Наші Інші
Днями у львівському видавництві «Човен» вийшла книжка «Наші Інші» авторства репортерки, дослідниці репортажу та колишньої дописувачки «Дня» Олесі Яремчук. Збірка розповідає про життя національних меншин – румунів, угорців, волохів, шведів, кримських татар, поляків, словаків-ліптаків, ромів, гагаузів, німців, чехів, турків-месхетинців, євреїв – в Україні. Власне кажучи, про кожну з цих національних меншин Олеся Яремчук написала художній репортаж.
Книжка ця має три основні плюси. По-перше, вона добре й цікаво написана. По-друге, у ній ідеться не про якесь теоретичне життя «національних меншин», а про історію й сьогодення конкретних, живих людей. Це не суха статистика – мовляв, Україна багатонаціональна країна, в нас живе стільки-то тисяч румунів, а ще в нас є стільки-то тисяч гагаузів. Авторка завдала собі клопіт і поїхала до цих людей додому, у віддалені провінційні села різних областей, щоб на власні очі побачити умови, в яких вони живуть, пересвідчитися, наскільки добре збереглися їхні рідні культура й мова, почути їхні приватні історії. Адже через історію однієї людини та її сім’ї можна показати панораму життя цілої національної меншини, всього регіону, України.
Третім і найважливішим плюсом цієї книжки є її концепція, що відображена вже в назві – «Наші Інші». Ясна річ, спочатку така назва викликає спротив, бо в ній вчувається відлуння орієнталізму: є МИ, а є ще й НАШІ (тобто належать нам) ІНШІ. Вони такі цікаві, давайте подивимося на них, це ж така екзотика – їхня мова, культура, релігія, барвисті костюми й дивні страви! Втім, ця дещо провокаційна назва доречна, адже авторка намагається зняти, стерти лінію умовного поділу між «нами» й «ними», показуючи, що «ми» ? це також і «вони». Адже представники національних меншин, що живуть в Україні – це громадяни України, це і їхня рідна земля також, а їхні культура й історія збагачують нас. Треба визнати: цей, заснований на рівності й емпатії, підхід авторки в ненав’язливий спосіб відкриває перед нами палітру етнічного різноманіття України.
Втім, національностей в Україні набереться півтори сотні, тож зрозуміло, що чотирнадцять історій «Наших Інших» ? цікава, та все ж далеко не повна картина української мультикультурності. На мій погляд, гостро бракує книжці історії про найбільшу нацменшину України – мільйони росіян, що здавна живуть в нашій країні. Кількість росіян в Україні, їхній вплив, сусідство нашої держави з Росією і спазми так званого «руского міра» (російської культури й ментальності) не перше століття ставлять під сумнів саме існування України, української ідентичності. Зрештою, побачити їх не як «украинцев», а саме як національну меншину в Україні – вже було б проривом.
Під час презентації книги в Ужгороді хтось із публіки запропонував чудову ідею – як гарно було б, якби Олеся Яремчук написала другий том. Про українців, що живуть в інших країнах як національні меншини. «Наші як інші» ? про життя усіх хвиль української еміграції в сусідніх країнах, Європі й Азії, обидвох Америках, Австралії й Африці. Здається, авторка ідеєю зацікавилася. З нетерпінням чекаємо!
