Які ж несвоєчасні рішення можновладців... Коли вони за що-небудь, нарешті, після довгих сумнівів вирішують взятися, життя вже пішло вперед, і вони знову залишаються перед розбитим коритом.
Павло Скоропадський, український державний, політичний і громадський діяч, останній гетьман України

Полювання на переможених

24 квітня, 2019 - 12:40

Ну що ж, вибори скінчилися. Результат на табло. Український народ обрав кров, піт і сльози, навіть якщо думав, що голосує за «світле майбутнє вже сьогодні». Кандидатура переможця є тепер буденною реальністю. На нього покладена велика відповідальність та великі очікування. Але такою ж буденною реальністю є війна, окуповані території, архаїчна інфраструктура, не модернізована економіка та недореформована держава. Всі ці проблеми доведеться вирішувати. Довго, тяжко, долаючи перешкоди та спротив. Вирішувати всім разом. І тут можуть виникнути проблеми. Вже почалося інформаційне палювання на відьом. Але, спочатку, давайте розберемося, що ж насправді сталося.

Цю передвиборчу кампанію вже названо найбільш маніпулятивною та найменш змістовною за всю історію незалежної України. Аналіз-гейт, «битва стадіонів», відсутність глибокої дискусії про майбутнє країни, звинувачення, виправдання, знову звинувачення - все це обурювало одну частину виборців та веселило інших. Тактику, яку обрав штаб Зеленського, можна  назвати «Спіймай мене, якщо зможеш». Щоб досягти бажаного ефекту та консолідувати діаметрально протилежні електоральні групи, його кампанія велася не політичними, а маркетинговими методами. Невидимі хижі та страшні бактерії, що причаїлися десь в кущах, (в сенсі - в нетрях державного організму), «старі засоби не допомагають», потрібний новий герой. І ось на сцені з‘являється смішне позитивне каченя. Небезпеку подолано, бруд очищено. До створення роліка у якості статистів долучилися і традиційні політики. Вони лили один на одного стільки компромату, що сморід тільки посилював реалістичність рекламного задуму. Спочатку кампанія Зеленського якісно відрізнялася від до болі знайомих політичних технологій на взаємне знищення. Жодної критики, жодних нападок на опонентів, жодної конкретизації. «Зробимо їх разом», - закликав незаплямований політикою герой. Все це виглядало, як широкий рух новаторів, як соціальна акція за зміну застарілих правил. Але після того, як коло учасників другого туру окреслилося, в хід пішли технології маніпуляції масовою свідомістю, класичні механізми дезорієнтації суспільства.

Найперше, що впадало в око - це створення атмосфери невизначеності за рахунок протилежних послань. Виходить хтось зі штабу і вкидає провакаційне твердження про «мову не на часі», або про «питання території за дужки». Такий посил не може пройти повз суспільну увагу. Адже одна частина суспільства накручене очікуванням конкретних відповідей, яких Зеленський не дає. Діалогу нема. Контраверсійна теза тиражується та атакує людину сенсаційними заголовками з кожної праски. Напруга росте. І ось, коли на кандидата починаються сипатися звинувачення у проросійськості, (мовляв, він - провідник реваншу), з’являється хтось інший з його штабу, хто говорить: «А з чого ви вирішили, що це позиція кандидата? Хіба він про це сказав?». Кандидат в цей момент уникає преси, постить фотки зі спортзалу та посміхається. Одразу ж до журналістів виходить автор скандального висловлення і пояснює, що його не правильно зрозуміли, він геть не те мав на увазі і ... І вкидає в інформаційний простір ще щось більш скандальне, як, наприклад, проведення референдуму щодо курсу на НАТО. І все повторюється з новою інтенсивністю.

В той же момент розповсюджуватися думка, що скандалістами і провокаторами є ті, хто відреагував на скандальний вислів та голосно почав вимагати пояснень. Людей доводять до істерики, а потім насміхаються з них, як з неадекватів. Саме в такому вигляді, як загрозу, виборців Порошенко осуджували на ефірах олігархічних каналів. Лайку та образи невизначених «ваших» закидали будь-якому експерту, який намагався вказати на відсутність комунікації кандидата та підвищення через це рівня агресії в суспільстві. Між першим та другим туром ситуація нагадувала бій з тінню. Виснажливу боротьбу, в якій не може бути переможця. Зеленський не вів кампанії. Замість нього у запеклі суперечки вступили дописувачі в соцмережах, спікери його штабу та ветерани російсько-української дружби. В цей же момент штаб Порошенка взяв на озброєння войовничу риторику, за що одразу ж отримав звинувачення у спекуляції на війні. Експерти, журналісти, активісти і політики настільки запекло сперечалися про те, чи доречно зображати Путіна на передвиборчому плакаті і чи стоїть за Зеленським Коломойський, що геть забули про відсутність в публічному полі прямої дискусії про майбутнє країни. А це - необхідна умова для реалізації права громадянина на вільний, свідомий, демократичний вибір. На той момент, коли відбувався аналіз-гейт, виборці побільшості визначилися.

Єдине, чого Порошенко досяг за рахунок щоденних спілкувань з пресою, експертами та проривними виступами в студіях - позбавив своїх виборців відчуття сорому через голосування за аутсайдера. «Він б‘ється до кінця і я буду битися. Стоїмо!». В останні дні перед другим туром голосування такі слова можно було побачити чи не в кожній другій стрічці виборців Порошенка. Більшість з 25% голосували не стільки за нього, скільки за цінності і збереження політичного курсу. І що головне, через готовність президента говорити з кожним, хто хоче слухати, ті, хто бачив в ньому «менше зло», робили це без втрати власної гідності. За це люди вийшли дякувати президенту.

Виборці Зеленського теж голосували за менше зло. Вони вирішили спробувати щось нове.

Здавалося б, всі мають бути задоволені. Сторона, яка програла - пишається собою. А ті, хто голосував за переможця - перемогли і теж можуть бути горді від величезної кількості однодумців. Перемога одного кандидата при наявності образу непереможеного аутсайдера президентських перегонів мали б заспокоїти табори підтримки. Але ми бачимо щось інше. Стан, в якому знаходиться суспільство, стає підґрунтям для застосування нових маніпулятивних технологій. І це вкрай небезпечно. Ейфорія від перемоги одних та страх за майбутнє у інших продовжують вміло конвертуватися «знавцями» у ненависть один до одного. Соцмережами ширяться листи обурення на адресу 25%. Мовляв, вони вважають себе вищими за інших, бажають поразки новій команді, нехтують прихильниками переможця та називають себе «новою елітою». Людей, які на перше місце поставили існування держави, зведено до гвинтиків - «порохоботів». Відбувається відкрита дегуманізація тих, хто обрав для себе навіть не Порошенко - Україну. Ідею її існування та відродження. Заклики серед програлого табору єднатися в конструктивну опозицію на базі державницьких цінностей вже пояснюється виборцям переможця чи не як ознака злоспрямованого шкідництва.

Що це, панове? Комусь потрібен громадянський конфлікт? Чому за дужки виноситься той факт, що п‘ять років країна жила з опозицією, яка ігнорувала анексію Криму, закликала до автономізації окупованої частини Донбасу і федералізації України? Або просто намагалася згорнути реформи в надії сподобатися виборцю, ласому до популізму. Хіба українська демократія не витримає опозіції, що ґрунтується на державницьких засадах? Раптом ті, хто поставив на перше місце армію, віру, мову, перемогу у війні з агресором стали чи не більшими ворогами України, ніж ті, кому і війна - не війна. Фокус знову зміщується з політиків на їх політичні табори. Все це дуже скидається на формування підґрунтя для переслідування за політичні погляди.

Українське суспільство роз‘єднане, розсварене, позбавлене авторитетів. Цькування продовжується. Воно перекинулося на чітко окреслену частину громадян. Поки країна перетравлює те, що сталося і намагається зрозуміти, якою буде нова українська реальність, маніпулятори вже запускають кампанію по нагнітанню народної люті проти «націонал-зрадників». Це схоже на знецінення незгодних, яке ми спостерігаємо в Росії Володимира Путіна. Під дописами тих, хто дякує Петру Порошенку, все більше пропозицій «валити з країни». Українців явно розділяють, щоб володарювати. Лють і спроба позбавити людей гідності - ось перші наслідки передвиборчого божевілля. І з цим треба щось робити. Негайно.

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ