Iнструмент е-демократії

— Щось у нас з двору вже другий тиждень сміття не вивозять...

— Так напиши електронну петицію!

— До мера чи краще одразу до Президента?

Ось такий не дуже смішний, проте життєвий анекдот за останній рік з’явився в українських реаліях після того, як 28 серпня 2015 року вітчизняні парламентарі внесли зміни до Закону України «Про звернення громадян». Уже рік минув відтоді, як розпочався процес впровадження електронних петицій — неодмінного атрибуту сучасної е-демократії. Настав час підбити проміжні підсумки та поміркувати над тим, що і як слід було б реформувати в українському варіанті цієї новації.

УКРАЇНСЬКІ РЕАЛІЇ ЧАСТО ПОКАЗУЮТЬ ФОРМАЛЬНІСТЬ ПЕТИЦІЙ

Суть електронної петиції як особливої форми колективного звернення до органів влади зрозуміла кожному, проте далеко не кожен стикався з нею на практиці. Це закономірно, адже цей інструмент е-демократії, як показує досвід, розрахований на активну меншість громадянського суспільства. Дивує інше: чому в значній частині областей досі порушують право громадян на подання електронної петиції? Чимало органів місцевого самоврядування, особливо обласних рад, процес поки що гальмують. Як і зазвичай, той чи інший обов’язковий до виконання закон на місцях передовсім залежить від політичної волі конкретного можновладця. Тому деякі районні центри з прогресивними мерами щодо е-петицій попереду тих обласних центрів, очільникам яких така новація не до вподоби.

Та головне питання полягає в ефективності цього інструменту демократії. Чи мають електронні петиції в Україні дієвий вплив на громади? Чи йдеться про реформу «для галочки», що перетворилася на банальну імітацію діалогу та спосіб випуску людьми пари? Практика доводить, що електронні петиції далеко не завжди ефективні. Це стосується як нашої країни, так і інших держав. Не завжди воля народу підтримується владою, і не завжди потрібно, щоб воля тієї частини народу, яка підписала петицію, була підтримана владою. Однак українські реалії часто показують формальний характер петицій, адже навіть підтримані петиції залишаються з «відписками» і не мають подальшого втілення в життя. Профанація інструменту е-демократії органами влади, які максимально завуальовано роблять формальні «відписки» по суті поставлених питань у стилі «відстаньте, це неможливо», — те, на що найбільше нарікає громада.

ІНОЗЕМНИЙ ДОСВІД

Втім, у людей часто немає усвідомлення того, що в українських реаліях петиції мають лише консультативний, а не імперативний характер. Слід звернути увагу на досвід деяких європейських країн, які практикують петиції обов’язкового характеру для органів влади. Наприклад, у Фінляндії петиції, що зібрали 50 тисяч підписів, автоматично стають законопроектами, тому парламент зобов’язаний розглядати їх у пріоритетному порядку. Проте е-петиції в Фінляндії не дуже поширений інструмент демократії. Натомість у Латвії передбачено, що будь-яка петиція, яка отримала підтримку 10 тисяч громадян, обов’язково має бути зарахована до повістки дня засідання Сейму. Чи був би такий досвід доречний для України? Питання дискусійне. Однак нинішній правовий статус електронних петицій, імовірно, буде переглянутий в майбутньому. Цей інструмент насправді корисний як засіб для комунікацій між громадянами та владою, проте його вплив на реальні зміни в житті суспільства вкрай низький. Пояснюється це тим, що підписання петиції не має жодних правових наслідків. За таких умов це не більш ніж масштабне опитування громадської думки з приводу актуальних проблем сьогодення.

Петиції вказують на проблему, проте не вирішують її. Також нарікають на трудомісткий, бюрократизований та затягнутий процес розгляду електронних звернень. Петицію написали, врешті-решт підтримали, а в результаті отримали формальну «відписку» від влади. Коло замкнулося. Звертаючись до європейського досвіду, слід наголосити на практиці так званих петиційних служб, які функціонують, до прикладу, у Німеччині, Шотландії та Вельсі. Завдання цього інституту — займатися виключно розглядом електронних звернень, а отже, громада чітко знає конкретних осіб, відповідальних за розгляд і реалізацію своїх петицій.

ПРОФАНАЦІЯ НОВАЦІЇ МАЄ МІСЦЕ І З БОКУ ГРОМАДЯН

Для частини українців е-петиції стали просто можливістю випустити пару, публічно висловивши своє «фе» владі або плоско «потролити» всіх і вся. Йдеться про петиції на кшталт звернень із проханням зробити Міккі Мауса президентом або хоча б Дарта Вейдера прем’єр-міністром. Також варто відзначити різні тенденції активності громадян у регіонах. Якщо у Львові громадський інтерес до е-петицій високий, то в Кропивницькому до нового інструменту е-демократії громада ставиться досить пасивно.

Першопрохідцем новації виступило інтернет-представництво Президента України. Зараз на цьому сайті більше 20 тисяч петицій. По суті, сайт з електронними петиціями до Президента українці перетворили на майданчик, ба навіть інтернет-форум, де можна висловити свої думки з будь-якого приводу. Зайшовши на цей «форум», вражає його хаотичність. Самі користувачі вже зареєстрували не одну петицію з пропозиціями змінити інтерфейс сервісу, ввівши рубрикацію та фільтрацію звернень. Які з цих пропозицій насправді доцільні? Які ведуть роботи в напрямку покращення системи? І які загалом висновки зроблено після року роботи новації? З цими питаннями «День» звернувся до Андрія Заблоцького, модератора сайта електронних петицій до Президента України.

ЩО ДУМАЮТЬ В АДМІНІСТРАЦІЇ ПРЕЗИДЕНТА

«Інструмент є дієвим і ефективним. На жаль, були дещо завищені очікування у певних верств населення, які розраховували на появу «пульта керування країною з дивана». Їх сподівання не були виправдані, — відзначає Андрій Заблоцький. — Це пов’язано зі складнощами розуміння функцій держави щодо суспільства і місця Президента в структурі влади України. Певні патерналістські традиції призвели до доволі великого обсягу петицій зі зверненням до всесильного «царя», а не до Президента, в якого повноваження та функції обмежені Конституцією України. Чимало петицій відносяться до компетенції інших гілок влади: парламенту, уряду і навіть до компетенцій міських рад та мерів (як, наприклад, проблеми ремонту доріг чи водопостачання). Вирішення проблем, зазначених в таких петиціях, Президент доручав відповідним гілкам влади. А у деяких представників суспільства виникало враження, що електронні петиції не працюють. Однак це не є вада самих петицій як інструменту, а вада суспільного сприйняття та розуміння ролі й функцій владних інститутів. На сьогодні 38 петицій набрали відповідну кількість підписів і мають відповіді Президента. Серед цих петицій лише чотири стосувалися безпосередніх функцій Президента, тому були оброблені одразу. Решта були переправлені до відповідних органів влади: Верховної Ради України, Кабінету Міністрів і т.д. Ось, наприклад, першою була петиція щодо вільного володіння зброєю. Президент зазначив, що не підтримує цієї ідеї, але водночас розпорядився щодо створення робочої комісії з цього питання, яка працює і досі. А в суспільства залишається враження, що «цар» не виконав наказу народу. Та все ж ми живемо в конституційній державі, і згідно з Конституцією України, все було зроблено правильно. До речі, у той час, коли петицій ще не було так багато, як зараз, Президент особисто переглядав сайт і на деякі яскраві петиції, які ще не набрали відповідної кількості голосів, реагував заздалегідь.

На жаль, ми маємо невелику правову обізнаність у суспільстві, частина якого вважає, що є єдина людина в країні, якій до снаги вирішити будь-яку проблему, — продовжує Заблоцький. — Ми живемо у правовій країні з доволі складним юридичним полем. Кожна проблема, яку підіймають на сайті петицій, пов’язана з великою кількістю факторів і відповідальних відомств. Яскравим прикладом була петиція щодо скасування акцизу на автомобілі. В адміністрації про це питання, по суті, ніхто не думав раніше, оскільки воно не входить в число функцій Президента. Та доручивши це питання відповідним департаментам, після їх висновків зрозуміли, що така петиція є на часі та зможе покращити життя українцям. Були зроблені відповідні доручення, і ось нещодавно було ухвалено закон щодо зниження акцизу. Так, можливо, цей закон не зовсім такий, як хотілося більшості, проте важливо, що саме рішення було прийнято. Хоча насправді цю петицію слід було першочергово адресувати Верховній Раді або Кабінету Міністрів».

«На сайті петиції планують технічні зміни, зокрема щодо рубрикації звернень, — інформує далі Заблоцький. — Прохання користувачів щодо рубрикації ми взяли до відома, адже воно було справді слушним. Тут слід зауважити, що петиції, написані до оновлення системи, ми вже не зможемо рубрикувати, адже рубрика звернення      — це вже вибір самого автора петиції. Також дуже багато питань щодо дублювання петицій — тут наша позиція перебуває виключно в законодавчому полі, оскільки ми не можемо обмежувати громадян у створенні петицій. Якщо людина вважає, що певне питання треба ще раз і ще раз підіймати у петиції, ми не можемо його в цьому обмежити. Люди спішать зі звинуваченнями, та не спішать прочитати норми самого Закону України «Про звернення громадян», стаття 23-1 якого регламентує роботу з електронними петиціями. Зокрема, там зазначено, що розгляд петиції перед публікацією відбувається протягом двох робочих днів, і якщо за цей період створити дві або більше однакові петицій, і якщо вони всі відповідають закону, то всі вони і будуть опубліковані. Також варто відзначити, які петиції відхиляють за законом. Електронна петиція не може містити заклики до повалення конституційного ладу, порушення територіальної цілісності України, пропаганду війни, насильства, жорстокості, розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, заклики до вчинення терористичних актів, посягання на права і свободи людини».

«Ставлення до електронних петицій як до інструменту демократії робить певний зріз зрілості громадянського суспільства, — підсумовує Заблоцький. — Надто багато зараз петицій не нагального та жартівливого характеру, які дискредитують сам інструмент у очах людей. Що більше безглуздя читатиме людина, то більш зневажливе ставлення в неї буде до самої новації. Як інструмент комунікації між громадою та органами влади електронні петиції ефективні. Думки людей цим каналом справно доносяться до влади. Однак поки що немає належної повноцінної готовності суспільства сприймати петиції не як жартівливий засіб, а як інструмент демократії та запровадження змін у державі. Поки цей інструмент для людей новий, тому сподіватимемося, що в ставленні до нього з плином часу суспільство стане більш зрілим».

ЯК ВДОСКОНАЛИТИ ПЕТИЦІЇ З ТЕХНІЧНОГО БОКУ

Також варто наголосити, що гостро стоїть питання з ботами, накрученням підписів під петиціями, тобто одвічними проблемами інтернет-сервісів. Більше того, минулого місяця Служба безпеки України викрила механізм штучного накручення голосів при поданні петицій Президенту, який створено російськими спецслужбами для дестабілізації суспільно-політичної ситуації в країні. Увагу оперативників спецслужби привернула петиція щодо запровадження на території Харківщини «особливого регіону розвитку «Слобожанщина», подана одним із членів колишньої Компартії України. З’ясувалося, що «закрутка» голосів відбувалася з ІР-адрес, розташованих у Тирасполі, Луганську, Москві, Краснодоні і т.д. Також було виявлено факти надання послуг «голосування» з боку SMM- та SEO-компаній, які використовують власний ресурс фейкових акаунтів у соціальних мережах та поштових скриньок.

У контексті прозорості та безпеки процесу роботи інструменту е-петицій важливий етап реєстрації користувачів системи. При реєстрації на сайті інтернет-представництва Президента задля верифікації акаунту необхідно ввести або індивідуальний податковий номер, або електронний цифровий підпис, або Bank ID. А ось на сайті Єдиної системи місцевих петицій, яку використовують десятки українських міст, реєстрація акаунту передбачає верифікацію лише за допомогою мобільного номера. Взагалі пропозицій щодо вдосконалення петицій з технічного боку — десятки, якщо не сотні. Ось, для прикладу, низка конкретних пропозицій, які лунають у стінах Львівської міської ради щодо веб-сайта Єдиної системи місцевих петицій:

•          подавати та голосувати за петиції лише за допомогою BankID (як варіант — також електронно-цифровий підпис);

•          додати можливість авторам петицій вказувати контактний телефон або профіль у соцмережах;

•          редагувати текст петиції з відкритою історією змін;

•          додати можливість обговорення петицій авторизованим користувачам;

•          зробити обов’язковими пункти «обґрунтування петиції» та «пропонованого вирішення» під час подання тощо.

* * *

Що ж, електронні петиції — потенційно дієвий механізм впливу на життя та розвиток країни. Однак поки що цей інструмент е-демократії лише виносить на поверхню пласт важливих питань, які турбують суспільство. Це нова форма ведення діалогу між державою і громадянином, інструмент виявлення суспільного резонансу, проте не більше. Рік практики електронних петицій довів, що в нинішньому форматі вони не є ефективні у вирішенні проблем громади. Фідбек від громадян є, проте далі справа не заходить. Тому в майбутньому є сенс чекати на точкові зміни в реформі петицій, аби надати нового дихання цьому інструменту е-демократії.