Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Коні винні. Вже тим, що вони живі

2 липня, 2022 - 13:41

У Гостомелі під Києвом рашисти не лише нищили будинки й убивали мирних жителів, а і знущалися з тварин. Так, вони підпалили стайню, через що більшість коней там згоріла живцем. Як розповіла журналістам власниця стайні Олександра, всього там було 32 тварини. «Я на стайню не змогла потрапити вже 24 лютого, а моїм конюхам росіяни наказали піти приблизно 1 березня, інакше погрожували застрелити всіх коней. Не застрелили, то спалили. За моїми даними, приблизно 13 березня. 5-7 коней зараз тиняються між Гостомелем та Бучею. Трава вже пішла, воду вони знайдуть. Головне – щоб під обстріл не потрапили». На місці трагедії побував приятель власниці стайні. Господарям коней відправили фото трупів для впізнання, сказала Олександра. А власниками багатьох тварин були діти віком від 7 до 10 років. «Конюшня – це що, військовий об’єкт? Тварюки! Коней за що?!».

І справді – за що? Адже це не поодинокий випадок, адже на окупованих територіях у багатьох місцях живцем згоряли коні у стайнях, собаки у притулках, корови на фермах… Приватні зоопарки також зазнали значних утрат – причому не лише у тваринах, а й в обслуговуючому персоналі. Ну, а кількість домашніх тварин, які загинули під обстрілами біля своїх осель чи у них, нерідко разом із господарями, ніхто взагалі не у змозі підрахувати.

Разом із тим у мас-медіа і соціальних мережах – десятки розповідей про тих, хто рятував тварин від рашистів, хто вивозив їх на авто і поїздах чи йшов разом із ними пішки, щоби тільки не залишати чотирилапих на майже гарантовану смерть унаслідок російської «спецоперації».

Очевидно, багатьом може видатися, що спалені та постріляні коні були з погляду рашистів винні в тому, що то – українські коні. Так само, як й інші тварини, зумисне вбиті двоногими тварюками. І в цьому є певний резон. Але, видається, тільки частковий, який стосується хіба що виключно ідеологічно наснажених агресорів, а таких абсолютна меншість, що засвідчують як дані перехоплених розмов їх між собою, так і переліки награбованих «трофеїв». Адже справді ідейні вояки хоч Вермахту, хоч СС, хоч Червоної армії, хоч НКВД приділяли грабункам незрівнянно менше часу і сил, аніж рашисти. І тут нам варто звернути увагу на інваріанти внутрішнього життя самої РФ.

Не так давно мене вразили відео, які зафіксували у столиці Республіки Саха Якутську безпритульних коней, котрі живляться на смітниках і відганяють звідти своїх конкурентів – так само безпритульних собак. І все це у морози від 30 до 50 градусів… Виживає меншість нещасних тварин, але щороку їхнє число не зменшується – місцеві жителі спокійно викидають на вулицю чотириногих, які стали їм непотрібні. А напередодні 2022 року влада організувала в місті масове вбивство собак, в якому брали участь сотні добровольців, що охоче фільмували свої «подвиги». Схожі акції пройшли і в деяких інших містах РФ. А от у столиці Бурятії Улан-Уде ситуація інша: там на 400 тисяч жителів 20 тисяч безпритульних собак, яких постійний голод довів до того, що вони збиваються у зграї та нападають на людей. Маємо іншу сторону того самого: байдужість до живого світу, ставлення до тварин як до суто мертвих речей, підвищену зацікавленість у рівні матеріального добробуту (згадаймо. як «путінські буряти» грабували все, що могли) та небажання розв’язувати проблеми з тваринами цивілізованими способами (чому б не зайнятися стерилізацією собак – і безпритульних, і хазяйських, які бігають «на самовигулі» та приносять «непотрібних» цуценят?). І все це стосується не лише Саха-Якутії та Бурятії, що засвідчують соціальні мережі, а і європейської частини РФ, тобто «глибинної» Росії.

Ось декілька реплік людей, обурених масовою байдужістю до тварин і їхнім воістину садистським нищенням: «Это Мы все сейчас живём в городах, посёлках, оставшихся деревнях с мёртвыми душами. Мы – это тот, кто не равнодушен к чужой боли тех, кто беззащитен, не может за себя постоять. – В стране мертвых душ мы живем! Издеваемся над созданиями, которых Бог дал нам в помощь! Приютила 26 брошенных на дачах, старая больная одинокая пенсионерка из Ростова-на-Дону. – Да у нас такое по всей стране творится. Посмотрите сколько животных выживают на улице, больные, голодные, переломанные. – Да, это то, с чем мы все постоянно сталкиваемся в нашей жизни, это реальность… и нам с этим жить. "Неадекватов" полная страна. – Мы живём в стране мёртвых душ, к сожалению. – Какая же это боль, жуткая, мучительная, за что, люди вы, или бесы смрадные в людском обличье? Вернитесь в ад, нелюди, там ваше место».

Іншими словами, масовий росіянин, елемент «колективного Путіна», й у своїй країні діє щодо тварин так, як на українських теренах, обмежує його хіба що поліція, але виключно тоді, коли йдеться про чиюсь власність. І винищення людей у самій РФ «бісами смердючими» теж обмежене владою, натомість на українських теренах воно не тільки дозволене, а й заохочене. Тобто оте спалення живцем коней і розстріли зоопарків вкупі з ракетними атаками по багатоповерхівках і таборах відпочивальників – це і є «русский мир» у своїй виявленій нелюдській сутності. А найголовнішу питому рису тоталітарно-імперської сутності описав (на прикладі гітлерівської Німеччини, але нині, у путінській Росії вона ще наочніша і небезпечніша) визначний західний філософ і психолог Еріх Фромм у своїй  класичній книзі «Анатомія людської деструктивності». І зветься ця риса некрофілією.

В основі некрофілії – хворобливий, домінуючий потяг до неживого, мертвого. Некрофіли прагнуть перетворити сьогодення та майбутнє на копії минувшини. У житті, на їхню думку, панує те, що було (і що померло), а речі взагалі панують над людиною. Ніщо нове для некрофілів не має цінності, а радикальні зміни сприймаються як злочин проти природного плину речей. Вони над усе люблять силу, владу; особистість для некрофілів зводиться до свого роду «машини» з її «гвинтиками та гайками». Некрофіли байдужі до страждань інших, але не до своїх власних і не свого найближчого кола. Вони переконані: єдиний шлях вирішення проблем і конфліктів – насильство, яке мало б вести до перетворення противників на мерців, натомість терпляче розв’язання нових проблем ні до чого не приведе. Для них найбільше зло – самочинне, спонтанне, вільне, само по собі цінне життя. На загал, некрофіли реагують на проблеми деструктивно і ніколи не намагаються допомогти іншим знайти конструктивний вихід зі складної та небезпечної ситуації. Ба більше: вони відчувають майже сексуальне задоволення від чужого лиха, від болю та смертей, від руйнації всього того, що вони звуть «непотребом».

Усі державні органи та силові структури РФ – осідки некрофілів. Інші там просто не уживаються; якщо на початку путінського правління там іще траплялися бодай відносно нормальні люди, то тепер усе «зачищено». Більше того: «зачищене» і суспільство. Тепер – оскільки ми вели мову про чотирилапих, то і продовжимо її – можна зустріти такі заголовки про долю донедавна безпритульних песиків: «Ненужные В России Стали Любимыми В Германии». Ось так. А ті росіяни, хто є бодай частково притомним, повинні маскуватися. Оцініть цей словесний шедевр: «Они просто хотят жить. Около 60 домашних кошек осталось в зоне Мариуполя, где не живут люди». Просто «не живуть» - випарувалися, відлетіли на Марс чи переселилися у Москву? До речі: вочевидь зважаючи на десятки розповідей у сецмережах про те, як українці рятують домашніх (і не тільки) тварин від рашистів, від їхньої «спецоперації», в YouTube були вкинуті коротенькі ролики про котиків і песиків з Маріуполя, які нині зажили щасливо у Донецьку чи у самій Москві. Тобто для котячо-собачого щастя треба було тільки «знести» Маріуполь і «наколошматити» якнайбільше «укрів»…

І ще одна цитата, тепер із тексту української волонтерки у соцмережах:

«Я плачу гладячи їх обпечені тіла плачу обробляючи поранення, плачу як уявляю що вони відчували, раптово опинившись на вулиці… Багато з них ніколи на ній не були до війни.

Вони були домашні… Любимі.. Весь час у них була їжа та водичка..

А тут вулиця… Поруч немає тих, хто піклувався… Немає що поїсти та попити. Немає де заховатися…

Прошу у них вибачення і знову плачу…

До нас приїхали 20 котиків з під Краматорська.

Виснажені, обпечені та виснажені, але такі довірливі та ніжні.

Попереду довге лікування та адаптація».

А водночас – попереду нові ракетні обстріли, які охоплюють усю українську територію, попереду нові спроби наступу рашистів на Донбасі і не лише на ньому, попереду прагнення паралізувати транспортні комунікації й унеможливити збирання нового врожаю, зрештою, попереду – постійні погрози кремлівських некрофілів застосувати ядерну зброю – проти України, Польщі, Британії, - погрози, які підтримує «колективний Путін» і які одного разу можуть стати реальністю. Адже для некрофільської квазіцивілізації, яка своїм рівнем божевілля та загрозою для життя на планеті вже перевищила Третій Рейх, таке розв’язання всіх проблем виглядає цілком логічним. Адже в такому разі потяг до загального знищення знайде своє остаточне втілення.

А люди – як і коні, песики, коти та ластівки, – в цій ситуації винні. Вже тим, що вони живі, а тому змушують (провокують!) некрофілів ненавидіти себе та проводити «спецоперації» по звільненню їх від життя.

Новини партнерів