9 травня – це зовсім про іншу перемогу
Друга світова війна – великий урок, який розділив історію людства на «до» та «після». Жахливі події 1939-1945 років особливо сильно відбилися на долі українців, що в певній мірі знайшло своє визнання в участі України при заснуванні Організації Об’єднаних Націй.
Союзники зуміли порозумітися у боротьбі зі спільним ворогом, але останні 75 років світ поділений на дві дати вшанування тієї жертовності. Так, на початку 2000-х, Генасамблея ООН мусила визначити аж дві дати – 8 та 9 травня, – як дні пам’яті та примирення в честь всіх жертв Другої світової війни.
В цьому сенсі досить вірним був крок Верховної Ради у 2015 році – зробити 8 травня відповідним вшанувальним днем та символом примирення. Однак, чи було влучним продовження риторики Дня перемоги? Адже, лише одна відмова від анахронічного мілітаризму під час «святкувань» – це ще не відмежування від цієї радянської спадщини.
Натомість, у сусідній Молдові зуміли поєднати власну традицію та розірвати проросійське ототожнення цієї дати. У 2018 році, до вихідного святкового Дня перемоги там додали ще одне значення – День Європи. Два святкування в один день.
День Європи був встановлений на одному із європейських самітів у 1985 році, щоб кожного 9 травня святкувати мир та єдність континенту.
Саме цього дня 1950 року в Парижі було проголошено Декларацію Шумана, яка відкрила шлях до інтеграції європейських держав та спільну побудову кращого майбуття. В ній закріплена одна досі чинна істина: «Європа буде створена не відразу і не в готовому вигляді,– вона виникне на основі реальних справ і фактичної солідарності».
Мир у післявоєнні роки був крихким та міг порушитися історичними міждержавними протистояннями, особливо на тлі розрухи та суперечок щодо енергоресурсів.
Так, 70 років тому, французький міністр закордонних справ Роберт Шуман своєю заявою, розробленою за участі Жана Моне, призвів до створення першої європейської спільноти, присвяченої спільному міждержавному управлінню конфліктними галузями вугілля та сталі.
Паралельно того ж дня, 9 травня 1950 року, німецький федеральний канцлер Конрад Аденауер скликав свою прес-конференцію, на якій заявив: «Об’єднання Європи, за долученням Федеративної Республіки Німеччина, є дуже важливим способом досягнення та підтримання миру (...), щоб забезпечити міцний мир народам світу».
Чи не є саме цей добровільний крок німців справжньою перемогою? А згодом, в 1955 році, за іронією долі – саме 9 травня, Західна Німеччина стала повноправним членом НАТО. Чи не є справжньою перемогою те, що незабаром після завершення війни, у вільний Європі не залишилося поділу на переможців та переможених?
Нині Шуман, Монне, Аденауер та деякі інші європейські лідери тієї пори вважаються батьками-засновниками Європейського Союзу. А 9 травня, як День Європи, є одним із офіційних символів ЄС – на рівні прапору (синього полотнища з 12 жовтими зірками, які утворюють коло посередині) та гімну («Оди до радості»).
Скажете ви – в Україні вже є свій День Європи. Дійсно, в 2003 році Леонід Кучма встановив святкування Дня Європи на третю суботу травня. У той час, коли 9 травня було залізобетонно «зайняте», тодішній Президент України своїм указом відвів нас від ключового, адже День Європи, який відзначається у будь-яку інші дату крім 9 травня, – це не про цінності ЄС, а про святкування заснування Ради Європи (куди також входить Росія).
Країна, яка закріпила в своїй Конституції стратегічний курс на набуття повноправного членства в Європейському Союзі, має замислитися над тим, що для неї означає цей день.
Кремлівське 9 травня – це перемога минулого.
Європейське 9 травня – це перемога майбутнього.
Андрій Якубув. Голова ГО «Instituto 9 de Mayo» (Іспанія)
