Мені судилася така доля, що ваші мертві вибрали мене. Не можна займатися історією голокосту та не стати хоч би напівєвреєм, як не можна займатися історією голодомору й не стати хоча б напівукраїнцем.
Джеймс Мейс, американський історик, політолог, публіцист, дослідник Голодомору в Україні, автор газети "День"

Заздрячи милому другові

12 серпня, 2016 - 11:35

В принципі зрозуміло, навіщо Путіну «українські диверсанти» в Криму. Він хоче пригрозити третьою українською - після Криму і Донбасу - війною. Але як би не хотів Путін, щоб повірили в його щире божевілля, йому все одно поки не вірять.

Встановлювати сухопутний коридор до Криму, з'єднувати Крим із Донбасом і реанімувати Новоросію корисно тільки для мобілізації російського населення, незадоволеного падінням рівня життя і жируючими олігархами-чиновниками на кшталт Сєчіна і Шувалова. Всі інші зиски видаються примарними.

Санкції, які Путін мріє зняти з Росії, як чавунні кайдани, тільки посиляться, економічне становище погіршиться, воювати за Новоросію доведеться серйозно, з втратами - і чималими - серед власного населення.

Але більш за все «українська диверсія в Криму» схожа на невдалий переворот у Туреччині. Путін вкотре із заздрістю спостерігав за тим, як Ердоган використовує цей дебільний переворот, щоб знищити не просто опозицію, а її тінь і запах, і гарячково шукав причину, щоб розбомбити остаточно Воронеж. Він же завжди використовує загрозу тероризму (спасибі молодшому Бушу) виключно у внутрішніх цілях.

Якщо не він сам, то його радники прекрасно розуміють, що балансувати між авторитаризмом і тоталітаризмом дуже небезпечно: у авторитаризму куди менше сил для тиску на суспільство. Але і зважитися на негайну, а не поступову радикалізацію режиму він поки не міг. Підказав все той же нервово-жовчний Ердоган: що ти все такий дріб’язковий, носиш воду в долонях - Беслан, Норд-Ост, ввічливі зелені чоловічки, гібридна війна - почав робити, так вже роби, щоб не встав.

Але Путін - дуже обережний. І хоча йому дуже хочеться підсилити владу за рахунок ще більшої мобілізації, але він, безумовно, побоюється економічних наслідків. Тому більше ситуація схожа на черговий етап шантажу. Тепер шантажу новою війною, як бонус - дискредитація політичної влади України. Але і цей шантаж (та й дискредитація) не так лякає, як це бачиться, можливо, Путіну з Кремля. Узагальнений Захід розуміє, що Путін - божевільний, і навряд чи піде на поступки шантажиста з ракетами.

Якщо ж уявити, що Путін під приводом «української диверсії в Криму» дійсно почне війну, то це - єдиний шанс України вступити в НАТО і отримати від Заходу летальну зброю. Якщо Путін здуру почне пробивати сухопутний коридор до Криму, а Україна чинитиме опір, то решту України Захід постарається зберегти. У певному сенсі з принципу. Мабуть, це найбільш імовірний варіант не тільки допомоги летальною зброєю, а й реального захисту України.

Третя спроба Путіна напасти на Україну дасть Заходу легальну можливість вважати Путіна небезпечним радикалом (поки Захід тримає його за азартного гравця) і істотно змінити свою українську політику. Воювати за Україну, навіть якщо Путін візьме Київ, Захід не буде. А допомагати, як допомагав афганським моджахедам, швидше за все, стане.

Але, повторимо, війна можлива, якщо тільки в Кремлі давно чекають Бехтерєва з діагнозом параноя, та й любить Путін, як провінційний актор, несподівані, ефектні, рішення, що дивують, а використовувати очевидну домашню заготовку для повномасштабної війни - занадто прямолінійно для гравця в політичний покер. Немає пороху в порохівницях, та й божевілля поки замало.

Новини партнерів