Бавитися і тішитися...мовою
Ви собі як хочете, а я вважаю, що ми мало тішимося мовою. Ми вкрай рідко зупиняємося у розмові, щоб посмакувати словом, швидко складаємо речення з найпоширеніших форм і кидаємо то все жужмом в інформаційний простір. А пригадуєте, як у школі вчили складати синонімічні ряди, шукати порівняння й антоніми? Чому ж у дорослості ми нехтуємо простими рецептами комунікаційної краси?
Вимушені захищати українську повсякдень, поміж тим забуваємо нею смакувати. Бачитися із відтінками значень, складати несподівані метафори й приправляти то все свіжими епітетами. Витягати зі скрині притрушені пилом мовні скарби, завертати звороти й читати-читати-читати, смакуючи.
От якраз читаючи якось неймовірного українського письменника, Майка Йогансена, вбитого сталінським режимом інтелектуала, модника, більярдиста, перекладача, мандрівника й сміливця (то все один Йогансен) я підкреслювала слова хвильками — бо хвилювалася від краси його мовно-конструкторських здібностей. Є у нього казка — “Кіт чудило” — відчуйте слова! І враз то вже не просто кіт, і не просто казка. А чом би не назвати “чудилом” іще когось, бо точно ж трапляються чудила у житті. Талановитого колегу Йогансен кликав “чудермайстер”, сам таким був, та й ви, певне, знайомі із кимось вартим такого йменування — чудермайстер! Коли траплялося щось моторошне і таємниче, як ото на сторінках оповідань дуже шанованого Йогансеном Едгара По, він характеризував то як — “монструозне”. Чим вам не короткий опис політичної ситуації в Україні? Жартую!
Павличко і Малишко теж начудермайстрували (а чом би й ні) неологізмів, які ми нині впізнаємо, та не часто додаємо у власні речення. “Гранослов”, “яснота”, “дощовиця”, і сотні інших, що пробуджують від дрімотного сприйняття тексту. Хіба не хочеться спинитися на мить від метушні й подумати-поуявляти осінню ясноту?
Любов до мови часто зводять до боротьби із помилками й кліше. Звичайно, норми й правила існують для того, щоб їх виконували. Проте, надміру агресивний мовний пуризм подекуди відбиває бажання її використовувати, особливо у тих, хто щойно пристав на наш мовний бік.
Мова жива, мінлива, нова і давня, академічна і базарна, нехай же буде вона різна, нехай повняться нею вулиці і хати, палаци й екскурсійні автобуси, банки й школи. І нехай поміж розмов завжди буде мить радості й подиву від нового сконструйованого сміливцем терміну чи пригаданого чиїмось прадідом звороту, щоб кожного дня ми відчували багатий смак її повнословного потоку. Нумо нею тішитися!