«Лариса Iвшина вміє бачити Велике та Величне»

Газета «День» — це передусім її головний редактор Лариса Івшина, яка в п’ятницю, 13 січня, відзначає 20-річчя перебування на цій посаді. За ці роки можна твердо сказати, що проекти «Дня» стали світоглядною основою для мислячих українців. Схема і задум цього «Дерева проектів» народжені Ларисою Олексіївною. Читачі й шанувальники газети стали колом, яке об’єднує з «Днем» обмін думок та спільні позиції. Журналісти видання зібрали коментарі політків, журналістів, експертів про значення газети «День» для країни та ролі особистості Лариси Івшиної в українській журналістиці.

«ХІБА МОЖНА УЯВИТИ «День» БЕЗ ЛАРИСИ ІВШИНОЇ, А ЛАРИСУ — БЕЗ ЇЇ «Дня»?

Лілія ШЕВЦОВА, російський публіцист:

— Газета «День» щойно відзначила своє 20-річчя. Сьогодні свою річницю на посаді її постійного редактора відзначає мій друг Лариса Івшина. Власне, ми говоримо про одне ціле: хіба можна уявити «День» без Лариси Івшиної, а Ларису — без її «Дня»? Можливо, я не об’єктивна — адже говорю про своїх друзів. Але вважаю, що маю підстави сказати, що «День» знайшов свою інтелектуальну і медійну нішу. Я би мріяла, щоб такий проект коли-небудь з’явився і у нас в Росії. Адже Лариса Івшина і її команда зробили не просто газету — є багато чудових і привабливих газет зі своїм авторським колективом. Команді «Дня» вдалося запропонувати надамбітну програму. Проект «Дня», окрім газети, включає ще й публікацію Бібліотеки «Дня», Школу молодих журналістів і, звичайно, дуже зворушливий проект «Україна Incognita», який знайомить з історією України. Я особисто завжди від «Дня» чекаю нових книжок, які привожу до Москви для своїх друзів. І ці книги завжди про спірне, про невирішене, про те, над чим треба розмірковувати, і про те, що нам у собі, особливо в Росії, потрібно подолати. Ці книжки — заслуга, звісно, Лариси Івшиної.

Особлива вдячність Ларисі за те, як вона «тримає» одну тему: як знайти «систему цивілізаційних координат», які б допомогли нам розв’язати болючі вузли у відносинах України й Росії. Дискусії, які організовує головний редактор «Дня» про пошук національної ідентичності, про нові принципи нашого співіснування, про взаєморозуміння інтелектуалів, — це важливий внесок у суспільний діалог між нашими суспільствами, який наразі перервано або зберігається, швидше, як розмова друзів. Але настане час, і ми його відновимо, і зусилля «Дня» та його головного редактора будуть оцінені гідно.

Друзі, вам драйву і нових амбіцій! Мужності і терпіння вам вистачає. А Ларисі Івшиній особливе побажання: залишайся такою ж привабливою і гарною! І радуй нас новими книгами!

«День» СТАВ ПРИКЛАДОМ ЯКІСНОЇ СУЧАСНОЇ ЖУРНАЛІСТИКИ»

Iгор ПАСIЧНИК, ректор Національного університету «Острозька академія», професор:

— 20 років — це той рубіж, який дає можливість підбити підсумки своєї роботи та виокремити здобутки. За цей період Лариса Івшина як головний редактор щоденної всеукраїнської газети «День» має чим похвалитися. І це без перебільшення! Завдяки виваженому і високопрофесійному керівництву Лариси Олексіївни «День» став прикладом якісної сучасної журналістики, яка увібрала в себе досвід авторитетних світових медійних трендів у гармонійному поєднанні з українською ідентичністю. Історичні й гострі суспільно-політичні теми, висвітлені на шпальтах газети, які згодом стали матеріалами інтелектуальних бестселерів серії Бібліотеки газети «День», дали можливість нам усвідомити велич історії Української держави і наше місце у сучасній геополітиці. Зараз, коли Україна постала перед низкою цивілізаційних викликів, ці книги мають стати настільними для наших державних очільників. Саме книги «Україна Incognita», «Сила м’якого знака», «Повернення в Царгород», «Бронебійна публіцистика», «Підривна література», новинка «Сестра моя, Софія...» дають шанс побачити Україну під іншим кутом зору, який кардинально відрізняється від тих інтерпретацій, що століттями нав’язувалися нам суспільно-політичною кон’юнктурою. Загалом книги Бібліотеки газети «День» містять безпрограшні рецепти, як уникнути нам помилок сьогодні й об’єднати українців навколо спільних національних цінностей. Потрібно лише вміти уважно й вдумливо читати ці інтелектуальні екстракти.

ФОТО АРТЕМА СЛІПАЧУКА / «День»

Пригадую наше перше знайомство з Ларисою Івшиною і «Днем». Ще тоді ми зрозуміли, що маємо багато спільних точок дотику щодо розвитку громадянського суспільства в Україні, якісної освіти, конструктивного інформаційного простору та загалом гуманітарної аури нашої держави. Із того часу наша дружба стала справжнім інтелектуальним романом, а Лариса-волинянка (саме так я її люб’язно називаю) — найочікуванішою гостею наших студентів. Нагадаю, що за підтримки Лариси Олексіївни нам вдалося реалізувати низку спільних проектів, зокрема це Острозький клуб вільного інтелектуального спілкування молоді, який став потужним дискусійним майданчиком інтеграції молоді з усіх куточків України. Острозька академія постійно підтримує Міжнародний фотоконкурс «Дня», а фрагменти фотовиставок сьогодні прикрашають університет. Наші студенти — постійні учасники Літньої школи журналістики «Дня», а деякі з них стали уже її співробітниками.

Завжди з приємністю згадую наших меценатів — подружжя Гайдуків, канадця українського походження, на жаль, уже покійного Ераста Гуцуляка, знайомство з якими відбулося саме завдяки Ларисі Івшиній. Окрема вдячність Євгенові Кириловичу Марчуку, який з ініціативи пані Лариси неодноразово побував у нашому університеті. Будучи міністром оборони, Євген Марчук передав Острозькій академії закинуті військові казарми, які згодом перетворилися на чудове студентське містечко.

Зустрічі з відомими громадськими й культурними діячами, мислителями, жваві інтелектуальні дискусії — все це в Острозькій академії відбувається значною мірою завдяки «Дню». Матеріали газети активно використовуються у навчально-виховному процесі університету, відтак Острозька академія перетворилася на територію, де усі читають «День».

Щиро бажаю Ларисі Олексіївні Івшиній ще багато років очолювати це видання. Адже «День» — це Лариса Івшина, а Лариса Івшина — це «День». Упевнений, що Ви виховаєте ще не одне покоління достойних послідовників, і спільними зусиллями нам вдасться розчистити родючий інтелектуальний український чорнозем від чагарників.

«МІЙ ВЧИТЕЛЬ В ЖУРНАЛІСТИЦІ»

Ганна ГОПКО, голова комітету Верховної Ради у закордонних справах:

— «День» — це дуже близька за духом газета, команда редакції якої — це світоглядні однодумці, сучасні, принципові та креативні, які формують порядок денний у журналістиці, задають суспільству масштабність мислення, багатогранність в розвитку та посилюють наш інтелектуальний фронт. Ще з перших курсів навчання у Львівському національному університеті захоплювалася статтями газети «День», мріяла дописувати. Саме Лариса Олексіївна, з якою познайомилася 2004 року, надихнула мене писати перші статті. Лариса Олексіївна — мій Вчитель в журналістиці, порадник в громадському житті та натхненник, особливо в складні часи. Вона вміє бачити Велике та Величне, її патріотизм та невичерпна енергія — результатом якої є нові ініціативи — є прикладом. І це без підтримки держави.

Школа журналістики газети «День» вже стала університетом. Вже традицією стало запрошення її учасників у парламент і, зокрема, в комітет на екскурсію та дискусію. Коли бачиш молодь, яка прагне знань, вражає допитливістю, вміння за подією бачити тенденцію, явище, то це додає сил. Хочу відзначити такі складові, як потужний історичний аспект (широка панорама історії України), концептуальна постановка проблем, які вирішує держава та суспільство, видавнича діяльність, відкриття Джеймса Мейса, англійська версія як комунікація зі світом. Це все створює мозаїку цілісної картини, фактично за 20 років на основі матеріалів газети «День» можна відтворити, доповнити розуміння епохи, яка минає. І тут ми бачимо всі нюанси. Прогностичний аспект — потужно друкують матеріали. Ще в студентські роки книги з видання «Дня» передавала у військові частини в бібліотеки, а уже як парламентарій в усіх закордонних відрядженнях беру книгу «Дня» Ukraine Incognita Top 25 (які поповнили бібліотеки відомих політиків світу) та англомовні випуски.

Газета «День» є одним із найцікавіших явищ в українській журналістиці. Упродовж двох десятиліть це видання було й залишається взірцем якісної преси, демонструючи повагу до читача і не знижуючи планку своїх матеріалів навіть у часи тотальної «джинси» і примітивізації української журналістики. «День» не підлаштовується під суспільні настрої, а сам творить інформаційне поле, сповнене актуальних новин, цікавої аналітики і важливих дискусій. Важливо, що, маючи російськомовну та англомовну версії газети і сайта, «День» є, передусім, газетою українською за мовою, духом та змістом. Безумовно, велика заслуга у цьому успіху належить Ларисі Івшиній, яка зробила «День» більше, ніж просто газетою. Не лише поважне й популярне видання, а й численні ініціативи й проекти — такі як бібліотека «Україна Incognita», масштабна фотовиставка, благодійний фонд, конкурси, круглі столи — все це є насамперед її досягнення, її ініціативи, втілені в життя. Низький уклін особливій газеті, особливому Редактору, особливій команді за особливий щодень із «Днем». Якщо сьогодні є «День», то ти впевнений за завтрашній «День» і за майбутнє!

Якби «День» був найпопулярнішим виданням в Криму та на Донбасі і частиною державної гуманітарної політики, інформаційної безпеки, то шанси Путіна на окупацію були б примарними.

«ФОТОШКОЛА «Дня» — СВОЄРІДНИЙ ПОЛІГОН ДЛЯ ТВОРЧИХ ОСОБИСТОСТЕЙ, ЗНАК ЯКОСТІ»

Михайло МАРКIВ, фотограф:

— Вітаючи Ларису Олексіївну з творчим ювілеєм, хочу подякувати — саме вона запросила мене працювати в «День». І саме це стало великою подією у моєму житті — я міг працювати і розвиватися у творчому плані. Досвід роботи у щоденній газеті згодом відкрив багато можливостей — людину з «Дня» радо вітали як міжнародні інформагентства, так і прес-служба Президента України. Іноді шкодую, що не працюю у щоденній газеті. Хоча, хтозна, може доля нас зведе знову?

Фотошкола «Дня» — своєрідний полігон для творчих особистостей. Знак якості, якщо так можна висловитися.

Щоб тут працювати, недостатньо бути підкованим залізобетонним профі. Тут потрібно ще й бути громадянином, патріотом.

Дякую, Ларисо Олексіївно!

Історія української журналістики знає чимало прикладів злетів і падінь. Багато видань, телеканалів чи імен впали або спіткнулися об великі гроші і забаганки власників. «День» вистояв і нагадує — ще є шанс і можливості для усіх нас.

ФІЛОСОФІЯ «Дня»

Андрій БАУМЕЙСТЕР, доктор філософських наук, доцент філософського факультету Київського національного університету ім. Т. Шевченка, блогер «Дня»:

— Існує поширена думка, що головне завдання ЗМІ — інформувати. Таке твердження не можна назвати хибним. Швидше, воно є неповним. На мою думку, якісна газета чи журнал виконують ще одну важливу функцію — освітню. Якісна преса формує інтелектуальний і культурний смак. На перший погляд, це звучить дивно, але це так. Ми не можемо просто «зчитувати» інформацію. Факти і події тільки тоді сприймаються нами як частина реальності, коли вони набувають сенсу, коли вони мають значення. Тому питання про сенси не менш важливе, ніж питання про факти. Газета «День» від самих своїх початків обрала стратегію смислів. Цим вона вигідно відрізняється від більшості українських газет. Читач «Дня» — це думаюча людина, яка цікавиться не політичними скандалами і плітками, а тим, що є реальним, справжнім, що є гідним уваги. Адже у нас багато яскравих і творчих людей, які своїми реальними справами щодня змінюють нашу країну на краще. І те, що «День» дає своїм читачам прекрасну можливість дізнатися про цих людей, почути їхню думку, викликає у мене особисто відчуття вдячності. Це те, що збагачує і підтримує.

Сьогодні виповнюється 20 років, як головним редактором газети «День» стала Лариса Івшина. Вже 20 років вона, разом зі своїми однодумцями, визначає філософію «Дня». Хочеться побажати пані Ларисі творчої наснаги і натхнення, а газеті «День» — ще більше вдячних читачів.

«ДЕНЬ» ФОРМУЄ НОВИЙ МЕЙНСТРИМ ОСМИСЛЕНОСТІ, ЯКОСТІ, ГЛИБИНИ»

Сергій СОЛОДКИЙ, перший заступник директора ІIнституту світової політики:

— Газета «День» була і залишається першопрохідцем якісної української преси у щоденному режимі. Вона була і залишається першопрохідцем у сенсі пошуку нових засобів, форматів — чи це стосується фотовиставок, чи видання книжок. Вона була і залишається першопрохідцем у відстоюванні цінностей, яким має слідувати суспільство для побудови успішної держави. «День» іде проти лавини невігластва, фейків, поверховості. «День» формує новий мейнстрим осмисленості, якості, глибини. «День» — газета не одного дня! «День» як камертон, який налаштовує українців на правильну ноту, не дозволяє сфальшивити. Головному редакторові Ларисі Івшиній уже не один рік вдається тримати високоякісну марку газети. Її ідеї спонукають колектив газети, читачів не просто до відтворення дійсності, що характерно для традиційних медіа, а до формування нової за якістю реальності. Перефразовуючи відомий вислів, «День» здатен мислити глобально, діяти локально. Глобально — в сенсі розуміння місця України у світових процесах, в історичному вимірі; локально — для імплантації в українське життя кращого, що є в інших і що маємо самі. Бажаю Ларисі Олексіївні, всьому колективу газети ще більшої кількості незвичайних ідей і проектів; ще більшої кількості читачів-однодумців, які б долучалися і підтримували ініціативи «Дня».

«ПРАЦЕЛЮБНІСТЬ І ПРОФЕСІОНАЛІЗМ — ВРАЖАЮТЬ»

Юліана ЛАВРИШ, кандидат наук із соціальних комунікацій, викладач факультету журналістики ЛНУ ім. ІI. Франка, релігійний журналіст, випускниця і куратор ЛШЖ «Дня»:

— Для мене постать Лариси Олексіївни Івшиної завжди була зразком справжнього редакторства. Пам’ятаю, як ми спілкуватися з нею на якісь важливі теми, а вона могла у той момент переглядати попередню верстку, правити її, просити змінити світлини. Мене вражала оця здатність — працювати універсально на різні фронти. Окрім того, ці приватні зустрічі і діалоги завжди надихали мене не тільки на нові тексти, а й на нові проекти, зрештою, на рух вперед. Лариса Олексіївна завжди є зразком пошуку нових ідей, з використанням зарубіжного досвіду, проте з акцентом на українському. Також захоплююся її витонченістю і смаком, особливо це примітно у «Маршруті №1», у її редакторських колонках, рекламних підбірках. Співпрацюю з «Днем» буквально шість років і бачу впродовж цього часу значні зміни — це поповнення Бібліотеки «Дня», проведення круглих столів, пошук і представлення країні нових героїв. «День» є невпинною лабораторією думки, ідентифікацією смислів і впровадження пріоритетів. Як автору, мені цікаво перебувати у цьому просторі, невпинному тонусі думки і кейсів. Дякую також колективу редакції за підтримку моїх ідей та ініціатив з приводу розвитку релігійної тематики, адже розвиток духовного простору, цінностей і позицій у суспільстві — більш ніж важливо. Якщо ми не звернемося до наших внутрішніх релігійних і моральних першооснов, мабуть, не вистоїмо перед сучасними українськими викликами та складним становищем нашої держави. Тому вітаю Ларису Олексіївну із професійним ювілеєм! Бажаю їй та всій команді «Дня» невпинного руху, розвитку, пріоритетів. Дякую вам за натхнення!

«День» — ЦЕ ШАНС»

Iрина КЛЮЧКОВСЬКА, директор Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою:

— «У кожного «зеленого» є шанс! Із газетою «День»!» З таким несподіваним гаслом приїхала одного разу Лариса Олексіївна зі своєю командою до нас у Львівську політехніку на розмову зі студентами-технарями, викладачами, громадою Львова. І справді, газета — це шанс для молодих журналістів, яким щороку пропонує свою унікальну Школу журналістики, соціальний ліфт, піднятися яким під силу розумним, працьовитим, озброєним знаннями студентам. Пропонує платформу, на яку можна ступити лише за умови прийняття ціннісних речей у професійному житті, де панує високий стандарт журналістської етики. Я б назвала це Школою майбутнього, яка дасть, без сумніву, свої зрілі плоди.

«День» — це шанс для молоді не втонути в інформаційному болоті, відшукати оази, які дадуть справжні якісні знання, щоб рухатися вперед, зрозуміти, що газета своїм контентом допомагає запобігти загрозі національній безпеці, зміцнює інформаційний, а відтак — державний суверенітет.

«День» — це й шанс для вчителів і викладачів інтегрувати матеріали «Дня» з виваженістю їхніх оцінок, з аналітичністю їхніх підходів до подій, надійністю публікацій у навчальний процес так, як це роблять французи, використовуючи інформацію паризької Le Monde поряд з офіційно визнаними підручниками.

«День» — це шанс для усіх нас довчити і осмислити недовчене, для тих, хто у пошуках, або для тих, хто заблукав, відшукати свою особисту ідентичність і, зрештою, усвідомити та прийняти нашу національну ідентичність.

«День» — це шанс повернути вкрадену історію, духовні скарби, закопані в глибокі могили імена українських геніїв. Це непросте завдання, але можливе до виконання, якщо суспільство буде готовим зробити інтелектуальне зусилля і віднайти себе.

Сьогодні у нас гострий дефіцит якісного продукту. Якість на медіапросторі творить газета «День», яку очолює вже ось 20 років її головний редактор Лариса Івшина, котра поставила не лише перед своїм колективом, а й перед усіма нами дуже високу планку, і, щоб дотягнутися до неї, треба добре попрацювати. Аналітика, критичні рефлексії, гостре вістря, націлене на інтерпретацію подій і явищ, «додаткова вартість фактів» — це і є для мене серцевина «Дня».

За оцінками експертів, у світовій спільноті найбільший авторитет завойовують якісні ЗМІ, що свідчить про те, що пріоритет надають надійності й аналітичності, а не зовнішній привабливості інформації. Це і Financial Times (Великобритания), і New York Times (США),і Frankfurter Allgemeine Zeitung (Німеччина), і Wall Street Journal»(США) та ін. В Україні маємо свій «День», який відповідає найвищим світовим стандартам.

Для мене особисто Лариса Івшина — це не лише Головний редактор і творець газети «День», глибокий аналітик, що йде на кілька кроків вперед і прогнозує речі і події, застерігає і попереджає. Для мене — це справжнє явище. Феномен. Десятки її творчих проектів — справжні скарби для сучасників і багата духовна спадщина для нащадків. Кожен з них живе окремим життям, а усі разом вони творять середовище, яке спонукає до інтелектуальної особистої праці над собою. Чого вартує заснована Премія імені Джеймса Мейса, яка не лише повертає нас до вивчення питання про геноцид українського народу, до вивчення історії, усвідомлення наслідків трагедії, а й повертає ім’я американця, дослідника Голодомору, в духовний простір України, стимулюючи розвиток публіцистики на засадах високих професійних стандартів?!

Справжнім національним надбанням є Бібліотека газети «День», квінтесенція української інтелектуальної думки України, створена для нас. Чи готове суспільство прийняти цей дар? Це вже інше питання. Але однозначно скажу, що частина України, велика спільнота, згуртована навколо «Дня», читає, вивчає, активно долучається до проектів, які розкішно представлені на інфографіці «Дереві проектів», яке росте, вкорінюється і плодоносить — щораз, то більше. «Україна Incognita», фотовиставки... Всього не злічити.

Ми вдячні Ларисі Олексіївні за публікації про життя української діаспори. Зазначу, що впродовж тривалого часу «День» був чи не єдиною газетою, яка публікувала матеріали про наших земляків за кордоном, розуміючи, що історія і культура світового українства — це інтегральна частина нашої історії і культури.

Насамкінець, від імені колективу Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою, який має за велику честь співпрацювати з «Днем», висловлюю глибоку вдячність Ларисі Івшиній за титанічну працю для українців, для української нації. Ця праця завжди була не завдяки, а всупереч обставинам, невігластву, політичній кон’юнктурі, розчаруванню і зневірі. Завершу своє коротке слово побажанням Йосифа Сліпого, Патріарха Греко-католицької церкви, 125-ліття якого Україна відзначатиме цього року: «Великого бажайте!». І тоді, переконана, «Дерево проектів» буде розростатися, а число читачів (вдумливих!) буде збільшуватися з року в рік. Бо у кожного «зеленого» є шанс!

«День» ПОСТІЙНО ПРАЦЮЄ НАД ТИМ, ЩОБ УКРАЇНСЬКА ПОЛІТИКА ВИГЛЯДАЛА ЄВРОПЕЙСЬКОЮ»

Микола КНЯЖИЦЬКИЙ, журналіст, голова комітету Верховної Ради з питань культури і духовності:

— Газета — це завжди обличчя редактора. В ній працює багато людей, але газета ніколи не буде успішним виданням, якщо немає сильного редактора. Так було під час «відлиги» в Радянському Союзі, коли був відомий редактор газети «Известия» Аджубей. Він був одружений на доньці Хрущова і йому дозволяли говорити набагато більше правди, ніж іншим. Так було і в Польщі, де назва Gazeta Wyborcza твердо асоціювалась з іменем Адама Міхніка, а часопис «Культура» — з іменем Гедройця. До речі, часопис Гедройця розповідав не лише про польську культуру, а й про українську. Отже, газета — це завжди головний редактор. Особливо в наших умовах, де ринок відсутній і уваги до його створення, особливо в умовах постколонізації, фактично немає. Тому безумовно для мене газета «День» — це Лариса Івшина. Крім того, що Лариса Івшина є головним редактором, вона є мозком, душею і системою поглядів газети. Вона є одним з небагатьох українських патріотів і інтелектуалів, яка за ці 20 років не опускала рук і не тоне в поверховій метушні. Лариса Івшина не лише захищає права українців, але й нагадує їм про те, ким вони є, про їхню історію і культуру, що і є базою для самоіндетифікації нас як нації. «День» постійно працює над тим, щоб українська політика виглядала європейською і менш постколоніальною. Фактично на шпальтах «Дня» прописані рецепти для цього.

«КОНСТРУКТИВНА КРИТИКА І ПРИНЦИПОВІСТЬ «Дня» — ЦЕ РИСИ ЛАРИСИ ІВШИНОЇ»

Євген ГОЛОВАХА, заступник голови Iнституту соціології НАН України:

— До того, як стати головним редактором газети «День», Лариса Івшина вже була відомим журналістом ще з часів перебудови. Вона створила унікальне видання. «День» — це не тільки газета, це маса видавничих фундаментальних проектів. Ці проекти вкрай важливі для культурного розвитку країни і медійного простору. Сама газета «День» ніколи не була «жовтою». Для українських видань стати «жовтими» є великою спокусою, адже «жовтизна» додає штучної популярності і відповідні кошти. Оминути такі спокуси за 20 років — це унікально. З цього виросло багато культурних ініціатив для країни, які виховали багатьох людей, вплинули на їхній світогляд. Все це стало наслідком того, що сама Лариса Івшина є унікальною постаттю в українській журналістиці. Бо в неї була стратегія постійного розвитку видання і ідей. В Україні було багато чудових проектів, які потім губилися, а «День» не загубився. Це тому, що «День» робить ставку на новизну, свіжість передусім думок. Окрім того, «День» пройшов випробування і неприйняттям владою, що так само є екзаменом, адже конструктивна критика і принциповість — це риси самої Лариси Івшиної. За 20 років не зганьбити свою репутацію — це дорогого коштує.

«ІНТЕЛЕКТ, МУДРІСТЬ І… ШАРМ»

Галина БАБIЙ, музикознавець, журналіст, ведуча програм Українського радіо, ведуча проекту «Мистецькі історії» (UА: Перший):

 — Коли я вперше зайшла до редакції газети «День» на Оболоні (там вона колись містилась), одразу зрозуміла, що це не просто редакція. І «День» - не лише газета. Духом творчості, жагою пізнання життя і фіксації його найважливіших моментів було сповнене все і всі. І оце моє перше враження згодом наповнилось сотнею доказів. І навіть стало моїм переконанням: «День» – це, насамперед, громадсько-політичний і культурний центр, який є майданчиком для спілкування і дискусій прогресивних в усіх сферах нашого життя людей. Це той умовний вулик, до якого ці люди віддають свій досвід і знання, як трударі-бджоли зносять мед. І той досвід, і той мед підуть на користь людям. Це – кредо «Дня» і тих, хто з ним поруч.

Адже газета, як і належить громадсько-політичному і культурному  центру, видає унікальні книжки і виховує унікальну журналістську молодь, проводить масштабні фотовиставки і благодійні акції.

І, нарешті, чому я приходила колись до редакції газети «День» на Оболоні? Та тому, що у 2000-х вела авторську програму «Мистецтво бути жінкою» на «ЕРА-радіо» і хотіла познайомитись з її майбутньою героїнею – Ларисою Івшиною. Здається, назва програми краще за будь-який інший вислів віддзеркалює інтелект, мудрість і шарм  головного редактора «Дня».

«УПРОДОВЖ 20 РОКІВ «ДЕНЬ» ПОСІДАЄ НАЙВИЩУ СХОДИНКУ В НЕОФІЦІЙНОМУ РЕЙТИНГУ ДРУКОВАНИХ ВИДАНЬ»

Леонід ФРОСЕВИЧ, головний редактор видання «Український репортер»:

- У моєму журналістському архіві є чимало газетних матеріалів з різних видань. Нещодавно заглибився у своє досьє — чи є щось з опублікованого у «Дні»? Звичайно. Статті, інтерв'ю, нариси, навіть замітки. За кілька годин усе це не прочитаєш. Політична аналітика, культурологічні розвідки, штрихи до історичних досліджень, а ще й матеріали з категорії «нерв»... Наприклад, ось цікаве інтерв'ю з Володимиром Горбуліним (№33, 2002 рік, 20 лютого). Маркером виділив тезу Горбуліна, яка є актуальною і нині: «Сьогодні не бачу можливого претендента на роль загальнонаціонального лідера... Сьогодні суспільство не розуміє владу. А влада не хоче допомогти суспільству зрозуміти її».

Очевидно, таку прикру тенденцію спостерігаємо упродовж кількох десятиліть. І саме «День» на цьому великому часовому відрізку шукає відповіді на подібні запитання. Робить це системно, з великим знанням справи, я б сказав, тотально працюючи на читацькому полі. Чому так сталося, що надбання республіки раптом опинилося в руках декількох олігархів? Чому люди з найближчого оточення кожного нашого президента збільшували свої статки в сотні, тисячі разів? Чому мовчало суспільство і при цьому не бачило (чи не хотіло бачити) справжнього народного лідера? Хіба не наш народ винен у тому, що Кучмі було дано «перепустку» на другу президентську каденцію, що ніхто з нього не спитав за появу олігархату та паханату в Україні? Нація мусить думати, тверезо аналізувати явища, уміти відсіювати зерно від полови. Цього якраз і вчить «День».  Процитую головного редактора газети: «Нащадками чого ми прагнемо бути? Руїни? - Це легко. Вона перед нами. Величі? – Складніше».

Газета вчить бачити... саме те, що тяжко побачити, що у нас перед очима.  Вона вчить бачити за принципом потужного магніту – «витягує» із призабутих архівних полиць (і не тільки звідтіля) цікаві та повчальні історичні факти й спонукає подивитися на них по-новому, не зашорено. Щоб, «спираючись на знання великої історії, збудувати для України велике майбутнє». Скажімо, видання безліч разів не втомлюється повторювати, на якому «могутньому історичному щиті стоять українці». Відтак щономера, у повчальних та змістовних книжках  «Бібліотеки «Дня» відкриває для читачів своєрідну «скриню скарбів» нашої історії, і кожен, як каже Лариса Івшина, може щось узяти з неї.

Газета завжди прагне розширити читацькі горизонти, і це стосується різних сфер нашого життя-буття: політики, економіки, культури, науки, виробництва; навіть на міжнародних «паралелях і меридіанах» «День» торкається струн, звук яких чує усе суспільство. Можна сказати, що ці публікації — своєрідні резонатори, які підсилюють той чи інший факт або явище на частотах суспільного інтересу заради того, щоб суспільство уміло бачити не руїну, щоб не посипало голову попелом, бо, мовляв, довкола — суцільний розор і «все пропало», а навчилося бачити велич своєї країни, не повторювало гірких помилок минулого.

Упродовж декількох десятиліть «День», на мою думку, посідає найвищу сходинку в неофіційному рейтингу друкованих видань. Газета постійно тримається на високій хвилі читацького інтересу. А це досить нелегко. Про публікації цієї газети, книжки, які видає редакція, часто говорять у парламенті, наукових інститутах, освітянських закладах, чиновницьких кабінетах, у силових структурах, на фронті... Перефразовуючи одного із авторів газети, скажу: це — справді ефект високого «Дня».

А високий рівень журналістики досягається завдяки лідеру. Головному редакторові «Дня» вдалося згуртувати вельми професійний колектив і спрямувати його на творчу працю в дещо іншій системі координат, аніж пропонує наша традиційна журналістика. Бути самобутніми, цікавими, допитливими, порушувати ті теми, які ніхто не бачить. Не плисти за течією. Писати так, щоб Слово відучувало від байдужості, пробуджувало, не дозволяло впадати у сплячку. А ще й не бути гнилим та замовним. Чесність у Слові та виняткова принциповість. Це також із системи координат «Дня».

Безумовно, генератором ідей є Лариса Івшина. Блискучий публіцист, цікавий аналітик і співрозмовник. Пані Лариса завжди вміє вихопити з палітри явищ і тенденцій щось незвичне, запропонувати читачам поміркувати над цим, спробувати спрогнозувати розвиток, побачити дещо незвичний ракурс. Називаю це іншим виміром мислення. Скажімо, чи хтось замислюється над тим, чи є актуальною сьогодні постать короля Данила Галицького? А Лариса Олексіївна замислюється і нагадує: «Данило був одним із тих, хто зупинив Орду перед Європою. І ця могутня постать сьогодні потрібна для того, щоб ми бачили якість нашої історії, всю її цивілізаційну спадщину, яку треба не тільки захищати, а й пишатися нею».

Отож давайте шукати смисли, каже головред «Дня». В усьому, зокрема і в історії. Тому й закономірно, що «День» має велике коло цікавих авторів, серед яких і знані науковці, і громадські діячі, і політики, і дослідники... Їх «привела» до газети потужна енергетика головного редактора, її невтомне і благородне бажання зробити Україну іншою, і щоб цьому процесу допомагало журналістське слово.

«ДЕНЬ» І ЛАРИСА ІВШИНА – ЦЕ УКРАЇНСЬКИЙ ФЕНОМЕН ДРУКОВАНОЇ ЖУРНАЛІСТИКИ»

Ігор ГУЛИК, заступник виконавчого директора ТРК «Львів»:

- «День» і Лариса Івшина – це український феномен друкованої журналістики. Утримати щоденну газету не те що на плаву, але й успішною, цікавою і впливовою упродовж двох десятків літ – це треба вміти. Не тільки хотіти, охочих повторити цей досвід у нас був легіон, і де вони тепер? Уміти. Робити це на найвищому пілотажі, кожен номер –  як останній, і від того – неповторний…

Хай вибачать молодші колеги, але мені особисто завжди подобався вислів Маркса про те, що редактор має бути диктатором. Я, звісно, про «диктатуру» у доброму розумінні цього слова. Бо у нинішньому морі медійної «попси» і «жовтизни», у засиллі фейків і нестримної «путінізації» ЗМІ хтось має диктувати речі, без яких преса (і не тільки) не може бути якісною, без них вона стає інфекційним несмаком, ба більше – небезпечним інструментом у нечесних руках.

Як на мене, пані Лариса є саме таким «диктатором». Це видно не тільки на сторінках «Дня», це відчувається у рівні випускників його «Літньої школи», які, гадаю, завжди пам’ятатимуть уроки Івшиної. У всякому разі ті, з ким мені доводилося мати справу – зі студентами-практикантами у своєму колективі, з дипломниками під час захисту їхніх робіт, – вирізняються серед однокашників саме причетністю до «Дня».

Чомусь думаю, що «Літня школа» є живильним джерелом ідей і для головреда. Бо хто, як не молодь, триматиме завжди у творчому тонусі, завжди онлайн, завжди на вістрі пера?

У поєднанні оцих двох іпостасей – Учителя й Учня – таємниця успіху Лариси Івшиної. І, звісно, «Дня». Може, є й інші чинники, але цей – найголовніший. Принаймні мені так видається. 

«ДЕНЬ»  ПРАЦЮЄ НА НОВІ ГОРИЗОНТИ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ»

Роман ЯЦІВ, проректор Львівської національної академії, професор, історик мистецтва:

– Як редактор загальнонаціонального видання, Лариса Івшина пройшла непростий шлях розбудови не просто іміджевої журналістської політики, а й (можливо, у першу чергу) формування ціннісної платформи для зустрічей авторів-особистостей, які б мали виробляти енергетику для державницького поступу в різних царинах суспільно-культурного життя. Подолання наслідків тоталітарної епохи виявилося вкрай непростим завданням, тому головному редакторові «Дня» довелося відмірювати кожен черговий крок при досяганні цілісності жанрово-тематичного поля видання.

Лариса Івшина надзвичайно чуйно ставиться до морально-етичних подразників часу, майже блискавично реагуючи на різного роду виклики адекватним форматом журналістського реагування. Більше того, на більш зрілій стадії історії часопису головний редактор почала намічати території дискурсів навколо найбільш принципових аспектів історії та сучасності України, локалізуючи увагу на питаннях історичної пам’яті, суспільної рецепції Голодомору, духових перетворень у людині та ствердження національної ідентичності у численних науково-творчих проявах (сковородинська формула «Пізнай себе»). Так Лариса Івшина вивела свій редакційний колектив на головне професійне завдання, а саме – на ідею консолідації Українства навколо етнонаціональних ціннісних «ресурсних баз» у культурі і мисленні, героїчних воєнних чинах та інтелектуальних досягненнях, в глибинах автентичної традиції та через пізнання нового, незвіданого. На моє переконання, саме ця домінанта смислів і посилів, як і сучасна методологія періодичного видання, і є причиною великої популярності «Дня» в сучасному українському суспільстві. «День» вже давно працює на нові горизонти Української держави, водночас піднімаючи дух серед тих, які нерідко розгублюються в певному інформаційному хаосі та серед політичної нестабільності. Головний редактор «Дня» за теперішньої реальності обіймає пост одного з інтелектуальних провідників – командармів – на полях духових боїв за нашу історичну перспективу. Лариса Івшина закликає кожного з нас бути сильними при відстоюванні ментальних рис українського характеру, заохочує до осмислення культурної генетики народу, в якій є важелі для нашого успішного поступу в усіх царинах життя на велику історичну перспективу.

«ТРИМОВНІСТЬ «ДНЯ»РОБИТЬ ГАЗЕТУ ВАЖЛИВИМ МАЙДАНЧИКОМ ДЛЯ ДІАЛОГУ РІЗНИХ ЧАСТИН УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА»

Ігор ЯКОВЕНКО, російський журналіст, екс-голова Спілки журналістів Росії, соціолог, медіа-експерт, автор «Дня»:

- Минулого вересня 20 років виповнилось київській газеті «День». Сьогодні, 13 січня, виповнюється 20 років, як цю газету редагує Лариса Івшина. Скоро буде три роки, як я щотижня пишу в «День» колонки. І ось які у мене щодо цих трьох ювілеїв, минулого, теперішнього і майбутнього, виникли думки.

Думки не тільки про газету, а й про країну, про Україну, її трагедію, яка триває вже фактично скоро три роки. Як можлива свобода слова у воюючій країні, яка три роки захищає свій суверенітет від агресора, що значно перевищує її за розмірами і військовим потенціалом? Оскільки війна і демократія поєднуються вкрай погано, якщо взагалі поєднуються, то однозначної відповіді на це запитання не існує. Найпростіше рішення - стати фронтовим листком, поділивши світ на чорне і біле суворо по лінії фронту. Пишемо для своїх, підтримуємо владу, оскільки під час війни йти проти влади - це зрада. По той бік кордону - тільки вороги, яких треба знищувати. Чітка патріотична позиція, цілком зрозуміла для журналіста, чия країна веде справедливу війну. І такі ЗМІ і журналісти в Україні є, їх досить багато.

Проблема в тому, що в України сьогодні не один ворог, який перебуває по тойбік східного кордону. Є ворог усередині. І не один. Корупція, кумівство, клановість, неефективність влади, «п'ята колона» в органах держуправління, нескінченні конфлікти інтересів. І перемогти зовнішнього ворога, не розібравшись із внутрішнім, практично нереально. Журналістика фронтового типу тут безсила. Тут марно кричати «ура!» і «геть!», тут треба розбиратись і розуміти. Саме це і намагається робити газета «День». Вона не випадково виходить трьома мовами: українською, російською та англійською. Одна мова звернена до тих, хто ще не розірвав свій ментальний і мовний зв'язок з імперією (таких до 2014-го було досить багато, та й зараз ще вистачає), другою мовою говорять ті, хто будує суверенну Україну. Третьою звикають спілкуватися ті, хто хоче бачити Україну частиною Європи і всього цивілізованого світу. І ця тримовність «Дня» робить газету важливим майданчиком для діалогу різних частин українського суспільства.