виконував різноманітні доручення гетьмана. Це й стало головною підставою для того, щоб радянські спецслужби взяли його в оперативне вивчення.

Один із перших документів, долучених до справи і датованих 1933 роком, – це лист С. Шемета до представника якогось емігрантського осередку у Чехословаччині. У ньому йдеться про необхідність обміну інформацією і консолідацію зусиль у боротьбі проти СРСР. «Я впевнений, пише він, – що консолідація капіталістичного Заходу проти комуністичного Сходу не сьогодні, так завтра стане фактом, і в створенні цієї ситуації вагому роль зіграє і наша гетьманська група» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 9789. – Арк. 3).

Крім цього, С. Шемет у листі дає докладну характеристику гетьманського руху від його зародження і до діяльності в умовах еміграції, виокремлюючи такі розділи: організація роботи; преса і видавництва гетьманського руху; ворожа пропаганда проти гетьманського руху. Біля згадування в тексті листа про гетьманські конспіративні організації в радянській Україні керівником Іноземного відділу ДПУ УСРР  на полі зроблено помітку, щоб на це звернули особливу увагу.

Цей та інші первинні матеріали, зібрані закордонною агентурою, дали змогу чекістам сформулювати таку коротку характеристику: «Шемет Сергій – керівник канцелярії і преси Скоропадського, член «УСХД» (Українського союзу хліборобів-державників. – Прим.). Колишн. поміщик Лубенського повіту Полтавської губ., колишн. власник суконної фабрики в Лубнах. За освітою інженер-хімік. Веде здоровий спосіб життя. Дуже відданий Скоропадському і гетьманській ідеї. В Управі має великий авторитет і веде в ній основну роботу…» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 9789. – Арк. 14).

Докладних біографічних відомостей про С. Шемета у справі немає. Уже за новітніх часів вітчизняні дослідники, зокрема Олександр Панченко, знайшли і його нечисленні світлини, і додали нову інформацію до життєпису. Згідно з нею, Сергій Михайлович Шемет народився 6 червня 1875 року на хуторі Олександрівка Лубенського повіту на Полтавщині. Походив зі старовинного шляхетського роду Шеметів-Кежгайлів, який завжди цінував свою українську національну ідентичність. Закінчив Технологічний інститут у Петербурзі, де очолював Українську студентську громаду. Із 1902 року був провідним діячем Української Народної Партії. У  1917 році став співзасновником Української партії хліборобів-демократів. У  квітні 1918  року був серед ініціаторів скликання Хліборобського конгресу, на якому Павла Скоропадського проголосили Гетьманом України. Наполегливо виступав за українізацію гетьманського уряду. Під час еміграції разом з В’ячеславом Липинським формував ідеологію та організаційну основу гетьманського руху. Був співредактором журналу «Хліборобська Україна» та інших гетьманських видань. Мешкав у Тарнові, Відні, Берліні, Парижі.

Водночас для співробітників ГПУ-НКВС-МДБ ці відомості не мали якогось особливого значення. Важливіше було знати, які завдання отримує С. Шемет від П. Скоропадського, з ким зустрічається, куди виїздить. Тож саме такі матеріали здебільшого накопичувалися у справі. Як свідчать архівні документи, лише у 1936 році С. Шемет здійснив низку поїздок до різних європейських країн. Так, у одному з повідомлень йдеться про те, що він приїздив до Варшави, Львова, Праги, де зустрічався з Андрієм Лівицьким, Євгеном Коновальцем, Василем Мудрим та іншими визначними діячами української еміграції.

В іншому спецповідомленні Іноземного відділу НКВС СРСР зазначається: «10-го червня 1936 року із Берліна до Ковно приїхала довірена особа гетьмана Скоропадського інженер Шемет. Шемет має доручення Скоропадського об’їхати Литву, Латвію, Естонію, Польщу, Чехословаччину і Австрію з тим, щоб ознайомитися зі станом українських організацій у цих країнах, обмінятися інформацією і проінструктувати однодумців гетьмана, які знаходяться у цих країнах. Одночасно до завдань інж. Шемета входить з’ясування можливості об’єднання різних багаточисельних українських організацій на єдиній платформі боротьби проти СРСР» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 9789. – Арк. 29).

У документі йдеться про те, що з подібними завданнями також виїхали інші особи до Румунії, Франції, Англії, Канади, США, Аргентини, Бразилії, Уругваю, Парагваю, Болівії. До 1 серпня вони мали повернутися до Берліна і прозвітувати про свої поїздки. Водночас повідомляється, що відбулася зустріч П. Скоропадського з керівником Державного Центру УНР у екзилі А. Лівицьким, присвячена «питанням відшукування загальної платформи для досягнення угоди про спільну роботу між гетьманом Скоропадським, його групою і УНР, а також пошуку шляхів примирення і спільної діяльності з Організацією українських націоналістів (ОУН)».

Далі у матеріалах справи зазначається, що органи НКВС зафіксували пожвавлене листування між представниками закордонних українських організацій, зокрема перехоплено лист С. Шемета до голови української громади в Ковно Миколи Форостенка. В ньому йдеться про те, що метою усіх останніх поїздок і зустрічей є підготовка до скликання «Загальноукраїнського з’їзду українських емігрантів і створення «спільного антибільшовицького фронту».

Розсекречені документи із архівних фондів розвідки є ще одним свідченням того, що в міжвоєнні роки робилися неодноразові спроби до об’єднання розрізнених кіл української еміграції і що гетьман Скоропадський і його довірена особа С. Шемет відігравали у цьому процесі важливу роль.

С. Шемет, крім цього, був посвячений гетьманом і в інші питання, зокрема особистісного характеру. Серед документів, які зберігаються в Галузевому державному архіві СЗР України в інших справах, є низка листів власноруч написаних ним до різних українських діячів, а найбільше – до гетьманича Данила за дорученням П. Скоропадського. Вони нерідко починаються такими словами: «Пан Гетьман доручив Вам повідомити, що листи Ваші він одержав. Також доручив мені спішно відписати на деякі пункти…».

Тож С. Шемет був не лише провідним діячем гетьманського руху за кордоном і наближеною до гетьмана особою, він був як член сім’ї. Тому й так болісно пережив смерть П. Скоропадського, який у квітні 1945 року внаслідок бомбардування англо-американською авіацією був смертельно поранений і невдовзі після цього помер.

Сергій Шемет після Другої світової війни на певний час випав із поля зору органів МДБ. Згодом встановили, що він перебуває у західних зонах окупації Німеччини. У 1951 році в матеріалах справи з’явилася інформація, що він із племінником Богданом, «українським націоналістом і агрономом», мешкає у Парижі. За відсутності оперативних можливостей для його вивчення справу у 1953 році здали до архіву.

Відтак С. Шемет уже без незримої опіки з боку радянських спецслужб переїхав до Австралії. Там був одним із засновників Союзу Українських Організацій Австралії (СУОА), який очолював його небіж Богдан. Помер 5 травня 1957 року. Похований у Мельбурні.    

В Україні за новітніх часів йому віддають належну шану як особі, яка в усі періоди історії активно працювала на українську справу, боролася за єдність в лавах української еміграції і робила свій внесок у відродження державності.

 

Олександр Скрипник, дослідник історії спецслужб
Газета: