Плата за іхтамнєт
Цього разу електроенергією
Припинення поставок електроенергії на непідконтрольну територію в Луганській області буде мати далекосяжні наслідки. Не тільки економічні, технічні або фінансові. Набагато важливіші не складності сьогоднішнього дня, а більш віддалені, але дуже важкі наслідки. Як політичні, так і екологічні.
На перший погляд нічого особливого не сталося. Було світло в квартирах у Луганську від українських генераторів, через короткий час з'явилося вже з російського боку. Зрештою, яка різниця пересічному споживачеві, звідки приходять кіловат-години. Світить, гріє і добре.
Можна, звичайно, не вдаватися, передовсім, у технічні проблеми. Нехай у самозваної влади і її московських кураторів болить голова. Насправді начебто технічна проблема перемикання стосується буквально всіх. В Україні, в ОРДЛО, в Росії, хоча і в різних масштабах.
До відключення постачання непідконтрольної території в Луганській області відбувалося у співвідношенні 150 МВт з України, 60 МВт - із Росії. При цьому швидко наростити обсяг поставок із Росії неможливо з технічних причин. Пропускна спроможність ліній електропередач високої напруги (ЛЕП) обмежена. Треба будувати нові, на це при самих стахановських методах потрібно мінімум 8-9 місяців, а фактично набагато більше. Плюс інфраструктура і мільйонні витрати.
Та й без будь-якого нового будівництва це коштуватиме Росії близько 4 млрд руб., за іншими даними - 6 млрд руб. Якщо порівняти з 43 млрд руб., які були витрачені на провальне будівництво стадіону в Санкт-Петербурзі, його контролював особисто Путін, і так і не завершене, то вартість електроенергії для Луганська не виглядає непідйомною для Росії.
Тим більше, що ці витрати формально, щоб не потрапити під санкції, доведеться списувати на втрати в мережах високої напруги. В результаті тариф для юридичних осіб збільшиться на 0,1%. Чи варто взагалі говорити про те, що ніхто практично не помітить.
Насправді дуже варто. Справа не тільки втому, скільки витратить Росія зараз і потім. Слід оцінити набагато важливіші наслідки. Вони до того ж виллються у додаткові витрати.
Одержуваної електроенергії з Росії вистачить тільки для покриття соціальних потреб. На промисловість однозначно не вистачить.
При цьому йдеться не стільки про підприємства, скільки про шахти. Зокрема, про три великих вугільних об'єднання. Відключення або брак електроенергії загрожує зупинкою водовідливу на шахтах і, як наслідок, їхнім затопленням. У свою чергу, це призведе до екологічної катастрофи не тільки на українському Донбасі, а й російському.
Багато шахт об'єднання «Ровенькиантрацит» добувають вугілля на пластах, що йдуть під землею на територію Росії. У свою чергу, шахти в Гукові і Каменську-Шахтинському в Ростовській області межують підземними виробками з українськими шахтами, і вода при зупинці водовідливу на українському боці неминуче надійде до них.
Не схоже, що в Москві взагалі хтось турбувався про шахти в Ростовській області. Не до того там. Однак є дані, що через дефіцит електроенергії водовідлив із шахтних виробок у деяких місцях зупинений. Це загрожує не тільки затопленням кращих шахт Донбасу, але можливим обваленням їхньої покрівлі та відповідними проблемами на поверхні. Про найгірше навіть думати не хочеться.
Тепер про політичні наслідки технічної проблеми з електропостачанням. Поки залишимо осторонь проблему постачання на непідконтрольні території прісної води. Вона вимагає окремого розгляду, там екологічні та соціальні наслідки не менш важкі.
По-перше. Розмови в Москві і серед українських політиків певного спрямування, що відключенням віддаляють непідконтрольні території від Києва, прикривають черговий провал російського плану. Якщо відбувається віддалення, то тим самим зменшується вплив сепаратистських регіонів на політику України. Тим складніше їх вбудувати в нашу країну як троянського коня. Виходить, що, взявши на додаткове електроенергетичне забезпечення сепаратистів, Кремль не тільки не наблизився до своєї мети, навпаки, став від неї ще далі.
По-друге. Можна як мантру повторювати, що настамнєт і іхтамнєт, але залучення Росії до донбаського конфлікту постійно зростає. Десь менше, десь більше. І це теж прямо протилежно попередньому плану. Звичайно, Україні донбаські проблеми дорого коштують, але й Росії не вдається просто перебувати в ролі третього, що сміється. Сховати витрати на постачання електроенергії на непідконтрольні Україні території в Луганській області можна, принаймні, на папері. Однак у світі прекрасно знають це. Та й той факт, що від загрози санкцій доводиться ховатися, нехай і так невміло, говорить багато про що. Якщо відбудеться описана вище екологічна і подальша за нею гуманітарна катастрофа, то Росія буде її автором. Адже світ прекрасно знає, що всі ці «ЛНР» і «ДНР» задумані в Москві і нею підтримуються.
По-третє. Навіть відносно невелике підвищення тарифу на електроенергію в Росії не викличе, м'яко кажучи, ентузіазму. Навіть після кримнашу в шовіністичному запалі російське суспільство в 2014 році вкрай негативно зустріло ініціативу введення «податку солідарності на Крим». І від неї довелося відмовитися, навіть до Державної думи з таким законопроектом не дійшли. За час, що минув, ейфорія відновлення історичної справедливості та відродження «русского мира» значно зменшилась. У країні постійно проходять мітинги проти підвищення тарифів на послуги ЖКГ. Вкидати у це багаття ще плату за гуманітарні поставки електроенергії на Донбас і нехай навіть незначно збільшувати тариф - стає дуже небезпечною грою.
Перед Кремлем вимальовуються три варіанти розвитку подій, і всі його влаштувати не можуть
Перший. Визнати «ЛНР» і «ДНР» юридично за прикладом Абхазії і Південної Осетії і навіть встановити з ними дипломатичні відносини. Іншими словами, закріпити юридично протекторат Москви над ними. Зрозуміло, що витрати на їх утримання з урахуванням усе зростаючого злодійства як у Росії, згадаймо стадіон у Санкт-Петербурзі, так і на формально визнаних територіях серйозно зростуть. Це окремі рядки в російському бюджеті, і заховати їх не вийде.
Другий. Прийняти їх за прикладом Криму до складу Росії. За цим піде новий виток санкцій і всесвітнього засудження. Економічний блок уряду буде категорично проти.
І перший, і другий варіанти зараз здійснити неможливо. Та й особливого бажання отримати ці території в московських коридорах влади не відчувається. Тоді точно всі важелі впливу на Україну будуть втрачені остаточно.
Третій. Виконати Мінські угоди. Тут вже психологічна проблема для Путіна і його оточення. Київ, за підтримки західних партнерів, на жодні поступки не піде. Спочатку безпека і відновлення контролю над кордоном, потім усе інше. До того ж, на думку Путіна, подібне буде відступом і проявом слабкості, на це він піти просто не може.
Звідси випливає, що, по-перше, донбаський конфлікт не буде заморожений. Він набув внутрішньої динаміки, вона захоплює і Москву. Навіть у чомусь всупереч її бажанню.
По-друге. Чим далі залишатиметься цей стан невизначеності, тим дорожче це в прямому і переносному сенсі Москві коштуватиме.
Навіть антрацит, що видобувається на донбаських шахтах, нікому в Росії, виявляється, не потрібен.
