«Мінськ – 2: без юридичної сили?

Нещодавно відбувся офіційний візит голови МЗС України Павла Клімкіна до Берліну. Приїздив він туди, щоб обговорити зі своїм колегою із Німеччини Франка-Вальтера Штайнмаєра заяву останнього на рахунок «поетапного пом’якшення санкцій проти РФ». Про це йдеться у матеріалі німецького видання Spiegel. Про що це може свідчити?

По-перше, можна зробити висновок, що влада Німеччини починає поступово здавати позиції перед деякими впливовими колами місцевих підприємців, бізнес яких вже доволі багато втратив через економічні санкції проти РФ (така ситуація склалась в багатьох країнах ЄС). По-друге, відсутність будь-якої негативної реакції на цю ініціативу Штайнмаєра з боку інших країн Заходу говорить про те, що вони також «якби не проти». На користь цієї теорії красномовно свідчить тиск, хоч і помірний, який чиниться на нас з боку Німеччини, Франції та США. Вони «обережно вимагають» прийняття нового законодавства про вибори та про амністію бойовиків, а також проведення місцевих виборів на окупованих територіях, передбачених «Мінськом-2». «Для реалізації Мінських домовленостей «пора тиснути на газ», - нещодавно заявила заступник державного секретаря США Вікторія Нуланд.

Не так давно вона приїздила до України. На думку більшості експертів, мета її візиту була цілком очевидна – виконання Мінських угод з боку України, підписаних Тристоронньою контактною групою півтора роки тому. Далі американка відбула до Москви на переговори із помічником президента Росії паном Сурковим. Слід відзначити, що подібна зустріч відбувається вже не вперше. Насторожує те, що такі «приватні обговорення» взагалі мають місце, а якщо вже й відбуваються, то чому без участі української сторони.

Не виключно, що відсутність обіцяних Порошенком реформ в Україні та вперта непоступливість Кремля доводять світових лідерів до простого рішення – замороження конфлікту шляхом реалізації яких не яких Мінських угод. Якщо наше керівництво на це піде, то в кінцевому результаті ми отримаємо дотаційний регіон «з особливим статусом» самоврядування і протекторатом Москви, який передбачатиме недоторканість усіх бойовиків та нинішніх ватажків так званих ДНР та ЛНР, а також збереження за ними влади. Тоді кремлівська пастка під назвою «Мінськ-2» може остаточно закриється. Чи в інтересах України така розв’язка?

Нагадаємо, узимку 2015 року в результаті російської агресії війна на Донбасі перебувала в активній фазі, гинуло багато військових і мирних мешканців. Для врегулювання ситуації в столиці Білорусі зібралися лідери країн «нормандської четвірки»: України, Росії, Німеччини та Франції. В результаті Кремлю таки вдалося «проштовхнути» достатньо вигідні для неї Мінські угоди. Що примітно, підписали договір не президенти, а представники Тристоронньої контактної групи: представник ОБСЄ Хайді Тальявіні, другий президент України Леонід Кучма, посол РФ в Україні Михайло Зурабов та лідери так званих «ДНР» та «ЛНР» Захарченко та Плотницький.

Про те, яку юридичну силу має такий документ розповів «Дню» відомий український правовик-міжнародник, заслужений юрист України Володимир Василенко. «По формальним та змістовим критеріям цей документ не підпадає під визначення «міжнародний договір», як про це йдеться у Віденській конвенції 1969-го року «Про право міжнародних договорів». Це політичні домовленості, котрі не мають юридичної сили», - пояснив спеціаліст. Він також зазначив, що деякі пункти домовленостей взагалі є абсурдними з точки зору права: «вибори не можна проводити на окупованих територіях. Такого ніколи в світі не відбувалось. Це нонсенс. Це суперечить як загальновизнаним міжнародним стандартам, так і Конституції України».

«Мінським договорняком» вважає ці домовленості і суддя Конституційного Суду (2006-2015 рр.) Віктор Шишкін. Він запевняє, що представник від України Леонід Кучма взагалі не мав повноважень що-небудь підписувати: «У розпорядженні Порошенка чорним по білому написано, що Кучмі доручається взяти участь в тристоронніх переговорах. Взяти участь, а не щось підписувати! Більше того, там вказано, що Кучма діє на громадських засадах». Правник справедливо дивується: «Уявляєте, на державу покладаються загальнодержавні обов’язки, підписані особою, котра діє на громадських засадах. Як на мене, тут без моїх коментарів усе зрозуміло».

Навіщо це було потрібно Заходу, зокрема, Німеччині та Франції? Адже існував цілком правовий документ Будапештського меморандуму, який був підписаний США, Великою Британією, Росією та Україною. Напевно, через те, що цей документ фактично вже не діяв – згадаємо конфлікт навколо о. Тузла в 2003 р., коли Кремль випробовував нерви, а Захід фактично промовчав. Тепер же своєю агресією Росія остаточно демонтувала Будапештський меморандум. А Рада Безпеки ООН в найкоротші строки після підписання Мінського протоколу (що, за словами голови МЦПД України Василя Філіпчука, є не властивим даному органу), за поданням Росії (!) прийняла резолюцію, в якій визнає «Мінськ-2» - єдиним шляхом вирішення конфлікту на Донбасі. Фактично Захід погодився на нові «правила гри» від Кремля. Але чи вирішить це проблему російської агресії?