Маомін і виклики Гонконгу у китайському світі. Попередні зауваження.
Здавалося б, доволі несподівано 28-29 листопада 2019 радикальні протести спалахнули на півдні Китаю, в місті Маомін (в деяких повідомленнях фігурує також назва Венлу) в префектурі Хуачжоу в провінції Гуандун, яка межує зі спеціальними адміністративними районами Гонконг та Макао.
Майже шестимільйонний Маомін з майже 5 тисячолітньою історіє є домом для багатьох національних меншин Китаю, тут мешкає багато представників Чжуанів, Яо та Мяо, тут розповсюджені мандаринський та кантонський діалекти; місто є центром сільськогосподарського виробництва, - тут вирощують фрукти, Маомін входить в перелік 100 найбільш розвинених міст Китаю, має славу «національного міста садів».
Безпосереднім приводом для протестів стало рішення влади знести місцевий парк та побудувати на цьому місті крематорій. Мешканці влаштували мітинг проти такого рішення, влада ніби пішла на діалог з активістами (навіть запропонувала безплатну їжу в місцевому кафе), але наступного дня почалися арешти учасників мітингу та тих, хто був причетний до організації акції та розповсюдження інформації в соціальній мережі Weibo.
У відповідь на брехню та репресії влади і розпочалися радикальні протести: активісти влаштовують марші, перевертають та трощать поліцейські автомобілі, перекривають дороги, палять сміттєві баки, застосовують феєрверки проти поліції та поширюють гасла із закликами «повстати і боротися проти тиранії режиму».
В місто стягнуто додаткові сили поліції, влада застосовує силове придушення акцій протесту із застосуванням сльозогінного газу та гумових куль. Попри репресії акції протесту не вщухають, на вулицях залишаються тисячі людей, сповіщають про кілька десятків поранених та про двох загиблих внаслідок застосування поліцією спецзасобів. Лише протягом першої доби було заарештовано більше 50 осіб, масові затримання продовжуються.
Слід згадати, що Маомін має історію масових протестів саме екологічного спрямування. В 2014 тут відбулися тривалі масові протести проти будівництва небезпечного хімічного виробництва компанії Sinopec. Тодішні протести, серед іншого, призвели до масштабного антикорупційного розслідування серед місцевого керівництва.
Після 18-ї з'їзду КПК в 2012, Си Цзиньпінь намагався сповна використати всю повноту влади, а тому розпочав масштабну антикорупційну кампанію, використовуючи будь-який привід для проведення зачисток на місцях. В 2014 центральними інспекційними органами було проведене розслідування, яке довело, що близько 160 місцевих партійних керівників були причетними до корупційних злочинів в тій чи інший формі. Маомін виявився містом, де буяла корупція, продавалися посади, дозволи на будівництва та розміщення виробництв.
Колишній секретар місцевого відділення Комуністичної партії Китаю в Маоміні Чжоу Чженухун був засуджений до смертної казни за корупційні злочини через скандал з хімічним виробництвом. Два інші вищі партійні керівники, Лян Імінь та Ло Іньго, були засуджені до тривалих термінів ув’язнення. Зрештою, Маомін став одним з найбільш постраждалих внаслідок партійної антикорупційної кампанії міст в КНР.
І ось, на тлі багаторічних партійних кампаній, місто сколихнула нова хвиля протестів, знову екологічного спрямування, але цього разу ще більш радикальних.
Здавалося б, до чого тут Гонконг? Але, ризикну припустити, що саме реакція Пекіну на протести в Гонконгу була індикатором деградації системи соціального і державного управління, про що свідчить поточна поведінка китайського суспільства: протести поширюються, система демонструє ознаки втрати стабільності.
Серед усього іншого, історія протестів в Гонконгу – це історія про еволюцію спільнот та систем управління в кризових умовах. Насправді цю історію ще не написано, але деякі цікаві спостереження можна зробити вже зараз.
Китайська політика завжди була відома стратегічними мисленням, неквапливістю, вмінням вичікувати, досягати складних компромісів, розподіляти проблеми в часі і просторі, використовувати кризи як ресурс. В стратегічній перспективі навичка ухвалювати зважені, ґрунтовні рішення та неквапливо але невпинно втілювати їх у життя, з кожним кроком збільшуючи свій простір рішень та зменшуючи простір противника, не роблячи незворотних кроків та прораховуючи наслідки, майже завжди приводила до успіху.
Показова брутальність, груба сила, зухвала напористість та схильність до швидких простих рішень не є притаманними рисами китайської політики. Принаймні - не були до початку радикального етапу протестів в Гонконгу.
Під час спроб розв’язання гонконгської кризи з якоїсь невідомої причини у Пекіна не працювали ті інструменти і засоби, що були винайдені під час придушень протестного руху на Тяньаньмень та оновленого «Руху 4 травня», і вдосконалені під час знищення мережі послідовників Фалунь-дафа, соціальної трансформації Тибету та поточного «соціально-політичного виправлення» Сіньцзян-Уйгурського автономного району. Всюди ці підходи так чи інакше працювали, а в Гонконгу ця потужна і злагоджена машина зупинилас, принаймні поки що.
Звісно, можна було б сказати, що тоді, коли Пекін чавив своїх минулих опонентів, КНР перебувала на підйомі, а зараз – в рецесії, політичній, економічній і соціальній. Але навряд чи все так просто.
Мабуть в цьому випадку віддзеркалено причини більшості сьогоднішніх війн і конфліктів – глобальну кризу ідентичності.
На відміну від попередніх випадків, в Гонконгу Пекін вперше зустрівся не з чітко зрозумілим іншим-ворогом, а іншим-собою. І не зрозумів, що з цим робити. Всі попередні об’єкти агресивної політики Пекіну були для влади або геть чужими, як уйгури, або такими собі «недосконалими своїми», що мають бути виправленими.
Але мешканці Гонконгу є не тільки «свої», а й такі, на яких хочеться бути схожими – працьовиті, заможні, розвинені, вільні, дисципліновані, респектабельні. По відношенню до них, що користуються загальною повагою і є центром тяжіння для всього світу, ти сам відчуваєш себе дещо «недосконалим». Це перший такий випадок, коли пекінська влада зіткнулася з цивілізаційно вищим «собою-іншим» і, мабуть, саме це і призвело до «нерішучості» Пекіну, що насправді є індикатором важкого збою в системі управління.
Важко припустити, що пекінські керманичи не знають законів розвитку конфліктів, що вони не бачили, в якій логіці, в якому напрямі розвивається криза в Гонконгу, але вони вперто заводили ситуацію в глухий кут, а заразом і робили річ абсолютно для себе непритаманну, яка протирічить базовим засадам їхньої політики – вони звужували для самих себе простір рішень.
Це, власне, свідчить про те, що глобальні трансформаційні та відповідні кризові процеси не оминули Китай, про те, що в кризових умовах модель управління, використовувана владою КНР, так само потребує адаптації, як і будь-яка інша, а також про те, що поведінка влади радше сприяє подальшій деградації системи управління та втраті керованості, ніж адаптації. Втім, це цілком тривіальні зауваження: ніхто ж насправді не вірить в розповіді про «острівці стабільності», та і прикладів самодеструктивної поведінки елітарних груп в кризових умовах наразі є більш як достатньо.
Хоча варіанти у Китаю є. На відміну від «русково міра», китайський світ існує. Це розгалужена, розподілена і складно влаштована жива і динамічна система китайських спільнот в усьому світі. Гонконг, Макао, Тайвань, Сингапур, великі китайські громади і спільноти по всьому світу – від Малайзії до США – всі вони і є «китайським світом», що не втрачають своєї ідентичності і складають цікаве різноманіття суспільств, країн, соціальних, політичних та економічних порядкувань, і навіть окремих культурних традицій.
Цей світ живе і розвивається за складними законами і нелінійно впливає на не менш складне і різноманітне суспільство материкового Китаю. Використати це різноманіття і ці динамічні нелінійні зв’язки як ресурс для розвитку є набагато складнішою задачею, ніж спробувати все уніфікувати, будучи наляканим новітніми викликами. Але це єдиний шанс зберегти сталість і не зруйнуватися у вирі глобальних соціальних трансформацій.
