Не всяка людина здатна бути при владі, а лише така, що за природою своєю прагне до правди і справедливості.
Станіслав Оріховський-Роксолан, український письменник, оратор, публіцист, філософ, історик, полеміст, гуманіст доби Відродження

Австрійський політичний шторм

27 травня, 2019 - 11:55

Серед найбільш близьких до Росії в Європі країн можна виділити, зокрема, Австрію.

Після останніх парламентських виборів у 2014 році праворадикальна Австрійська партія свободи (Freiheitliche Partei Österreichs - FPÖ, АПС) вийшла на третє місце за кількістю відданих за неї голосів й увійшла в коаліцію з Австрійською народною партією (Österreichische Volkspartei - ÖVP, АНП).

Сформований уряд очолив канцлер Австрії Себастьян Курц і глава ÖVP. Пост віце-канцлера зайняв голова FPÖ Гайнц-Крістіан Штрахе. Крім віце-канцлера, від партії було ще чотири міністри - міністр внутрішніх справ Герберт Кікл, міністр праці Беата Гартінгер-Кляйн, міністр транспорту Норберт Гофер, міністр оборони Маріо Кунасек, а також державний секретар міністерства фінансів Губерт Фукс. У відставку не пішла міністр закордонних справ Карін Кнайсель, на весіллі якої з нею танцював Володимир Путін. Вона безпартійна, але увійшла в уряд за квотою FPÖ.

Почався політичний шторм після публікації в популярному німецькому журналі Der Spiegel і на сторінках мюнхенської газети Sueddeutsche Zeitung компрометуючих записів бесіди Штрахе з неназваною багатою росіянкою, про яку було сказано, що вона близька до якогось олігарха.

На зустрічі також був присутній голова фракції FPÖ в парламенті Йоганн Гуденус, він також пішов у відставку з усіх посад і склав свої повноваження депутата парламенту. Свого часу Гуденус навчався в Москві і знає російську мову. Він вважався зв'язковим між FPÖ і партією «Єдина Росія», а також з іншими російськими урядовими інстанціями. У 2014 році він був спостерігачем на так званому референдумі в Криму, відвідував Чечню на запрошення Кадирова.

Судячи з опублікованих записів, зустріч відбулася в липні 2017 року на орендованій віллі на іспанському острові Ібіца і тривала в розслабленій атмосфері близько семи годин.

На ній обговорювалася можлива фінансова підтримка з Росії з метою придбання популярного австрійського таблоїду Kronen Zeitung. Як говорив на запису Штрахе, «Якщо у тебе є Kronen Zeitung, це вирішальний чинник, але якщо у тебе є телевізійний канал, то ти вирішуєш усе». Він виклав деталі ще однієї своєї мети - приватизувати громадський телевізійний канал ÖRF, з яким у FPÖ постійний конфлікт.

Так передбачалося домогтися сприятливого для FPÖ інформаційного тла на парламентських виборах в 2018 році. За таку фінансову підтримку передбачалося отримання дамою і олігархом, що представляється нею, серйозних урядових замовлень. Автентичність запису визнав сам Штрахе і оголосив на прес-конференції про свою відставку.

Усе це відбувалося буквально напередодні виборів у європейський парламент, які почалися 23 травня. Хоча, за всіма прогнозами, праві радикальні партії повинні були збільшити в ньому своє представництво, до речі, як і ліві радикали, австрійський політичний шторм серйозно вдарив не тільки по FPÖ, але рикошетом пройшовся по їхніх політичних та ідеологічних союзниках і партнерах.

Не випадково праві радикали не домоглися своєї мети в Нідерландах. Соціал-демократична партія праці, яка набрала 18,4% голосів виборців, збільшить удвічі своє представництво. Цікаво, що соціологи припускали, що партія отримає тільки 13% голосів. Тепер один із провідних партійних діячів Франс Тіммерманс став кандидатом європейських соціал-демократів на пост голови Єврокомісії.

Вважалося, що євроскептики з партії «Форум за демократію» отримають 15%, а фактично за них проголосувало лише 11,2%, що дасть їм три депутатських мандати.

Нищівної поразки зазнала ультраправа Партія свободи Герта Вілдерса. Вона втратила три з чотирьох місць у Європарламенті.

Звичайно, в різних країнах виборча ситуація серйозно відрізняється. У Німеччині втрати будуть у правлячого блоку ХДС-ХСС і їхніх партнерів по коаліції - соціал-демократів. Якщо перші втратять близько 6-7%, то другі можуть сподіватися тільки на 15,9%.

Істотно додасть партія «Союз 90/Зелені», за яку можуть проголосувати 18,1% виборців. Це продовження тенденції останніх виборів у бундестаг. За німецьких лібералів із Вільної демократичної партії проголосує 6,3% виборців.

Набагато важливіше, що практично не збільшилася популярність правих радикалів із партії Альтернатива для Німеччини (AfD) - 12,3%, Ліві спадкоємці НДР отримають 7,3%. У них теж немає приросту.

Звичайно, австрійський скандал вплинув на виборців не тільки в цій країні, але і в Німеччині. Проте його значення не слід перебільшувати.

Проблема міграції, на якій робили свій політичний капітал європейські праві радикали, втратила значною мірою свою гостроту. У східній Європі ще намагаються на цьому зіграти, але це більше стосується взаємин національних урядів із брюссельськими бюрократами. Виборці дещо заспокоїлися, хоча певне невдоволення залишається.

Що стосується України, то не слід кидатися в крайнощі. Навіть деяке збільшення представництва в Європарламенті правих і лівих радикалів не змінить його загальної конфігурації. І це відіб'ється на ставленні до Москви і Києва.

Загальний антиросійський настрій збережеться, хоча поглиблюватися навряд чи буде. До того ж у ставленні до Росії серед європейських правих радикалів немає єдності. Зокрема ультраправі країн Балтії категорично проти будь-яких поступок Росії і наполягають на збільшенні підтримки України. Аналогічно серед правих і правоцентристських партій.

Звичайно, є відверта проросійська клієнтура, наприклад австрійська FPÖ, німецька AfD або Ліва на іншому фланзі, французькі Національні об'єднання на чолі з Марін Ле Пен. Однак їх незначне збільшення представництва в Європарламенті не дасть істотного посилення впливу Росії на ситуацію в Євросоюзі. При всіх внутрішніх проблемах у ЄС загальна політична лінія при всіх можливих коливаннях збережеться.

Інше питання, якою буде політика України, зокрема на європейському напрямі. Поки ж очевидне посилення тиску Заходу з метою змусити нову владу в Києві почати реформування країни не на словах, а на ділі. Принаймні з Вашингтона такі сигнали вже надходять. Звісно ж, що скоро вони підуть і з провідних європейських столиць.

Якщо в Києві хочуть збереження і посилення проукраїнської міжнародної коаліції і поглиблення дипломатичної ізоляції Росії, то часу на розкачку просто немає.

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ