Найбільша помилка в тому, що ми швидко здаємось. Іноді, щоб отримати бажане, треба просто спробувати ще один раз.
Томас Едісон, американський вчений і винахідник

Анатомія політичного страху

Як ми думаємо про політичний страх? Чому ми саме так про нього думаємо? Як ми могли б про нього думати?
20 квітня, 2018 - 17:19

Згідно з однією з класифікацій, усі страхи поділяються на три групи: біологічні, екзистенційні та соціальні. До перших відносяться ті, що пов'язані безпосередньо з погрозами для життя; до других – побоювання, продиктовані питаннями життя й смерті; а треті викликаються ситуаціями, які можуть підірвати соціальний статус. Існують і проміжні форми страхів, які стоять на межі двох або відразу трьох груп. Одним з них можна вважати політичний страх.

Американський політолог Корі Робін у книзі «Страх. Історія політичної ідеї» ставить три питання щодо політичний страху: як ми про нього думаємо? чому ми саме так про нього думаємо? як ми могли б про нього думати? І дає на них власні відповіді, на які, з огляду на нинішні тенденції в Україні та світі, варто звернути особливу увагу.

ЯК МИ ДУМАЄМО ПРО ПОЛІТИЧНИЙ СТРАХ?

– Хоча найсучасніші письменники і політики виступають проти політичного страху як ворога свободи, розуму та інших цінностей Просвітництва, всупереч собі вони часто бачать у ньому джерело політичної життєздатності. Незважаючи на засудження якобінського терору, радянського деспотизму, балканського геноциду або терору 11 вересня, в побоюванні його вони бачать можливості для колективного поновлення. Не для жертв, а для нас, тобто тих, хто дивиться на це зло ззовні. Політичний страх повинен навчити нас, чого варті специфічні політичні цінності.

Страх громадянської війни, наприклад, повинен породити повагу до принципу верховенства права, страх тоталітаризму – прихильність до ліберальної демократії, страх фундаменталізму – підтримку терпимості й плюралізму. Боячись зіткнутися з цими бідами, ми переконані в необхідності вжити відповідних заходів щодо їх запобігання. Переконавшись в їхній небезпеці, ми як ніколи дорожимо такими принципами, як правопорядок, ліберальна демократія тощо.

Для того, щоб політичний страх зміг нас надихнути, його об'єкт повинен належати сфері політики й при цьому, в очах переляканих, все ж перебувати поза нею. Якщо страх має повернути нас до таких політичних цінностей, як правопорядок і ліберальна демократія, ми повинні протидіяти політичній загрозі даним цінностям.

Однак така політична небезпека, як війна або повстання, вимагає, щоб суспільство визначило або підтвердило свої переконання для мобілізації перед лицем загрози в ім'я політичних цінностей. На відміну від природних лих, політична катастрофа змушує суспільство відкривати політичні ідеали й дотримуватися їх, що при менш загрозливих обставин могло б просто набриднути.

ЧОМУ МИ САМЕ ТАК ДУМАЄМО ПРО ПОЛІТИЧНИЙ СТРАХ?

– Тільки знаючи, що є добро, ми можемо знати зло й боятися його. Іншими словами, те, що вселяло страх, було мораллю, а після моралі – політикою. Сьогодні ми вже не схильні думати про політичний страх як про союзника наших вірувань і суджень, моральних і політичних. Це вже не об'єкт обговорень або вибору. «Страху не потрібні визначення, – пише Реймонд Арон. – Це первинна і, так би мовити, надполітічна емоція».

Так як ми відокремлюємо страх від моралі та політики, ми вважаємо, що він може виявитися основою і того, й іншого, особливо в моменти моральних сумнівів і політичної повільності. Так, ми можемо не знати, хто ми є; ми можемо не знати, що ж таке добро чи справедливість, але ми точно знаємо, що значить боятися. Це просте, майже інстинктивне знання структурує наше суспільне життя і оживляє його прояви.

Як ми прийшли до такого розуміння? Це сталося через масштабні зміни в тому, як ми думаємо про особистість, моральі політичний порядок, і особливо через ліберальну концепцію політичного правління.

ЯК МИ МОГЛИ Б ДУМАТИ ПРО ПОЛІТИЧНИЙ СТРАХ?

– Політичний страх може діяти одним з двох можливих способів. По-перше, лідери та активісти можуть визначити, що є або що має бути головним об'єктом страху в суспільстві. Страх такого роду майже завжди полює за реальною загрозою. Вона рідко, практично ніколи не створюється з нічого, але оскільки збитки в життя настільки ж різноманітні, як і задоволення, політики та інші лідери володіють великою свободою у визначенні того, які загрози гідні політичної уваги, а які – ні.

Саме вони встановлюють загрозу добробуту населення та інтерпретують природу і джерело такої загрози, а також пропонують методи протистояння цій загрозі. Саме вони роблять певні страхи предметом громадського обговорення й суспільної мобілізації. Це не означає, що кожен представник громадськості дійсно боїться обраного об'єкта (наприклад, не кожен американський громадянин сьогодні заляканий тероризмом). Це просто означає, що об'єкти домінують над політичною програмою дій, витісняючи інші можливі об'єкти страху і уваги.

Другий тип страху виникає в соціальній, політичній і економічній ієрархії, що розділяє народ. Хоча цей страх також створений, керується або маніпулюється політичними лідерами, його специфічна мета або функція – внутрішнє залякування, застосування санкцій або загроза їх застосування для того, щоб одна група утримувала або посилювала свою владу за рахунок іншої.

Перший тип страху передбачає колективний страх віддалених небезпек або таких об'єктів, як зовнішній ворог, тобто відокремлених від колективу; другий тип виявляється більш особистим і менш надуманим, виникаючи в результаті вертикальних конфліктів і поділів, властивих даному суспільству. Це нерівний розподіл добробуту, а також нерівність у статусі й поширенні влади. Другий тип страху, виростаючи з цих видів несправедливості, допомагає їх увічнити.

РЕЗЮМЕ

Виділяючи основні акценти Робіна, слід зауважити на таких тезах. Позитивна функція політичного страху полягає в тому, що він має навчити, чого варті суспільні цінності. Такі загрози, як війна або повстання, повинні бути попереджені шляхом громадської мобілізації заради збереження існуючих політичних норм. Страх диктує мораль, а вона – політику, тому, щоб знати, чого насправді слід боятися, потрібно перш за все вміти розрізняти добро і зло. Політичні побоювання можуть діяти двояко: через зовнішні й внутрішні загрози. Перші найчастіше надумуються або перебільшуються; другі, як правило, більш реальні й відчутні.

 

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments