Людяність
«Гавр» Акі Каурісмякі є вишукано анахронічним. За формою це оммаж французькому, взагалі класичному кіну: щемлива музика з підкреслено архівним глухуватим звучанням, сентиментальне забарвлення сюжету, зірка ранніх фільмів Годара й Трюффо Жан-П'єр Лео в ролі сусіда-донощика, а ім'я головного героя, колишнього поета, а нині чистильника взуття - Марсель Маркс (в Марселі починається «На останньому диханні» Годара, Марсель - лиходій-коханець з «Денної красуні» Бунюеля, брати Маркс - генії ранньої голлівудської кінокомедії).
У цю ретроспективну реальність, також позначену дисковими телефонами, бакалійними крамницями і стереотипними багетами, вторгається Інший - вічна проблема європейського несвідомого - цього разу в образі нелегального мігранта, чорношкірого підлітка на ім'я Ідрісса (Блондин Мігель), який намагається потрапити до своєї матері в Лондон.
На головні ролі дуже точно призначені Андре Вілмс (Марсель) і Каті Оутінен (дружина Марселя, Арлетті) - не кажучи вже про те, що їм підвладна найширша емоційна палітра, вони вміють рівним чином зворушливо й смішно передати найнижчий порок і бездоганну чесноту. Герої в Каурсмякі, незалежно від того, на чиєму вони боці, завжди цілісні. Немає рефлексій, екзистенціальних метань, по-трієрівські розщепленої свідомості; сила характеру перевіряється привхідними (і переважаючими) обставинами, якими може бути навіть власна смерть, як у «Людині без минулого». Цього разу несправедливість породжена самою логікою західного розуміння соціального комфорту.
Опозиції не нові, але дієві. Система обрушує на непрошеного гостя і на тих, хто йому допомагає, свою знеособлену міць. З одного боку держава як апарат насильства, поліція з обшуками, газети, що сурмлять про втеклого агента «Аль-Каїди», сусід-стукач, з іншого - Маркс і друзі: бідність є благородна і чуйна. Проти тиранії порядку складається змова добрих людей, в якій беруть участь торговці, пияки, ресторатори і навіть суворий на вигляд служака-детектив.
Щоб утримати глядачів у потрібному йому невіданні, Каурісмякі використовує прийоми, які в інших обставинах виглядали б нестерпними жанровими кліше: від квітучої вишні у фіналі до образів вірної дружини-Оутінен або вищезгаданого слідчого з капелюхом і вусами а ля Еркюль Пуаро. Багатослізна розв'язка є неминучою, проте в Гаврі - в цьому Гаврі - добро повинно винагороджуватися. Щасливий результат виглядає дивом, але не більшим, ніж співчуття як таке.
«Гавр» - рідкісний випадок іронічної казки, з мораллю, але без відкритого повчання. Каурісмякі вірить у людство, а ще більше в хороше кіно, яке, може, й не врятує світ, але кілька пропащих душ таки виведе з мороку.
***
Гавр / Le Havre (2011, Фінляндія-Франція-Німеччина, 93`), режисура, сценарій: Акі Каурісмякі; оператор: Тімо Салмінен; актори: Андре Вільм, Каті Оутінен, Жан-П'єр Дарруссен; виробництво: Sputnik, Pyramide Productions, Pandora Film.
