Найніжніші рослини прокладають собі шлях через найжорсткішу землю, через тріщини скель. Так і доброта. Який клин, який молот, який таран може зрівнятися з силою доброї, щирого людини! Ніщо не може протистояти йому.
Генрі Девід Торо, американський письменник, мислитель, натураліст, громадський діяч

Не-майданна Америка, або уроки популізму

2 червня, 2020 - 15:54

Переносити свій, особливо травматичний досвід на інші ситуації, схожі за зовнішніми проявами, є розповсюдженим типом когнітивного викривлення, що воно здебільшого відіграє позитивну роль, бо сприяє виживанню в кризових умовах. Саме тому будь-які кризи і конфлікти ми намагаємося описувати у знайомих парадигмах: застосовуючи притаманні нашому сприйняттю терміни і визначення, та ототожнюючи чужий досвід з тим, що самі пережили. Це, вочевидь, обмежує можливості розуміння, бо наявне різноманіття світових практик набагато перевищує досвід будь-якої однієї людини чи спільноти.

Так само іноді обмежує наші можливості до розуміння всього різноманіття навколишнього світу притаманний нам потяг до універсалізації знання. Іноді ми намагаємося сконструювати теорії, що вони давали б засадничі пояснення всього різноманіття процесів і явищ. Але досвід показує, що достовірність цих теорій дуже залежить від масштабів: ті висновки і припущення, що здаються логічними і обґрунтованими в перспективі століть та континентів, вщент розлітаються, якщо спробувати проаналізувати кілька спільнот в межах кількох років. Не кажучи вже про ідеологічний догматизм, який будучи замаскованим претензією на універсальність, зводить нанівець все наявне різноманіття соціокультурних практик, наявних у динамічному глобальному суспільстві.

Якщо спробувати проаналізувати кризову поведінку, яка саме характеризується швидкими реакціями малих спільнот та груп на незначних просторових масштабах, то більшість «універсальних» теорій виявляться доволі спекулятивними. І застосовувати «економічний», «класовий», «расовий», «етнічний», «релігійний», «культурний», «мовний», «національний», «ідеологічний», «гендерний», та інші універсальні підходи можна буди лише в тому випадку, якщо знехтувати значним обсягом наявних спостережень.

Це не означає, що релігія, мова, етнічна, національна та гендерна приналежність не є важливими в загальній структурі факторів безпеки, навпаки – на тривалих проміжках саме вони формують безпековий ландшафт, але це означає, що «швидкі» кризові реакції спільнот та груп визначають інші фактори.

Аналіз новітніх криз і конфліктів свідчить, що зазвичай, такими факторами, що визначають розподіли конфліктних реакцій, є: по-перше, структура спільнот, по-друге, ступінь соціальної деградованості, включаючи розвиненість і ефективність соціальних комунікацій між різними кластерами, спільнотами та групами, а по-третє, фракціоналізація суспільства, втому числі, наявність, доступність та можливість використання всього різноманіття соціальних ресурсів всіма існуючими спільнотами та групами.

І поки ми не знаємо цих факторів для суспільства, в якому розгортається конфлікт, намагатися переносити на нього власний травматичний досвід, ототожнюючи чужі поведінкові реакції з уявленням своєї групи про правильне і потрібне, що воно є реалізованим у власних поведінкових реакція, - є помилковою, хоча і цілком зрозумілою практикою.

Дивлячись сьогодні на кадри з охоплених протестами та безладами вулиць американських міст, багато хто порівнює ці події з нашою Революцією Гідності та наступними подіями нашої новітньої історії. Втім, робити такого роду порівняння варто з великою обережністю: американське суспільство є докорінно відмінним від українського, а причини, чинники і рушії подій також суттєво відрізняються. Для деякій явищ і процесів в нас немає не лише аналогів, а і адекватної термінологічної бази, відповідної мови, а тому нам доводиться послуговуватися застарілими ідеологічними кліше або прямими запозиченнями.

За великим рахунком, можна сказати, що американці протестують проти спрощення соціального інструментарію, що його запроваджує президент Дональд Трамп своєю питомо популістичною політикою. Тоді як українці виборювали можливість ускладнити і урізноманітнити свій соціальний інструментарій, право вирватися зі штучно спрощеного соціального простору кримінально-олігархічної системи.

Логіка американської кризи в контексті популістичної політики є зрозумілою. З одного боку, не можна роками паразитувати на притаманному популістові конфліктному наративі, звинувачуючи в усіх негараздах «чужинців», «ворогів» та «продажних політиканів», підігріваючи реваншистські настрої певних соціальних груп обіцянками повернути «золотий вік», і не очікувати спалахів агресії та насильства. З іншого, активне суспільство, що функціонує за принципом представництва спільнот, не буде миритися зі злочинами своїх чиновників, та буде радикальним чином реагувати на традиційну бездіяльність та хаотичність рішень популістичної влади.

Розвинена правова ліберальна демократична модель – це вочевидь не «влада більшості», а справедливе забезпечення прав всіх груп і спільнот, наявних в суспільстві, через розвинені соціальні і державні інститути. В такому забезпеченні прав і полягає соціальна справедливість, яка зазвичай реалізується через різноманітні представницькі моделі, що вони суперечать моделям електоральним («народним референдумам», «прямим демократіям» тощо), що є взірцем для популіста.

Популізм – це за визначенням – спекуляція на «волі народу» за-для впровадження вертикальних зв’язків, а тому іманентна популізму швидка і невпинна деінституціалізація, для складно структурованого суспільства складає значну загрозу. За нестримного продукування «простих рішень», велика кількість різноманітних груп швидко втрачає своє представництво і залишається фактично беззахисними перед необмеженим свавіллям тих, кого популіст вважає «справжнім народом», і чиїми інтересами він прикривається, видаючи їх за «інтереси більшості».

В таких умовах відбувається по-перше, зростання агресивного маргінального ресентименту, зумовлене постійним нав’язування тези про повернення «вкраденого ворогами» «золотого віку» (в різних суспільствах це може набувати форми «відбудови халіфату», «підняття з колін», чи «роблення великими знову»), по-друге, об’єктивно зростатиме масовий спротив такому штучному спрощенню соціального інструментарію, яке веде до зменшення прав і свобод великої кількості спільнот і груп, але також зростатиме соціальна напруга серед найбідніших верств тих, хто не віднесений до «справжнього народу». Все це об’єктивно призводить до зростання радикальних настроїв і збільшення конфліктних вразливостей.

Саме тому у протестах бере участь така велика кількість настільки різноманітних людей, що унеможливлює версії про расовий, ідеологічний чи класовий характер протесту. Саме тому можна побачити чітке розділення групових реакцій та конфліктних патернів, коли різні групи переслідують різні цілі в загальному радикальному хаосі.

Так працює популізм: він підживлює радикальні настрої і збільшує ймовірність внутрішніх конфліктів, якщо одні вважають, що вони нарешті «встали з колін» і тепер можуть «стати великими знову», показавши всім іншім їхнє місце, а інші, що вони втратили свої права і «не можуть дихати», то на тлі потужної соціально-економічної і політичної кризи достатньо навіть найменшого приводу для того, щоб накопичена агресія спалахнула насильством і безладами з багатьох різних сторін.

Те, що ми бачимо сьогодні в США – в жодному разі не треба описувати в термінах Майдану. Але для нас це гарний приклад того, до чого призводить популізм і політика «простих рішень» навіть в добре інституційно розвиненому суспільстві.

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ