Розум не знає меж.
Джанні Родарі, італійський письменник, журналіст

Логіка миру. Глобальні загрози у світі локальних викликів

7 жовтня, 2017 - 11:17

Цього року Норвезький Нобелівський комітет, якій призначається Парламентом цієї країни і складається переважно з політиків, присудив Нобелівську премію миру організації ICAN (International Campaign to Abolish Nuclear Weapons). ICAN – це коаліція неурядових організацій зі ста країн світу, яка протягом багатьох років привертає увагу громадськості і політиків до катастрофічних гуманітарних наслідків застосування ядерної зброї.

Як і в більшості попередніх випадків, це рішення викликало жваві дискусії і палкі суперечки. Це вже стає певною традицією. Досі не менш як чотирнадцять рішень Нобелівського комітету ставали об’єктами нищівної критики, а в одному випадку (присудження премії Генрі Кіссинджеру та в’єтнамському комуністичному лідеру Лє Дик Тхо за сприяння мирному процесу у В’єтнамі в 1973) члени комітету навіть вимушені були піти у відставку.

Логіка критиків цілком зрозуміла. На тлі поточних повідомлень про успіхи північнокорейської ядерної програми, рішення Нобелівського комітету на перший погляд виглядає гіркою іронією. А під дружний акомпанемент розмов - в Україні, Південній Кореї, деяких арабських країнах і навіть в Японії - про ядерну зброю, як єдине джерело національної безпеки та захисту від небезпечних сусідів, рішення норвезьких політиків сприймається як відвертий виклик.

Однак, небезпеку ядерної зброї, в першу чергу, з точки зору контролю збройних технологій, в останні роки серйозно недооцінюють, а світова громадськість майже не приділяє великої уваги питанням ядерної тематики. Галасливі, але швидкоплинні і нечисленні медіа-істерики навколо чергових випробувань країн-ізгоїв, змінюються цілковитою апатією і нецікавістю щодо проблем ядерної безпеки. Отже, рішення Комітету має очевидний сенс і цінність: нагадати світовому суспільству та політичним елітам про існуючі загрози.

Рішення Нобелівського комітету є відображенням підтримки певної громадської і експертної позиції, яка полягає в тому, що загроза тотального вбивства не є аргументом в суперечці. Загроза тотального взаємного знищення не повинна бути аргументом при вирішенні міжнародних суперечностей і конфліктів. Мир, побудований на гарантіях взаємного вбивства – не гідний вільної, свідомої людини.

Можна довго сперечатися про роль ядерної зброї в забезпеченні основ національної безпеки. Ці суперечки стали набагато інтенсивніші сьогодні, коли потужність викликів зросла, а конфлікти спалахують один за одним.

Однак, треба брати до уваги контекст глобальної безпеки, якій зараз зазнає істотних змін. Порядок денний глобальної безпеки сьогодні формується регіональними і локальними загрозами. В цьому полягає фундаментальна відмінність сьогоднішнього світу від того, коли виникла ядерна зброя і було розроблено концепції ядерного стримання як гарантії безпеки.

Наш сучасний світ характеризується глобальністю і децентралізованістю. В цьому світі домінують невизначеності і ризики, пов’язані з притаманною такому стану мінливістю інтересів гравців, змінюваними системами прийняття рішень, розмитими поняттями суверенітету, і навіть з національними кордонами, які втрачають свій колишній сенс і непорушну міць. У світі зі складною динамічної сукупністю внутрішніх і зовнішніх загроз, світі, де локальні непередбачувані сили стають двигуном глобальних системних перетворень, - в такому світі ядерна зброя поступово перетворюється з чинника стримування глобального конфлікту, на фактор глобального ризику.

Вже сьогодні ризики, пов'язані з неконтрольованим поширенням ядерних збройних технологій, з потраплянням ядерних технологій в руки терористів і кримінальних режимів, з небезпечною деградацією ядерних арсеналів в руках технологічно і соціально деградуючих режимів, стають порівнянними з загрозами глобального ядерного конфлікту.

Індикаторами нового стану ядерної безпеки є, наприклад, ядерний тероризм, прояв якого ми пов'язуємо зі справою Литвиненка - отруєного полонієм російського емігранта-опозиціонера в Лондоні в 2006. Крім того, потрапляння ядерної зброї в руки безвідповідальних авторитарних політиків і режимів – а в експертних колах вирує підозра, що північнокорейському режиму «допомогли якісь доброзичливі сусіди» в отриманні ядерної зброї, - також свідчить про зміни структури безпеки в ядерному секторі. Все це є неминучими наслідками ядерного озброєння в сьогоднішньому світі.

Нарешті, розвиток технологій теж «доклався» до зміни характеру загроз. Технологічна еволюція робить ядерну зброю більш «точковою», тобто такою, застосування якої не має катастрофічних наслідків. Можливості мініатюризації зброї збільшує ризик її потрапляння до терористів, а мінімізація наслідків її застосування робить спокусу використати цей «інструмент впливу» дуже привабливою.

Чи може заборона ядерної зброї, за яку бореться ICAN, змінити поточний розподіл глобальних загроз? Мабуть ні – джина, що вирвався з пляшки майже неможливо запроторити назад. Але це може вплинути на інтенсивність загроз через усвідомлення рівня небезпеки, а також надати політикам універсальний інструмент для подолання «ядерних криз», боротьби з безвідповідальними намаганнями заволодіти зброєю тотального знищення.

Нагадаю, що ще в квітні 1945 міністр оборони США Генрі Стімсон говорив Президенту Гаррі Трумену, що атомна бомба буде «найжахливішою зброєю, яку коли-небудь знала історія». Він попереджав, що «світ за свого нинішньому морального розвитку, в порівнянні з його технічним розвитком, в кінцевому підсумку може виявитися під владою такої зброї, а сучасна цивілізація може бути повністю знищена». Усвідомлюючи цю загрозу, в січні 1946 року, у своїй першій резолюції ООН, що була створена для запобігання воєн, закликала до плану «по виведенню атомної зброї з національних озброєнь». З тих пір було зроблено багато спроб жорстко обмежити чи заборонити ядерну зброю, однак вони були не дуже успішними.

Бо політики не в змозі відмовитися від «абсолютної зброї» - уявного інструменту абсолютного панування. Вони вважають за краще нарощувати і вдосконалити інструменти війни, кажучи про мир, розвивати і вдосконалювати ядерні арсенали, говорячи про необхідність їхнього скорочення і заборони. Така політика прогнозовано призвела не тільки і не стільки до зростання загроз тотального знищення в результаті військового конфлікту, скільки до розповзання ядерних технологій та збільшення загроз, пов’язаних з тим, що авторитарні режими, які піддаються соціальній архаїзації, не можуть внаслідок технологічної деградації забезпечити належним чином ані зберігання, ані контроль своїх наявних ядерних арсеналів.

Поточна модель політичного управління сприяє, таким чином, мілітаризму і навмисній бездіяльності політичного керівного класу в питаннях контролю озброєнь. Отже, основні функції з підтримки діяльності з обмеження і заборони ядерної зброї взяли на себе наукові, гуманітарні та громадські організації. Тобто, премією відзначено роль громадських організацій в справі просування заборони ядерної зброї, яка, безперечно, відіграє свою позитивну роль в контролі загроз, пов’язаних з ядерною зброєю.

Саме ця діяльність відіграла ключову роль в тому, що 23 грудня 2016 Генеральна Асамблея ООН ухвалила рішення про складання і підписання юридично обов'язкового документу про заборону ядерної зброї, яка веде до його повної ліквідації. В березні 2017 в ООН почалися переговори про договір щодо заборони ядерної зброї, а в липні 2017 122 країни-члени ООН затвердили на пленарному засіданні перший багатосторонній договір про заборону ядерної зброї. Його підписали 53 держави. Серед них очікувано немає жодної ядерної держави (РФ, США, Британія, Франція, Китай, Пакистан, Ізраїль, Індія, Північна Корея), і їхнє приєднання до цього договору може зайняти багато років. Але сам факт такого поступу є позитивним.

Слід погодитися з Нобелівським комітетом в тому, що, очевидно, міжнародна правова заборона сама по собі не усуне ядерної зброї, якої зараз у світі налічується більше 15 тисяч одиниць. Особливо в умовах наростання взаємної недовіри і ескалації різноманітних загроз. Але зусилля на цьому шляху потрібно вітати.

Варто розуміти, що рішення Нобелівського комітету, яке віддзеркалює думку передових представників наукових і політичних еліт, є політичним актом, символічним жестом, спрямованим на підтримку певних важливих трендів світової політики в галузі безпеки. Те, наскільки ми розуміємо це рішення, визначає, наскільки ми розуміємо світові тренди, наскільки адекватно оцінюємо своє місце в сучасній світовій архітектурі.

Власне, в цьому і полягає головний урок цьогорічної премії для нас. В світі, де попри зростаючу недооцінку традиційні загрози змінюють свій розподіл і інтенсивність, де панує невірна оцінка пов’язаних зі зброєю масового знищення ризиків, де природа конфліктів зазнала суттєвих змін, а глобальна безпека визначається локальними викликами – в цьому світі ми не лише знаходимося на передовому краї боротьби з новітніми загрозами, але є і першопрохідниками побудови нової архітектури безпеки. І наші зусилля будуть оцінені тільки після того, як ми самі усвідомимо свою місію і своє місце в побудові нового світу.

Україна не лише відмовилася свого часу (багато в чому вимушено і безальтернативно) від потужного ядерного арсеналу, чим сприяла зменшенню «традиційної» ядерної загрози, - ми сьогодні вишукуємо засоби і методи протистояння новим загрозам. Символами нашої боротьби є люди, які могли б бути достойними номінантами на Нобелівську премію миру – Мустафа Джемільов, Олег Сенцов та інші невинні в’язні і лідери спротиву цієї війни. Звісно, не слід піддаватися локалізму, керуватися містечковими образами та хибною «особливістю» і складати на цій підставі «альтернативний національний список» достойних номінантів. Але слід чітко усвідомлювати, що саме наша боротьба сьогодні є запорукою світової безпеки.

Отже, розуміючи очевидну аргументованість цього - безперечно політичного - рішення Нобелівського комітету, ми маємо сприймати змінюваний світ адекватно, і дивитися у власне майбутнє в новому світі.

Для цього нам слід усвідомити не лише природу новітніх загроз, але і зміни розподілу і інтенсивності загроз традиційних. Ми вчимося на досвіді війни, але не маємо права нехтувати логікою миру, нам доводиться нагадувати миру про логіку війни, але ми не маємо ставитися до чужих уроків з неповагою та неувагою. В тому числі і до уроків, які демонструє нам цьогорічна Нобелівська премія миру.

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments