Луганські павуки в кремлівській банці
21 листопада з бандитського квазіутворення «Луганська Народна Республіка» почали надходити «тривожні» повідомлення. Інтернет ряснів свідченнями очевидців, які повідомляли про озброєних людей, які перекрили вулиці Луганська. Виявилося, що в «ЛНР» стався військовий переворот. Розповідали, що нинішній ватажок «ЛНР» Ігор Плотницький вже втік із Луганська в Росію. Спостерігачі писали, що в місто увійшли колони військової техніки з «Донецької Народної Республіки». Основним жартом дня стало: «ДНР» в порушенні міжнародного права окупувала сусідню державу «ЛНР». Порошенко введи війська!». «Зелені чоловічки», які з'явилися в центрі Луганська, на запитання місцевих жителів відповідали, що в місті відбуваються «планові навчання МВС». Виявилося, що причиною події став конфлікт між Ігорем Плотницьким і «міністром внутрішніх справ ЛНР» Ігорем Корнетом. Напередодні перший відправив другого у відставку, попередньо виселивши його з займаного особняка. З чим Корнет був у корені не згоден, у відставку йти відмовився, натомість звинувативши Плотницького та кількох «чиновників» з його оточення у співпраці з українськими спецслужбами. Таким чином стало зрозуміло, що озброєні люди, які зайняли центр Луганська, - це контрольовані Корнетом війська «народної міліції ЛНР» і «Беркут».
Такий короткий зміст попередніх серій. Переворот, луганська хунта, захоплення влади по-ленінському: боротьба за контроль над телебаченням, мобільним зв'язком та електрикою, віджатий у місцевого феодала будинок, на оборону якого були кинуті всі міліцейські сили «молодої республіки», взаємні звинувачення у роботі на «хунту київську» та інші новинки, які так потішили українську публіку. Поки коментатори сперечалися, де ж все-таки перебуває Плотницький, приспіла реакція Москви. Видання «РБК» повідомило з посиланням на «інформовані джерела в оточенні Владислава Суркова», що Кремль підтримує сторону «голови МВС, але міняти владу в Луганську не має наміру». Банд-керівництво «Луганської антинародної республіки» нагадувало уряд Шреденгера. Не зрозуміло було, хто з них зараз керує всім цим паноптикум, хто з «лідерів» живий, а хто мертвий. І все ж не варто поспішати радіти події в Луганську. Давайте розглянемо ситуацію ширше.
По-перше, будь-які кадрові питання на окупованій території Донецької і Луганської області вирішуються за допомогою ліфта. Ну, або якихось інших небезпечних для здоров'я предметів. По-друге, не варто забувати, що зовсім недавно саме з Плотницьким Володимир Путін провів «телефонні переговори» про звільнення заручників. Інформація про те, що Кремль підтримує Корнета, але Плотницький «нехай поки поживе», є дуже цікавою. Додайте до цього той факт, що зовсім недавно Плотницький зустрічався в окупованому Луганську з заступником голови Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ Олександром Хугом, і картинка зовсім проясниться. По-третє, Кремль зацікавлений у введенні міжнародної миротворчої місії на своїх умовах. Росія наполягає, щоб серед блакитних касок були російські і білоруські військові. Спроба перевороту і усунення з поста людини, яка вже про щось продуктивне домовляється з Хугом і пообіцяла Путіну відпустити заручників, – чи це не привід для того, щоб Росія направила на Донбас «миротворчий контингент»? Російські танки, до речі, через кордон у районі Краснодонської ділянки Луганської області вже увійшли. Це стало причиною, з якої президент Порошенко скликав термінове засідання військового кабінету РНБО. Крім того, за повідомленнями української розвідки, з російського боку кордону зосереджена велика кількість військової техніки, перефарбованої в білі миротворчі кольори.
Для Москви не важливо, хто саме виконуватиме роль «лідера маленького, але гордого народу Луганщини» - Плотницький чи Корнет. Кремль цікавить контроль. А також, щоб на Заході не сумнівалися, що тільки Путін може вплинути на те, що відбувається на сході України. Тому було б украй наївно думати, що те, що сталося, - це випадкова боротьба луганських кримінальних кланів - такий собі ексцес виконавця. Конфлікт між ватажками бандитської «республіки», швидше за все, зрежисований у Москві. Метою Росії на сході України є дестабілізація обстановки, зрив домовленостей і нагнітання страху серед місцевого населення. Можна не сумніватися, що ми ще почуємо продовження цієї історії. Але в одному можна бути впевненим уже сьогодні. Росія всіляко чинить опір будь-якій можливості врегулювання ситуації, раз у раз влаштовуючи театральні постановки.
Для нас подія має стати уроком. «Переворот» цілком міг би статися і в разі реінтеграції ОРДЛО в рамках Мінських домовленостей. Давайте ще раз відкриємо мінські документи і прочитаємо, що архітектурою політичного і адміністративного устрою Донбасу, що «повернеться» в українське поле, є «Закон про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей». Ухвалений колись тимчасово і продовжений Верховною Радою ще на рік, цей закон має бути прийнятий на постійній основі і стати частиною української Конституції відразу після того, як на цих територіях пройдуть вибори в місцеві органи влади. Після цього ОРДЛО матиме свою «народну міліцію», регіональний статус російської мови, своє транскордонне співробітництво з Російською Федерацією, своїх, непідконтрольних центру суддів і прокурорів і встановлювати відносини з Києвом буде через двосторонні договори. Якби життя сьогоднішнього Луганська управлялося не російською військово-окупаційною адміністрацією, а «Законом про особливий порядок місцевого самоврядування», обраний на місцевих виборах не-Плотницький цілком міг би посперечатися з начальником «народної міліції» не-Корнетом і Київ так само змушений був би спостерігати за тим, що відбувається, не маючи ні сил, ні можливості втрутитися.
Луганський «переворот» показує, що імена керівників регіону не мають значення, поки за їхніми спинами стоять московські куратори. Без справжньої деокупації мир у Луганськ або Донецьк не прийде. Без приведення життя на території ОРДЛО до загальноукраїнських норм місцеві царі завжди будуть триматися за Москву, а не за Київ. Хоча б для того, щоб Кремль і особисто Володимир Путін і далі забезпечували їм бандитську вольницю і можливість грабувати регіон без оглядки на Київ. Для нас головне, щоб люди - місцеве населення - перестали бути заручниками розбирань бандитських кланів, підтримуваних з Російської Федерації. Зовсім не важливо, які прапори висітимуть над урядовими будівлями, якщо багатостраждальний український Схід будуть продовжувати рвати на шматки російські найманці і путінські дармоїди. Держава - це не тільки прапори. Це закон.
