Наші батьки були на півслові обірваним поколінням. Весь цей огром несказаного і набріханого зверху, накопичившись за століття, тепер криком кричить. Країні потрібні письменники для психологічної санації.
Оксана Забужко, українська письменниця, поетеса, есеїстка

Абетка світу Тараса Шевченка

Книга Леоніда УШКАЛОВА, яка долає інертність сприйняття
10 жовтня, 2019 - 15:34

Уже стало доброю традицією, що книжки Леоніда Ушкалова стають відкриттям класиків з нового погляду. Завдяки його монографіям українці краще зрозуміли Григорія Сковороду, Михайла Драгоманова... А завдяки перевиданню праці «Моя Шевченківська енциклопедія: із досвіду самопізнання» маємо нагоду віднайти нові грані Тараса Шевченка.

«Мені сподобалося видавати книжки Леоніда Ушкалова, — розповідає головний редактор видавництва «Дух і Літера» і директор Центру юдаїки Леонід ФІНБЕРГ, — і я знав, що є книга «Моя Шевченківська енциклопедія...» Колись професор Ушкалов видав її невеличким накладом — надрукував кількасот примірників і роздав друзям». Так зародилася ідея, щоб перевидати книжку, яка й була втілена. І тепер праця стала доступною для всіх охочих глибше пізнати творчість Тараса Шевченка.

«ГОСТІ, ЯКИХ ВІН ЗАПРОШУВАВ У СВОЄ ОБІЙСТЯ»

Нове видання примітне і своїми ілюстраціями. «Так збіглося, що один з найкращих українських митців — Іван Остафійчук, який наступного року святкуватиме 80-річчя, подарував нам колекцію своєї графіки, що присвячена творам Шевченка. І мені здалися співзвучними ці глибокі тексти й блискучі малюнки, — пояснює Леонід Фінберг. — Я надіслав їх професорові Ушкалову й запитав, як він дивиться на те, щоб ми підготували книжку і представили ці графічні роботи Івана Остафійчука. Він тоді сказав: «Пане Леоніде, мені вони дуже подобаються. А найголовніше, що вони подобаються моїй дружині». І це для мене було сигналом взаємин у родині».

За словами літературознавця Олексія СІНЧЕНКА, родинність, рідність є камертоном до цієї книжки, починаючи з присвяти «дружині Олександрі, жінці, якою дихаю». «Ушкалов належить до літературознавців, які не просто обирають тему для дослідження. Кожна тема, за яку він брався, якось одомашнювалася в його системі цінностей. І його герої — Сковорода, Чижевський, Потебня, Шевченко — це все гості, яких він запрошував у своє обійстя», — зазначає Олексій Сінченко. Тож як Леоніду Ушкалову вдалося наблизити Шевченка для більшості читачів і здивувати навіть фахівців-шевченкознавців?

«КЛЮЧ, ЩОБ ЗАХОПИТИ СВОЄЮ ЕРУДИЦІЄЮ»

Як розповів шевченкознавець Олександр БОРОНЬ, частина «Моєї Шевченківської енциклопедії...» була апробована ще в збірці «Від бароко до постмодерну». Оскільки давно актуальним питанням є концепція повного видання творів Шевченка, Олександр Боронь детально вивчав статтю Леоніда Ушкалова про поправки до коментарів до поезії і прози. «Ці його спостереження тоді були нам найважливіші. Вони дуже сухо, конкретно сконденсовані в цій статті, — зазначає Олександр Боронь. — Тепер я розумію, що вони були наслідком його коментування прози й поезії Шевченка, які вийшли у видавництві «Фоліо». Але йому явно було тісно в тих «лещатах» академізму». Хоч, як вказує літературознавець, «академізм» — це теж умовна назва, бо все одно у кожного свій стиль, утім, все ж таки він визнає, що часто праці науковців написані для вузького кола читачів.

Леонід Ушкалов обирає свій шлях, і його енциклопедія — це близько 300 коротких есеїв. «Він обирає ключ, завдяки якому має змогу захопити своєю ерудицією, — коментує формат книги Олександр Боронь. — Кожна стаття написана ніби легко, але водночас вони всі дуже продумані. За цією лапідарністю прихована певна структура, яка повторюється в усіх статтях: вступ, ширяння над всесвітніми, загальнокультурними категоріями, потім місточок до української культури, зокрема літератури, а згодом і до Шевченка».

«ДВА НАЗИВАННЯ СВІТУ, ЯКІ ЗУСТРІЛИСЯ НА ПЕРЕХРЕСТІ»

Такий формат, вочевидь, є однією зі складових цікавої розповіді про Тараса Шевченка. Не менш важливим є ще один, який втілений у підзаголовку книжки «Із досвіду самопізнання». «У мене одразу виникла асоціація з Полем Рікером, який писав, що насправді завдання інтерпретації, читання полягає в тому, щоб людина, занурюючись у світ іншого, доходила до розуміння самого себе...  Леонід Ушкалов усе пропускає крізь призму власного я. І це, певно, та діалогічність, яка можлива в культурі, коли людина знаходить своїх співрозмовників і ці співрозмовники її вирощують. Бо Ушкалов говорив, що Шевченко — це той, хто з ним змалечку, це той, хто його формував. І це можна застосувати не тільки щодо Шевченка, а й Сковороди, Чижевського. Тобто він займався тими людьми, які його вибудовували. Тому це все ті точки дотику, що промовляють до самого пана Леоніда. І це неймовірне вміння — проживати життя, витворивши якийсь внутрішній простір, дуже теплий, запрошуючи туди гостей і радіючи їх присутності», — стверджує Олексій Сінченко.

Дуже влучно про це поєднання зауважила філософ, письменниця Юлія ЄМЕЦЬ: «Коли я подивилася глосарій, слова, які там є, то зрозуміла, що це певне називання світу. А точніше, це два називання світу, які зустрілися на перехресті».

ПОБОРОТИ ІНЕРТНІСТЬ СПРИЙНЯТТЯ

Ясна річ, цими компонентами особливості книжок Леоніда Ушкалова не вичерпуються. Ерудиція, художність стилю, баланс між самовдосконаленням через навчання і поширенням вивченого через публікації — усе це сприяє засвоєнню знань, закладених у тексти. Як зазначає Катерина БОРИСЕНКО, старша наукова співробітниця Державної наукової установи «Енциклопедичне видавництво», учениця Леоніда Ушкалова: «Що в книзі особливо важливо — показати шлях, як не боятися любити Шевченка. Коли я викладала, зокрема й шевченківський період, то бачила, як приходять студенти, які переконані в тому, що не люблять Шевченка. Вони не читали його (у тому сенсі, як мають читати філологи), а просто знають, що любити Шевченка — не модно, і тому не люблять... До них потрібно достукатися, і в цьому дуже допомагає ця енциклопедія».

Водночас, безумовно, ця книжка важлива і для фахівців. Олександр Боронь розповів, як довго дивувався, що про Тараса Шевченка вказано як про музиканта: «У Леоніда Ушкалова є стаття «Гітара». І там цитується відомий епізод (ми зараз готуємо до видання спогади про Тараса Шевченка у трьох томах, читали його, але просто не помітили). Це спогади Скочинського, упереджені, можна сказати, злісні, але надзвичайно цікаві своїм фактажем. І там згадується, що Шевченко сидить на березі Дніпра й «бренькає не в лад на гітарі». Тобто він трохи таки вмів грати на гітарі. Це той цінний факт, який дав змогу назвати його музикантом. Ми не звертали увагу — є інертність сприйняття».

На завершення презентації Леонід Фінберг навів слова з передмови до книжки: «У мого улюбленого філософа Сковороди є одне дивне слово — все-на-все. Так він перекладав по-нашому латинське universum. І книга, яку ви, дорогий читач, тримаєте зараз в руках, — це все-на-все Тараса Шевченка, коли хочете, його абетка світу. Не шукайте в ній ані академічної манери письма, ані позитивістської об’єктивності, ані постмодерної деконструкції. Ця книжка — спроба самопізнання. Казав же колись Іван Дзюба: «Шевченка розуміємо настільки, наскільки розуміємо себе. Не більше, але й не менше». Такою є Шевченківська енциклопедія Леоніда Ушкалова.

Марія ЧАДЮК, «День»
Газета: