Зброю витягають грішники, натягують лука свого, щоб перестріляти жебраків та вбогих, заколоти правих серцем. Зброя їхня ввійде в серце їхнє і луки їхні поламаються.
Володимир Мономах, великий князь київський (1113–1125), державний і політичний діяч

Парадокс війни. 54-й день

18 квітня, 2022 - 17:48

Новини російсько-української війни у топі інформаційних агенцій. Українці в горі та радості щодня переглядають тисячі коментарів про бойові дії. Не злічити думок і міркувань експертів, політологів, економістів про те, що відбувається, і що буде далі. Нам властиво прагнути зазирнути у майбутнє. Особливо в часи випробувань.

Майбутнє наближається, повільно, день за днем, який для більшості з нас перетворився на один, довжиною ось уже в 54 доби. Все рухається всупереч звичайним законам людського співтовариства. Війна не піддається вимірам категоріями миру, політичним та економічним розрахункам. Вона влаштована інакше. Війна - завжди парадокс людської історії, момент незбагненного стану людей. Починаючи з малозначних мотивацій: амбіцій, образ і претензій, вона завжди перетворюється на глобальний конфлікт цінностей. Так вважали великі дослідники воєн Клаузевіц, Спенсер, Гегель і вважають нинішні філософи. Отже, результат війни і картину майбутнього світу не можна уявити без зіставлення цінностей. За що воюють одні і за що інші.

Для всіх очевидно – ми боремося за батьківщину предків, за право на життя свого народу і держави. Путінська армія бореться за нашу землю, яку вона вважає за свою. Але битва відбувається не лише тут. Україна абсорбує виклики всього сучасного світу, тому має право вважатися епіцентром Третьої світової війни.

По-перше, тому що розділила цей світ на демократію і деспотію, на тих, хто прагне свободи, і прихильників придушення, на друзів Заходу та його ворогів, на шукачів раціональних шляхів та тих, хто рухається дорогами здогадок та фанатизму.

По-друге, Україна загострила давню проблему енергетичного живлення цивілізації. Вимагаючи від Європи відмовитися від нафти, газу, вугілля російського походження, ми прискорюємо глобальний перехід до зеленої, мирної енергетики. І це не все. Ми розтрощили міф про вуглеводні, як сферу бізнесу та економіки. Тепер усі бачать – шахти, свердловини та трубопроводи легко перетворюються на інструмент залякування, насильства, свавілля. Не можна допускати диктатури до володіння копалинами – ось у чому завдання.

По-третє, ми дали поштовх для перегляду глобальної фінансової системи. Все почалося з санкцій та пошуку капіталів злочинного режиму, але вперлося у колосальні шахрайські схеми, податкові гавані, корупцію, узаконені правила підкупу влади. Гроші перестали служити цінностям, навпаки вони перетворилися на постійно зростаючі зуби жирних бобрів, що гризуть здорові дерева свобод та демократії. Ось чому по всьому світу почався вилов бобрів, злам їх комфортабельних хаток і розчищення потоків.

По-четверте, ми дозволили народам роздивитись за модерновими фасадами міжнародних інституцій застарілу та прогнилу суть. ООН, Червоний Хрест, численні фонди та контори з гуманістичними вивісками виявилися звичайним притулком бюрократів, де апарати з'їдають більше, ніж усі біженці світу. Тут теж треба все міняти.

По-п'яте, ми надихнули світ ідеєю значущості людського характеру та волі. Такого давно не знали тутешні краї. Замість скрупульозного підрахунку ресурсних потенціалів ми звернулися до математики духу та співпраці, предмету, що вийшов з ужитку більше 30 років тому.

На мій погляд, п'ять цих переломів у свідомості (насправді їх більше) дозволяють уявити, за що йдуть битви на сході та півдні країни. Там вибухають снаряди, але земля тремтить скрізь. У передчутті болю та оновлення. Все почало рухатися. У тому числі й Росії, яка не вийде із війни не зміненою. Алгоритми намітилися. Ми точно знаємо характер змін, але не в змозі точно описати контури миру за будь-якими сценаріями. Парадокс війни.

Перед нашим народом є лише два завдання, що сполучають сьогодення з майбутнім. Перша – не дати ворогові просунутися на сході та півдні. Друга – отримати доступ до заморожених репарацій, відкладених Росією на чорний день. Вони відомі всім, хто наближає перемогу.

Решта – зрозуміло. Звертаючись до вже згаданого Герберта Спенсера, який розмірковував про війни більше за нас з Вами, варто виділити його характеристику найгіршого типу державної машини, здатної вести війну. Це тип країни, де «виживання та процвітання найслабших, тобто людей із нижчими інтелектуально-моральними якостями, веде до деградації всього суспільства».

Війни роз’єднують країни та людей. Але водночас вони – найміцніший цемент для будівництва нових союзів. Теж парадокс.

Газета: 
Новини партнерів